З Олегом Карпенком, заступником голови Первомайського міського товариства людей з інвалідністю, членом міського і обласного комітетів доступності до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, ми, як і обіцяли, промоніторили об’єкти соціальної інфраструктури Первомайська на предмет їх доступності. Кілька років тому ситуація була критичною. Чи змінилося щось з того часу, і чи стало місто доступнішим для людей з вадами здоров’я, читайте на Гард.City.
З Олегом ми зустрілися у центрі міста, свій автомобіль, оснащений підйомником, йому довелося втискувати біля готелю, адже в місті немає жодного спеціально відведеного (і відповідно облаштованого) місця для паркування осіб з інвалідністю.
І це при тому, що саме у центрі Первомайська розташовані основні об’єкти соціальної інфраструктури, в тому числі будівля Товариства людей з інвалідністю. «Я не маю змоги вільно стати автомобілем, виїхати на візку, тому що мене можуть затиснути інші транспортні засоби і я не сяду у авто, коли мені буде потрібно. Згідно законодавства, на кожні 10 паркувальних місць має бути одне місце для людей з інвалідністю. Навіть приїхати на роботу для мене проблема – у разі, коли машину підіпруть, мені доведеться чекати водіїв. Або ж паркуватися з порушенням правил», — розповідає Олег.
Потрапити до банку: місія нездійснена
Була впевнена, що потрапити до будівлі ПриватБанку на центральній площі зможемо без проблем, адже там є пандус. Коли ж під’їхали, здивувалася — пандус огороджений ланцюгом! Виявляється, щоб діти по ньому не каталися. Натискаємо кнопку виклику персоналу і чекаємо, поки до нас вийдуть і відімкнуть ланцюг. А тим часом Олег розповідає про порушення при побудові цього пандусу: «Перше порушення, яке бачимо, — це слизька травмонебезпечна плитка. Після мого зауваження тут зробили подовження поручнів по горизонталі на 30 см, але поручні хитаються, так не повинно бути, крім того, тут можна травмувати руку».
Пройшло майже 10 хвилин в очікуванні, натискаємо кнопку ще раз — марно. Олег звик до таких «сюрпризів», тож жартує, що таким чином держава оберігає людей із інвалідністю від кредитів. А мене розпирають злість і обурення. До речі, до банку так само не можуть потрапити і мами з візочками, і не тільки до «Привату», до відділення «Ощадбанку» теж всім зась, як і до банкоматів.
Золото на винос!
У ювелірному магазині пандус взагалі веде до глухої стіни. Та й побудований він із порушенням усіх нормативних показників. «Власники крамниць і чиновники вважають, що людям з вадами здоров’я, змученим долею, не потрібні гарні модні речі, ювелірні прикраси. А якщо я хочу придбати золоту прикрасу для своєї коханої, мені винесуть весь асортимент на вулицю?» — запитує Олег.
Хворіти не можна лікуватися: де поставити кому?
Кожен суб’єкт, що бажає отримати ліцензію на свою аптеку, згідно законодавства має створити всі належні умови для доступу до приміщення аптеки осіб із інвалідністю, а також інших маломобільних груп населення. Мені цікаво, як отримували ліцензії первомайські аптеки, які навіть не чули, що відповідність аптеки державним будівельним нормам – обов’язкова вимога.
Згідно з нормативом безпечний нахил зовнішнього пандусу має бути не більше, ніж 8% (1:12). Центр міста, аптека «Мед-сервіс», кут нахилу 13%. І як людині на візку заїхати в аптеку, коли двері відкриваються їй назустріч, а мають відкриватися у бік, протилежний від пандуса? Олегу насилу вдалося це зробити. Щоправда, в приміщенні аптеки все більш-менш доступно.
Про пандус аптеки №65 «Фармація» взагалі годі й говорити. Жодна людина з інвалідністю не ризикне його подолати. Не відповідають нормативам ні ширина, ні висота, ні кут нахилу, ні іржава конструкція, яка зображує із себе поручні з правої сторони.
Зате з іншого боку приміщення причепився такий собі пандус-довгобуд, у якого скоро борода відросте, чекаючи завершення. Ми з сумом дивились на нього і розмірковували: скільки років йому ще будуватися. В інших аптеках Первомайська ситуація не краща. В жодній з них не створений доступний простір для людей з вадами зору.
«Нам не потрібно ні їсти, ні одягатися, ні митися, ні стригтися»
Спробуйте на мить поставити себе на місце людини в інвалідному кріслі. Уявили? Ви під’їжджаєте до продуктового магазину, а потрапити до нього не можете. Ні хліба купити, ні води. Немає ні пандусу, ні кнопки виклику продавця.
