Світлана Михайлівна Годовенко вже 2 роки працює молодшою медичною сестрою у кардіологічному відділенні первомайської лікарні. Про роботу й відпустку, про зарплатню й пацієнтів, про страшне й смішне, вона розповіла журналістці Гард.City.
Родина в мене дружна, а трудова біографія досить насичена
Світлана Михайлівна з чоловіком (третій зліва) та колегами
— Розкажіть про свою сім’ю.
— Сім’я в мене хороша, живемо дружно. Ми з чоловіком однокласники, закінчили четверту школу в 1979 році. Чоловіка мого звати Валерій Васильович. Я його в армію проводжала, дочекалася, з тих пір ми разом.
— А працювали де?
— Трудова біографія моя досить насичена. Освіта в мене середня, а працювала й на птахокомбінаті (після школи відразу), і на заводі «Фрегат», контролером. У Збройних Силах, ще за Союзу, працювала телефоністкою. Далі — у сфері громадських перевезень. До лікарні потрапила, бо з’ясувалося, що для отримання пенсії у мене не вистачає стажу. Тож потрібне було офіційне працевлаштування. Тепер ось тут.
Щоб стати санітаркою, треба здати екзамен
— Вирішили влаштуватися молодшою медичною сестрою?
— Раніше нас називали санітарками, це тепер — молодша медична сестра. Я спочатку й не запам’ятала, тож з цим стався анекдот. Повели мене здавати екзамени, через місяць, як влаштувалася на роботу і добігав кінця випробувальний термін. Голова комісії запитує мене: то ким ви влаштовуєтеся на роботу? А я розгубилася та й кажу: молодшим науковим співробітником. Сміялися всі, екзамени здавати було легко. Тепер мені дівчата іноді нагадують, як я себе в науковці записала.
— Що за екзамен?
— За посадовими обов’язками. Мала чітко знати фронт роботи, які й де використовуються деззасоби, як з хворими вправлятися. Приймала екзамен комісія на чолі з покійним тепер Анатолієм Миколайовичем Варикашою. Допомагала мені Інна Костянтинівна Остапенко, наша старша сестра.
Робочий день починається о 8-й годині
— А з чого складаються ваші посадові обов’язки? Як проходить ваш трудовий день?
— Мій робочий день починається о 8-й годині. Спершу: планування, п’ятихвилинка: по ситуації у відділенні, про хворих, про новеньких. У молодших медичних сестер є й досить специфічні завдання, адже люди до нас поступають іноді дуже хворі, зважайте на це. Наприклад, як і скільки пацієнт мочиться. Після п’ятихвилинки я збираю з процедурного кабінету бікси і відношу їх для стерилізації.
— Що таке бікси?
— Щоб просто пояснити, то скажу так: це такі спеціальні ємності для матеріалів та інструментів.
Повертаюся. Повністю маю прибрати процедурний кабінет, за цей час дівчатка-медсестри збирають аналізи, відношу їх в лабораторію. Після цього знову прибирання: кабінети, коридор.
— А хворі?
— Звісно, якщо треба допомогти! Іду до пацієнтів.
— Обслуговування хворих — в наших обов’язках. Поступає хворий, його потрібно влаштувати, показати, що де. Якщо людині дають сечогінні препарати, я протягом дня маю виміряти кількість сечі і все записати. Там, де у нас реанімація, всі лежачі. Горщечки подаємо, виносимо.
— Пацієнти різні?
— Так, різні. Й з важким характером бувають. Це кардіологічне відділення, до нас поступають набряклі. Ми їх купаємо, бо такі люди самі не в змозі помитися, а буває й запах неприємний. Тож купаємо у ванні, робимо обтирання.
— Я колись читала інтерв’ю з санітаркою, то вона розрізняла пацієнтів за тими, хто піднімає свої тапочки, щоб допомогти, коли ти миєш підлогу, і тими, хто не піднімає.
— Ні, ніхто не піднімає. Але це не тому, що люди жорстокі. До нашого відділення поступають сердечники. Їм важко нагинатися: і тим, хто ходять, і лежачим. Часто поступають сильно набряклі. Ці люди практично безпомічні, їм навіть важко витертися після дефекації, не можуть самі себе обслуговувати.
— Помирають люди?
— Так, помирають. Ось бабуся одна померла зовсім недавно. Саджала помідори, увечері не захотіла викликати швидку, терпіла. А у неї інфаркт. Привезли на другий день, наші лікарі робили все потрібне, але людину не врятували.
— А є в кардіології місце сміху?
— Бачили фільм «Міміно»: «Ларису Іванівну хочу»? От я вам розкажу. Поступив до нас, за час моєї роботи вже вдруге, чоловік. Родичів у нього немає. Дуже набряклий, великий живіт, обслужити себе не може. Значить, мені його треба викупати. У ванну він залізти не може, грузний, ноги набряклі дуже, отакенні. Саджаю я його на стілець, ставлю йому тазик, він ніжки туди ставить, миємося, ви ж розумієте, в усіх місцях, і вище, і нижче поясу. То він мені в палаті таку зробив рекламу, так вихваляв: «От мене викупала, так гарно викупала!», що інший новий хворий, хоч і з жінкою приїхав, а вимагав: «Світлану Михайлівну хочу! Мені теж треба так купатися, як отому».
— Важко піднімати хворих? Ви така тендітна.
Оклад — 2 670 гривень
— А скільки платять за вашу роботу? Яка у вас зарплатня?
— Оклад у мене 2 670 гривень. Але ж ви знаєте, якщо оклад менший за мінімальну зарплатню, держава доплачує до мінімалки. На руки десь 3 700 грн, отримуємо на картку. Всі соціальні гарантії, відпустка 30 днів.
Почалася епідемія — вимоги стали жорсткішими
— Що помінялося у вашій роботі з пандемією коронавірусу?
— Як почалася епідемія, вимоги стали жорсткішими. Маємо бути в рукавичках, у масках. Обробку поверхонь робимо частіше. Підлогу миємо, ручки протираємо, бризкаємо деззасобами. Навантаження в цьому плані збільшилося.
— А пацієнтів стало більше?
— Ні, менше. З початку карантину не поступали планові пацієнти. Тільки термінові випадки. Як облегшили карантин, кількість пацієнтів стала знову збільшуватися. Тож і роботи не бракуватиме.
