Нова хвиля перейменувань накрила Україну, заговорили й про наше місто. Первомайчанка Анастасія Рябикіна звернулася до відомого українського поета, мовознавця, дисидента, земляка Олекси Різниченка із запитанням: «Знову говоримо про перейменування міста. А яка ваша думка?» Відповідь отримали, читайте.
Олекса РізниченкоФото: Галицький кореспондент
«Це просто моя думка, — пише поет. — Місто лежить на річці БОГ. Звідси і треба танцювати... Додам статтю свою».
Південний Буг
Олекса Різників. «Першоджерельність нашої мови». Уривок
«В юності ми з Миколою Вінграновським іноді їздили в Ясинушку. Це на нашому рідному Богополі, такому трикутнику між Богом і Синюхою, де колись панувала Польща, а за Синюхою володарювали козаки, а за Богом була Туреччина. Де виникло прислів’я: «На три держави півень тут співав…»
Тепер усі три частини об’єднані і зовуться Первомайськом.
А чарівна Ясинушка лежить у степу, лишень туди, далі, у бік Голованівська. Хтось із друзів садовив нас на мотоцикл і через півгодини ґрунтова сільська дорога приводила нас на берег Бога. Нас зустрічав чудовий зелений, гарненький байрак, що починався за сотню метрів од берега і впадав до нашої священної річки БОГ!! А навколо — степ і ниви, і небо — над нами. Ми розбивали намет на моріжку, ловили рибу, їли юшку та відпочивали.
І там, у яру-байраку, було гарненьке джерело. Його око ніколи не завмирало, воно пульсувало, билося, виривалося із нірки, а далі вода текла собі рівчачком, струмочком по байраку до річки Бог, метрів сто… Яка насолода була упасти на землю, припасти ротом до отого пульсуючого ока і губами пити і пити ту чудову свіженьку, оживлюючу водичку!!!
Південний Буг
Я на той час уже знав і всім товкмачив, пояснював, доводив, що наша річка є центральною, головною для нашого народу, що прабатьківщина наша була від Карпат до Дніпра-Дону, що названо річку Богом недаремно! Вона була Богом для нашого роду-народу. Микола згоджувався, підтримував мене, але він уже перейнявся Дніпром, бо жив у Києві. І писав отак:
Клекочучий Дніпре! В якому народі,
В якому народі народжений ти?
Немеркнучий Дніпре! В якім переброді
Народ переходить в майбутні світи?..
Ти в мого народу течеш біля мрії,
Течеш біля серця безсмертям своїм,
Скажи ж мені, Дніпре, які вітровії
Все кличуть тебе крізь степи та гаї?..
1960
А я своє твердив:
Між річками, як між руками
Бог вигойдував Богопіль,
Уквітчавши його садками
І дібровами доокіл.
Найсолодші відкрив джерела,
Найп’янкіші пустив вітри,
Напуваючи спраглі зела,
З неба хлюпаючи дари…
Вода у джерелі справді солодка, чиста-чистісінька, бо вона ще ні з чим не стикалася, не єдналася, а через 20-30 метрів у струмку уже ростуть билинки, плавають якісь жучки, он жабка стрибнула, скаламутила воду. А далі там упав листочок з дерева… А ген далі вже й Бог приймає у своє лоно цього струмочка. Тут вода уже не така чиста, бо ввібрала у себе із сотень кілометрів, із тисяч сіл, хуторів, містечок багато і джерельної води, і всіляких домішок… Чиста джерельність бореться зі сміттям аж до самого моря. Поки що перемагає джерельність, раз живуть у ріці риби… не гинуть.
Я часто згадую оте джерельце у Ясинушці, оту чисту-чистесеньку воду… Чистісіньку… Чистюсіньку…»
З повною версією статті можна ознайомитися за посиланням.
Фото: Олекса Різниченко
Наш край — це рай
У нашім раї на Землі…
Тарас Шевченко
Діялось давно це — на початку світу:
став своїм народам Землю Бог ділити.
Кожному відкраяв щедро його долю,
та й присів собі спочити на престолі.
Глип — а осторонь вусаті та косаті
чемно так чекають небожата.
Олекса Різниченко у Первомайській гімназії
— Ох ти, Боже! — охнув Бог і так промовив:
«Що ж це ви занадто чемні, га, панове?
Я ж всю Землю поділив уже, покраяв,
ні шматочка в мене вільного немає...»
А вусаті і косаті кажуть: «Боже!
Лізти в очі сперед інших нам негоже.
Та й про землю нащо нам переживати:
неможливого нема для тебе, Тату!»
Південний Буг
«Що ж це діять? — каже Бог. — Ви гарні діти...
Де ж мені вас поселити? Де вас діти?
От що зроблю: вкраю вам я свого Раю —
Там і гори, і річки, і степ без краю!
Нате срібний ключ вам — відмикайте!
А іще —
ці золоті гостинці майте:
Ось ярмо — волів сивеньких запрягати.
Плуг, щоб землю пооравши, обробляти.
Ось сокира, щоб хати і храми ставить.
Чаша, щоб вином святкові дні пожвавить».
З того часу не один вже вік пролинув —
ми ж свій край зовемо досі – УкРАЙіна,
Орем землю, зводим храми і заводи
і боронимо Вітчизну від заброди,
Божого леліємо гостинця.
І пишаємось, що всі ми — українці.
12.12.1997

- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