Вам терміново потрібно купити одяг чи взуття, а ще засоби гігієни, побутову хімію, господарчі товари? Але й тут вас не чекають. Я спробувала уявити себе на місці цих людей — відчула приреченість сидіти вдома і непотрібність своїй державі. Але ж більшість людей із вадами здоров’я здатні працювати, соціально активні, серед них є маса освічених, творчих, талановитих. Потрібно лише дбати про їхні права та створювати умови для повноцінного життя.
Тим часом Олег намагається потрапити до магазину турецького одягу. «Пандус не облаштований під’їздом, не відповідає Державним будівельним нормам, біля нього стирчить каміння, через яке важко переїхати, немає захисного бортика на відкритому краї пандусу, тож милиця, палка або колесо візка можуть зісковзнути з площадки. Навіть мені, спортсмену, важко, а як має заїхати до магазину одягу дівчина на візку? А людина, яка хоче допомогти, але не обізнана з правилами допомоги людям на візку, може лише нашкодити. Нас не вчать цьому у школі, тому завжди потрібно запитати людину, чи потрібна їй допомога і як правильно її надати. Не можна хапатися без попередження за крісло-візок, не можна котити його без дозволу людини», — наголошує Олег.
Про українські пандуси говорять, що вони, як правило, бувають двох видів. Їх або немає взагалі, або вони є, але такі, що краще б не було. Біля первомайських крамниць або є пандуси, які Олег називає «привіт з 90-х років» (або «трамплін в нікуди»), в більшості — немає зовсім.
«Нам не потрібно ні їсти, ні одягатися, ні митися, ні стригтися. В нашій країні ми маємо сидіти в чотирьох стінах і не турбувати чиновників», — мій констатує співрозмовник.
Тож може на ринку «Дерибасівському» нам вдасться скупитися? Виявляється і тут пандус для галочки, ризикувати здоров’ям Олег не став. Як не ризикнув дістатися до перукарні у «Каштані». На моє запитання до персоналу : «Як людині потрапити на стрижку?», перукарі лише плечами знизали. «У нас немає умов для людей із інвалідністю, ми нічого не знаємо, приміщення орендуємо», — ось і вся відповідь.
Квест «Потрапити у Центр культури і дозвілля»
Штурмували Центр культури і дозвілля ім. Єфросинії Зарницької ми вже дощем. Погода зіпсувалася, лило як з відра. Щоб потрапити до приміщення, довелося проходити квест.
- Перший крок — знайти пониження тротуару, воно виявилося на значній відстані від пандусу.
- Другий — проїхати в тунелі з ялинок і залишитися з очима.
- Третій — втриматися на пандусі із хиткими та зламаними у місцях зварювання поручнями.
- Четвертий — потрапити у вузькі двері або докричатися до персоналу, щоб відкрили другу половину дверей (кнопки виклику немає).
Директор Центру Ігор Головатенко запевнив нас, що планується реконструкція пандусу: буде укріплена одна із сторін, зняті хомути на поручнях, щоб не чіплятися одягом і не травмувати руки. Що ж, будемо сподіватися.
Центр Первомайська недоступний для людей із інвалідністю
Що стосується покриття центральної частини міста, то все воно у тріщинах та вибоїнах, тротуари із сходами та підвищеннями, на них легко можна залишитися без коліс. Людям на ходунках і візках небезпечно ними пересуватися.
Наприкінці нашої з Олегом зустрічі, та ще й під час дощу, можна було б сходити до кафе і зігрітися чаєм чи кавою. Можна було б, якби про людей із інвалідністю та матерів з малими дітьми дбали підприємці, а чиновники відповідально виконували свою роботу і дотримувалися законодавства.
Недоступно
До слова, минулої п’ятниці моя колега, яка нині у декретній відпустці з чотиримісячною донькою, вирішила спуститися з візочком до парку Дружби народів пандусом. Результат — зламаний візочок. Молода мати розповіла, що ледь втримала коляску з дитиною, тож попереджає всіх матусь бути обережними.
Будівля органу влади (кнопка виклику не працює, пандус не за нормативами), вокзал, парк, кінотеатр, вулиці міста, підземний перехід, міський транспорт — все це сьогодні бар’єрне середовище.
Висновок невтішний: якщо в цілому по Україні недоступними для людей із інвалідністю вважаються 90% об’єктів, то у Первомайську — всі 100.
За словами Олега Карпенка, один із первомайських депутатів якось запитав: «Чому у місті не видно людей із інвалідністю?»
Дійсно, чому?
Вітаємо, ви переглянули матеріал на Гард.City — незалежному первомайському інтернет-виданні. Якщо вам сподобався цей сюжет, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
