Первомайчанка Алла Гінкул стверджує, що подорожі дають змогу відпочити від побуту, забути проблеми, пізнати світ та переоцінити своє життя. Нещодавно вона відвідала Туреччину. Як подорожує дівчина з інвалідністю, як правильно планує свій відпочинок, про що дбає заздалегідь? Про це та інше — у її інтерв’ю Гард.City.
Фото: Надане Аллою Гінкул
— Алло, ти часто подорожуєш Україною, поїздка в Туреччину — це твій перший закордонний досвід?
— Я вже подорожувала автомобілем до Білорусі, Молдови, а з перельотом — це перший досвід.
— Хто тебе супроводжував? Чи хвилювалася під час перельоту, як взагалі перенесла український дорожній екстрим?
— Я їздила з сестрами, друзями, всього нас було шестеро. Ми не брали тур, а купували кожний собі квиток, забронювали готель, тобто були незалежними, де хотіли, там гуляли, дивилися все, що нам цікаво.
Що стосується перельоту, то я була приємно здивована, що одеський аеропорт повноцінно обладнаний для зручності пасажирів з інвалідністю. Про необхідність надання допомоги та супроводу під час перебування в аеропорту ми повідомили під час бронювання квитка. Мене пересадили на спеціальний маленький візочок, який проходить по салону літака, першу завезли і посадили окремо від інших, потім уже проходили контроль всі пасажири. У турецькому аеропорту були обізнані, що летить людина з інвалідністю, тож на мене там чекали. Там всі умови для людей з інвалідністю на досить високому рівні. До речі, супровід абсолютно безкоштовний.
— Якою погодою тебе зустріла європейсько-азійська країна?
— Ми прилетіли вночі, пішов невеликий дощик, але зранку погода була суперовою, і протягом всього відпочинку погода була також сонячною й прекрасною.
— Скільки днів тривав відпочинок? Які умови були у готелі?
— Відпочинок тривав шість днів, наш готель знаходився в центрі Стамбулу, біля мечеті, в районі Султанахмет. Спеціальної кімнати для людей із інвалідністю не було, але нам виділили комфортну велику кімнату, по якій зручно пересуватися. Ванна була пристосована для мене, я могла скористатися без сторонньої допомоги умивальником, самостійно дістатися ліжка, єдина перешкода — поріг на вході. Коли ми замовляли готель, на фото цього поріжка не було, нам розповіли, що збудували його недавно, щоб не потрапляла дощова вода всередину під час злив, але хлопці з ресепшену допомагали мені і я не відчувала незручностей. Поріг планують облаштувати для людей з інвалідністю.
— Що тебе вразило у Туреччині і безпосередньо в Стамбулі?
— Колоритність країни, дисциплінованість людей, доступність історичних та культурних пам’яток, ніяких обмежень чи заборон. Все дуже зручно і цікаво розташовано. Мене вразила багата та насичена історія, величезний культурний спадок та особливий східний колорит.
— Ти подорожувала Босфорською протокою?
— Так, ми подорожували Босфором, з нього відкривається дуже гарний краєвид на місто, на президентський палац першого президента Туреччини. Всієї краси не можуть передати навіть фото, емоції переповнювали.
— У яких цікавих місцях побувала? Що сподобалося найбільше?
— Я була у всіх відомих місцях: собор Айя Софії, Блакитна мечетьі, Галатська вежа, Долмабахче, мечеть Сулейманіє, мечеть Ортакей, але найбільше сподобався палац Топкапи, де жив султан Сулейман та був гарем Роксолани. Любов до Стамбулу у мене з’явилася після перегляду турецьких серіалів, і більше всього хотілося побачити місця, де знімалися ці історичні серіали. Всі вони, звичайно, виправдали мої сподівання, розкіш, оздоблення, велич палацу — захоплююче видовище. Я мріяла саме про Стамбул, і моя мрія здійснилася.
— Сучасні турецькі жінки? Які вони?
— Сучасні турецькі жінки більш розкуті, ходять в коротких шортах, майках, одягаються, як і ми, європейці. Більшість арабських жінок ще носять традиційний одяг, вони покривають голову та носять паранджу.
— Відвідала Гранд-базар?
