Олександр Кравчук ще підлітком мав мрію: здобути професійну музичну освіту і підкорити найвідоміші українські та світові сцени. Сьогодні він впевнено йде до мети — самовіддано і багато працює, бере участь у творчих проєктах, займається науковою працею. Як все встигає, читайте далі.
Із Олександром ми знайомі давно. Ще коли він навчався у Дитячій музичній школі №2, давав сольні концерти і отримував за свою працю перші оплески. Потім були виступи на міських святах, урочистих заходах, і скрізь його сильний голос вирізнявся поміж інших. Сьогодні Олександр навчається на 6-му курсі (2 рік ОС «Магістр») у Київському національному університеті культури і мистецтв на факультеті музичного мистецтва. Уже в кінці січня він отримає диплом магістра за спеціальністю соліст-вокаліст, викладач академічного вокалу, викладач фахових дисциплін.
Олександр ще підлітком мав мрію: здобути професійну музичну освіту і підкорити найвідоміші українські та світові сцени. Сьогодні він впевнено йде до мети — самовіддано і багато працює, бере участь у творчих проєктах, займається науковою працею. Як все встигає, читайте далі.
«Працюємо на межі можливостей, бо розуміємо, що іншої нагоди підготовки у професійному середовищі уже не буде»
— Олександре, наскільки я зрозуміла із твоєї сторінки у соцмережі, ти вже працюєш: співаєш у академічному хорі ANIMA?
— Так, я працюю в деканаті факультету музичного мистецтва. А хор є обов’язковим елементом навчання для студентів секції академічного хорового мистецтва, на якій навчаються диригенти-хормейстери та солісти-вокалісти. Після закінчення університету ми можемо бути як солістами-вокалістами, тобто окремою сольною одиницею, так і хоровими співаками усіх професійних хорів України, і диригентами. ANIMA (з лат. «душа») – це студентський хоровий колектив з багатою історією та традиціями, вже понад п’ятдесят років готує творчі кадри для українського музичного середовища, наразі вже більше п’ятнадцяти років його очолює доцент, заслужена артистка України Наталія Кречко, диригент та професійна співачка. Я є учасником камерного хору MORAVSKI (керівник Олена Радько-Яцкулинець). Це молодий аматорський колектив, дуже перспективний, має низку нагород на Всеукраїнських конкурсах, гастролює за кордоном, 2019 року випустили власний аудіо-диск. Саме з цим колективом я складав державний іспит з диригування у 2019 році та отримав спеціалізацію «керівник хору та вокального ансамблю».
— У яких мистецьких проєктах ти брав участь?
— У нас дуже багато мистецьких проєктів. Якщо перерахувати тільки ті, що були перед карантином, то це постановки Rock opera Mozart, Notre Dame de Paris Le Concert і Rock Symphony (диригент — Назар Якобенчук, викладач з диригування та вокалу ФММ КНУКіМ). У Києві вони йдуть з аншлагами по 2-3 дні в палаці «Україна», гастролюють по країні, а всю хорову частину цього дійства озвучує наш студентський хор ANIMA та хор Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. На сцені одночасно перебуває понад 200 артистів. Виходу на сцену передує величезна робота: репетиції в університеті, потім загальні з оркестром, якщо підсумовувати, це три місяці підготовки перед виходом на сцену. Рок-опера триває 2-3 години, і весь цей час нам потрібно вистояти на сцені під софітами, дуже спекотно і важко. У день виходу на сцену виступу передує організаційна та підготовча робота по звуку, розстановці артистів на сцені, примірці костюмів. Тобто якщо виступ о 19.00 годині, то з 12.00 у нас уже починається підготовка. О 22-й у нас завершується виступ, ми здаємо музичне приладдя, переодягаємося. Додому потрапляємо за північ. Буває, що по два виступи на день.
У такому ритмі у нас проходить більшість часу. Коли ми їдемо на гастролі по Україні чи за кордон, приємні емоції від нових місць і вражень чергуються з накладками, наприклад, коли літак невчасно прилітає або затримують рейс, довгі черги на кордонах... За кордоном взагалі доводиться працювати з більшою віддачею, адже ми представляємо нашу українську музику іноземному слухачеві, саме від нас в цей момент залежить, наскільки гарно і точно глядач зрозуміє українську музику. Працюємо на межі можливостей, бо розуміємо, що іншої нагоди підготовки у професійному середовищі уже не буде. Але в пам’яті залишаються лише неповторні творчі години на сцені і яскраві моменти під час перебування в інших країнах. Успіх — поза зоною комфорту.
«Кожен день у великому місті є новим викликом, новими емоціями, новими злетами і падіннями»
— Поєднувати навчання з роботою — це звична практика для великих міст?
