Редакція Гард.City продовжує знайомити громадськість міста з поезією нашого славного земляка, українського поета і письменника, просвітянина, яскравого мовознавця, громадського діяча Олекси Різниченка.
Нагадаємо: з ініціативою присвоїти Олексі Різниченку (Різниківу) звання «Почесний громадянин міста Первомайська» звернулася до міського голови та депутатів міської ради група активістів на чолі з краєзнавицею Тетяною Хмарою.
Пропонуємо увазі читачів матеріал поетеси Ірини Томи.
Олекса Різниченко та Ірина ТомаФото: фейсбук Ірини Томи
Поетичні акорди Олекси Різниченка
Коли в Олекси Різниченка запитати, як у нього справи, то часто можна почути у відповідь:
Я почуваюся як грім,
Що накопичується в хмарі,
Ще до пори існує стрим,
Та прийде час — і грім ударить!
Надзвичайно потужною, особливою енергією виплескується творчість Олекси Різниченка. То вона, дійсно, як грім, то грайлива та милозвучна, як пісня, то філософськи задумлива, а то з присмаком гумору та іронії. На своїм двоструннім гралі життя, де «одна струна його журлива, друга — весела, жартівлива», він виграє різні акорди:
акордів змішаних беру!
бо коли граю, я щасливий.
Одним із найяскравіших поетичних акордів є державнотворницький.
Поет родом із Донеччини, а саме — з міста Єнакієве, сповнений козацьким духом і добре усвідомлює, що він українець:
Я не київський — єна-київський,
Чи й Ма-київський степовик,
А точніше — я Різни-київський:
З Різниківки мій рід і лик!
Ми, донецькі, неупокорені —
Рід козацький жив-кий, стрім-кий!
Бо куди не крути, а в корені
Проявляєтья Київ, кий!
Автор показує не тільки фонетичний зв’язок Єнакієва з Києвом, а й історичний та психологічний.
Фото: фейсбук Ірини Томи
Сповнений потужної енергії є його вірш-заклик, в якому є водночас дорікання та спонукання до дій — «Злетимо???»
Навколо не полум’я – тіні!
Не іскри палючі, а тлін!
І це — коли йде воскресіння!?
Державотворіння з руїн!!?
Охлялі, байдужі, мізерні…
Як гнойовики, слимаки…
А спереду ж — терні та стерні
І вістря секір та сокир.
…
А там, десь на сході Донбасу
У пеклі, в геєні, в огні.
Новітня гартується раса
Крицево-шляхетних синів!
Національна свідомість простежується у багатьох творчих доробках митця. Хоча і прийшла вона до поета не відразу, а саме за гратами, де довелося відсидіти двічі. Перший раз за листівку-звернення до народу, в якій Олекса Різниченко з Володею Борсуківським проголошували свободу слова, поглядів, релігії. Другий раз — за культурне просвітницьке життя. Разом із однодумцями Святославом Караванським, Галиною Могильницькою, Ніною Строкатою та іншими збирали книжки для українців з Кубані, організовували український хор, колядували. Поета звинуватили в антирадянській пропаганді та націоналізмі.
Фото: фейсбук Ірини Томи
Саме там, у таборі, Олекса Різниченко усвідомив, що треба повністю перейти на українську мову (до цього писав і російською), присвятити себе національному відродженню. У важкий час поет познайомився з визначними особистостями, які теж вплинули на його світогляд. У тому ж таборі були такі визначні люди, як Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк. Духовними батьками стали політв’язні — воїни УПА. З тюремного заслання автор привіз списані зошити з поезією, піснями, конспектами для самоосвіти. І усвідомив, що «винен тим уже, що українець, і ця вина з народження твоя».
У таборі № 36 с. Кучине поет, згадуючи багатьох патріотів, як-от: Василь Стус, Олекса Тихий, Микола Руденко, які віддали все задля України, написав:
Назбираю склянку граду, назбираю
Серед літа, серед липня, серед раю.
Назбираю склянку граду, хоч би впаду,
А він тане і стікає нема зладу.
На листочки на зелені, на травини
Понизалися градини, мов перлини.
Ці небесні самозванці, нечеканці,
Неболюбці, себегубці, себеданці!
Відчайдушно, занедбавши небезпеку,
Просто в затхлість, у задуху, в спеку, в пекло!
Так прозоро-кришталево, так відверто —
Просвіжити, проозонити — і вмерти!
Патріотів автор називає «самозванцями», «нечеканцями», «неболюбцями», «себегубцями», «себеданцями». Порівнює їх з градинками, які просвіжили, просвітлили думки народу, але самі загинули. Свобода для українців завжди здобувалася жертовністю багатьох людей:
О СвобоДонько, Донько!
Ти вродилась таки, хоч калічена
й шрамами мічена
У Олекси Різниченка є нестримне бажання досліджувати багатство своєї мови, її милозвучність та красу. Поет уміє відчувати слово, насолоджуватися плескотінням мовних звуків. Це ще один визначний акорд:
Плеса плескотіння
хлюпотання хвиль
листя лопотання
шурхіт шин машин —
все існує в дивних звуках…
…
Я плескочусь повним плесом,
хвилею хлюпочусь
я у звуки різнобарвні
перелитись хочу.