— Звичайно відвідала, це найбільший ринок світу і найкраще місце для того, аби на повну зануритися в ритм стамбульського життя і відчути це місто. Якщо хочеться колориту, то треба йти туди — аромати прянощів, солодощів, золото на кожному кроці, яскраві сукні, посуд, прикраси, все надзвичайно гарне, але ціни космічні, скуплятися краще подалі від базару, але побувати там потрібно обов’язково.
— Щось придбала на пам’ять?
— Додому привезла статуетку Галатської вежі на пам'ять, в принципі, в мене є багато стамбульських сувенірів, друзі дарували, але хотілося саме її. Я не змогла піднятися на цю вежу, але все ж побачила Стамбул з висоти пташиного польоту. Я піднялась на хмарочос Сапфір, 54 поверх, вид неймовірний!
— Які блюда турецької кухні спробувала?
— Майже всі: чорбу, кебаб, суджук, балик-екмек. В Туреччині треба куштувати морепродукти, Стамбул ними славиться, також смачна випічка, наприклад, піде (коржі з сиром, фаршем та помідорами — ред.), бюрек (один із видів несолодкої випічки — ред.). Спробувала їхні каштани, які часто їдять у серіалах, зовсім не такі, як наші, на смак нагадують волоські горіхи. Найбільше із солодощів сподобалася пахлава, наїлася безліч фруктів, з напоїв надавала перевагу гранатовому фрешу, апельсиновому, які роблять при тобі, дуже смачні, взагалі спробувала багато різних соків.
— З чого починався твій ранок, що робила увечері?
— Ми прокидалися рано, після гігієнічних процедур виходили на сніданок. До речі, найбільше мені сподобався традиційний турецький сніданок на терасі з видом на мечеть Айя-Софія та Блакитну мечеть. Ми намагалися вийти раніше з готелю, щоб встигнути більше дивовижного побачити, але о 10-й годині Стамбул тільки починає оживати. Люди гуляють переважно ввечері, коли не жарко. Увечері ми з друзями гуляли вечірнім Стамбулом, його колоритними вуличками та набережними Босфору.
— Турки — які вони?
— Цей народ ментально дуже відрізняється від нас. Вони законослухняні. На період мого перебування у Стамбулі була комендантська година для місцевих жителів, вони могли пересуватися по місту лише до 20.00, а у вихідні взагалі не виходили і не приїжджали у туристичні райони. Всі суворо дотримувалися правил, інакше штрафи і чималі. Я нарешті змогла побачитися зі своїм турецьким другом, він сам із Стамбулу і показував мені місто. Так от до настання комендантської години він вибачався, прощався і їхав додому. Люди суворо, на відміну від нас, дотримуються карантинних вимог: носять маски, користуються антисептиком, на вході у магазини покупцям обробляють руки, поліція ходить вулицями і нагадує про дотримання заходів безпеки. Ми так звикли у Туреччині до масок, що по приїзду до Одеси, де масок ніхто не носить, ніяк не могли з ними розлучитися.
— Стамбул — це місто-свято для туристів, чи є зворотна сторона, яку ти для себе відкрила?
— Мій турецький друг показував мені Стамбул з інших сторін. Ми побували у нього в гостях. Він виконав мою маленьку мрію і звозив у місце, де знімався мій улюблений серіал, я побачила, як велися зйомки, навіть сфотографувалася з одним із акторів. Серіал знімався в нетрях, було цікаво побачити, як живуть бідні люди у цій країні. Їх життя кардинально відрізняється від того Стамбулу, який я бачила. Але мене вразило те, що вони, незважаючи на бідність, гостинні, дружелюбні й життєрадісні, приймають життя таким, яким воно є, не прагнуть до розкоші й багатства. Вони не вкладають кошти в ремонти, а надають перевагу подорожам і відпочинку.
— Стамбул виправдав твої сподівання, не розчарував?
— Ні, не розчарував, навпаки, захопив, я б із задоволенням побувала там ще. Мені це саме запитання поставила сестра після відпочинку. Але протягом всього тижня у мене не було відчуття, що я десь далеко, за кордоном. Навпаки, почувалася, як удома, настільки там комфортно, незважаючи, що це місто-мегаполіс.
— У яких країнах ти ще б хотіла побувати?
— Дуже хочу побувати в Грузії, Греції, курорти побачити, але найбільше – в Грузії, для мене цікава ця країна та її колорит.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