— Це хороший стимул для студента стати фінансово незалежним, наприклад, самостійно оплачувати навчання, змінити гуртожиток на квартиру, але не всім вдається поєднувати роботу і навчання, що в свою чергу впливає на якість навчання і знань. Наші студенти працюють в аматорських, муніципальних, національних колективах, багато студентів займаються викладацькою діяльністю в музичних школах, школах мистецтв, дитячих культурних центрах.
— В якому проєкті ти працюєш нині?
— В Міжнародному проєкті «Київ-Берлін. На захист миру». Це культурний діалог між двома країнами в розрізі епох. Мене запросили до участі в проєкті, концерт має відбутися 19 листопада, в Україні, у великій залі Національної філармонії, та у Берліні планується навесні, у Берлінській філармонії.
Проєкт відбувається за ініціативи посольства України в Німеччині та за підтримки Українського культурного фонду. В програмі, яку ми представимо на українській та німецькій сценах, звучатимуть класичні та сучасні твори, зокрема представлені такими прізвищами, як Людвиг ван Бетховен, Роберт Шуман, Максим Березовський та сучасною українською композиторкою Вікторією Польовою, яка спеціально для цього проєкту написала новий твір. Виконання творів забезпечує Національний симфонічний оркестр України, диригент Володимир Сіренко, та Камерний хор Ave, диригент та керівник Оксана Нікітюк.
— Що яскравого у твоєму студентському житті, а що навпаки, складного?
— Це і складно, і цікаво одночасно. Бути студентом у Києві — це жити у центрі усіх мистецьких подій та бути їх учасником, вони точно увійдуть в українську історію.
— Які сцени нашої країни тобі вже підкорилися? У яких країнах побував?
— По Україні з концертами відвідали майже всі великі міста. За кордоном міста Німеччини: Дюссельдорф, Ессен, Кельн, Бонн, виступали на різних сценах. Минулої зими їздили з камерним хором MORAVSKI на гастролі до Австрії, виступали у Відні, потім — в Угорщині, у Будапешті, зав’язали гарні творчі зв’язки з українською діаспорою в обох країнах. Цього року список країн мав доповнитись, щонайменше п’ять чудових проєктів відмінили, карантин вніс свої корективи.
— Я читала твої вірші, дуже гарні. Коли почав писати?
— Ще у школі я починав писати вірші, потім закинув, то часу немає, то потреби, але рік тому повернувся і спробував, римовані рядки і тексти самі лягали на папір. Поезія для мене — це щось особисте, для душі. Під час навчання в університеті я мав час та потребу у читанні літератури, багато перечитав класики, відвідую поетичні вечори. Вийшло кілька непоганих творів, виклав у соціальні мережі, вони мали успіх серед моїх друзів та рідних, які мене підтримали. Ви у фейсбуці бачили один із останніх віршів, його я спеціально написав як присвяту пам’яті мого батька, який загинув 23 роки тому від лікарської помилки, мені тоді було всього 3 місяці. Багато моїх друзів поділилися своїми враженнями, вірш торкнувся людських душ, люди співпереживали, це перша моя поезія, яка знайшла такий глибокий відгук.
— Ти багато часу приділяєш науковій праці?
— Так, я висвітлюю свою дослідницьку роботу на сторінках соціальних мереж, беру участь в наукових конференціях, тричі відвідав з доповідями на різні наукові теми Бердичівський педагогічний коледж, публікуються мої тези. Наразі я працюю над новою статтею та підготовкою магістерської роботи.
— З якими цікавими людьми – співаками, музикантами — тобі пощастило побачитися?
— Я їх бачу щодня. Ми навчаємося у дуже цікавих та професійних викладачів, всі вони знані у мистецькому середовищі, серед них співаки, диригенти, композитори, музикознавці, мистецтвознавці, критики, теоретики та практики. За будь-якою порадою, особистою чи професійною, ми звертаємося саме до них.
«Своє життя планую пов’язати і з науковою, і з практичною діяльністю»
— Чи важко повертатися у форму після карантину?
— Дуже важко повертатися, це великі голосові навантаження, часові, доводиться згадувати репертуар, теоретичний матеріал можна опрацьовувати і онлайн, а практичний — ні.
— Після навчання ти плануєш повернутися до Первомайська чи залишишся у Києві?
— Це складне для мене питання, я довгий час над ним роздумував. Пропозицій я не отримував, тож у Первомайську не знатиму, куди прилаштуватися. Потрібно реалізовувати себе по максимуму, велике місто у цьому сенсі дає більше перспектив для самореалізації. Крім того, Київ стимулює працювати: або ти працюєш, або завтра на твоє місце прийде хтось інший. Своє життя планую пов’язати і з науковою, і з практичною діяльністю.
— На жаль, концерт до Дня міста відмінили і ми тебе не почули. Ти не думав про сольний концерт у місті, може, навесні, на відкритій площадці?
— Я планував навесні сольний концерт з академічною і класичною музикою, але, на жаль, коронавірус втрутився у плани. Звичайно, як тільки все налагодиться, я б хотів знову виступити перед своєю первомайською публікою.