У своїх поезіях автор часто показує багатство нашої мови. Один із віршів написав із спільнокореневих слів:
Зачарований чарами
Чар-очей чарівних,
Очарований падаю
До чаруючих ніг.
О чарине, чаруюча
Чародійством чаринь,
Твоє чаро чарівніше
Чарівніших богинь.
Своє захоплення мовою митець передає не лише у поезії, а й у книгах-дослідженнях «Українська мова — спадщина тисячоліть», «Одноримки. Словник омонімів та схожословів», «Стислому кореневому словнику», над яким працює і зараз, назбиравши вже понад 5 тисяч коренів слів.
Фото: фейсбук Ірини Томи
Його кропітка робота вчить нас теж бути національно свідомими. В одному із прозових творів він пише важливу думку: «Якщо українець несвідомий, то він стає біомасою, він іде туди, куди його пхають…»
Поет Олекса Різниченко уміє бути чуйним та любити. І це ще один ліричний акорд. Його вірші перетворються на мелодії. Гарні порівняння читаємо в поезії:
Ти лагідна,
Мов теплий літній дощ.
А я, мов ясен, листя підставляю
Під лоскотливі струмені твої.
Іди мені.
…
Як боїться ріка скресання,
Як боїться зерно проростання,
Як боїться Фенікс вогню —
Так боюсь
Я твого кохання.
А скільки зворушливості, чуттєвості, любові та водночас болю є у вірші, присвяченому доньці Ярославі:
Уже світає, донечко, світа.
Упав на серце солов’їний Спів.
І тулиться, і стогне, і рида,
І вимовля: «Біда мені, біда,
Я так спішив, я так сюди летів,
Я так тобі почутися хотів —
Але шляхи, але цей час і даль..
Я вже не той, себе я розгубив.
Незважаючи на всі життєві перипетії, Олекса Різниченко ніколи не втрачає почуття гумору. Він уміє жартувати як у житті, так і в поезії. В цьому є глибокий смисл. Німецький романтик Жан-Поль розглядав гумор як піднесене навиворіт, порівнював його з птахом, що зринає в небо догори хвостом, не відриваючись поглядом від землі. Тобто говорити про смішне — це ще означає натякати на негаразди.
Фото: фейсбук Ірини Томи
Поет уміє артистично читати свої гуморески, написані для дітей та дорослих:
Про вміння плювати
Це вміння хитре, хочу вам сказать,
Плюєш не в пору, не туди, де треба,
То проти вітру — він верта назад.
То плюнеш вгору — потрапляєш в себе.
Опанування техніки плювка
Було важким, як вітчима рука.
Тепер на носі зарубав девіз:
«Плюю униз».
Багато гумористичних творів присвячені жінкам. Про це говорять вже самі назви: «Русалка польова», «Русалка річкова», «Контакт з інопланетянкою», «Знайома».
Сміх Олекси Різниківа — це глибокий сміх, який уміє помічати проблеми людства. Як вважає німецький філософ К. В. Ф. Зольгер, «смішне і трагічне нероздільно пов’язані одне з одним».
Митець уміє писати з іронією та інколи із сарказмом. Ще Іван Дзюба зазначав, що у його поезії «зринають саркастичні мотиви — з роздумів над нашими соціальними й націоналістичними негараздами, — але й у них немає злостивості, а є біль. Це теж ознака справжнього поета».
Отож поезія Олекси Різниченка грає різними акордами. Найяскравішими серед них є державнотворницький, філософський, милозвучно чуттєвий, гумористичний, іронічно-саркастичний. Мовна гра, глибинний зміст думки, гострий розум та чуттєвість — усе це підкреслює неповторний стиль письменника. Він вміє поринати у глибини слова і відшукувати найсуттєвіше, найсокровенніше ... Його лірика багатогранна, як і його багатокрилість:
Ні обезкрилити, ні впасти не дано.
Мені судилась буряна рухливість.
Мене п’янить сильніше за вино —
Багатокрилість!
Олекса Різниченко не тільки визначний поет, прозаїк, гуморист, а ще й дослідник, мовознавець, удостоєний багатьма преміями та нагородами. Зокрема, лауреат премії ім. П. Тичини, К. Паустовського, Т. Мельничука, «Твої імена, Одесо», ім. С. Олійника, Б. Грінченка, Я. Дорошенка, Т. Осьмачки, Л. Череватенка, Ю. Горліса-Горського, Є. Маланюка. Має державні нагороди — повний кавалер ордена «За заслуги» (І, ІІ та ІІІ ступенів, нагороджений Президентом України у 2005, 2009 та 2018 роках). На сьогоднішній день він виховав багатьох наступників, дав корисні поради.
24 лютого 2022 року митцю виповнилося 85 років! Тож бажаємо завжди залишатися енергійним, натхненним, з почуттям гумору! Хай життя та творчість виграє різними яскравими акордами!
