Осінь буде ненудною. Це стало зрозуміло після першого тренінгу в рамках програми ІРМІ — NJC з фотожурналістики. Вже тоді, наприкінці серпня у Львові стало ясно, роботи попереду чимало. І навчання також. Отже, у середині вересня кільканадцятеро українських журналістів рушили до данського Орхуса, аби дізнаватись нове про фотографію та фотоісторії. Розповісти про це навчання можна дуже багато. Спробую якомога лаконічніше.
Друга частина оповіді — про Данію та данців. Поглядом та думками колег я ділився раніше, тепер про те, що впало в око мені.
Данія: природа
Якщо коротко — дуже нагадує Львів. Чи це тому, що так часто там буваю на навчанні, чи тому, що так само багато зелені, дерев, парків та лісів. Але попри це, аби Львів був біля моря — то вважайте був би майже Орхус. Скільки ми не намагались — ніде не знайшли жодного сміття у парку чи біля моря. Водночас, сказати, що урни чи смітники там на кожному кроці — точно не можна.
Вочевидь, річ у поведінці та ставленні людей до природи. Ну і ще у величеньких штрафах за забруднення довкілля. В Орхуса дуже вдале розташування: на березі моря, але й водночас з великою кількістю зелені. Море, звісна річ, холодне. Але пляжі в місті є. Щоправда, аби дістатися із середмістя, треба крокувати кількадесят хвилин. Але це якщо пішки, бо так тут мало хто ходить.
Данія: люди
Взагалі, враження, що у данців дуже високий рівень свідомості: у ставленні до довкілля, дітей, одне одного, роботи. Такі супер дисципліновані та надивовижу емпатичні люди. Певно Данія таки не дарма входить до числа лідерів за рівнем щастя в країні. Люди тут справді на вулицях дуже невимушені, легкі, безтурботні та відкриті. Про це, як і про безліч решти, що стосується Данії, Орхуса і данців — ми нещадно розпитували куратора нашої групи від данської сторони, Крістофера Соренсена. Дякуєм йому за терпіння та вичерпні відповіді. Мабуть, після нашого від'їзду він перехрестився і збагнув, що потребує ретриту. Але от яскравий приклад: щоранку він забирав нас із готелю, аби супроводити до університету, і приїздив до нас на велосипеді. Позаду дитяче велокрісло — вже встиг відвезти дитину у садок. Тоді разом з нами і велосипедом вантажився в автобус і рушав на заняття, відки вже своїм ходом їхав по дітей та додому.
Українська група у супроводі куратора Кристофера чекає на зупинці на траснпорт, аби рушати на навчання
Ще одна особливість, яка особисто мене ну дууууже сильно тішить, але будучи реалістом, українцям на жаль найближчі роки чи й десятиліття, не знаю, не світить. Данці тотально позбавлені комплексів та упереджень щодо своєї зовнішності та поведінки. Вони їздять на велосипедах в усьому: в гумових чоботях, черевичках на підборі, сандаліях, шльопанцях на в'язану шкарпетку, вдягнені в усе — від пальта з костюмом до піжами чи шортів. Хто хоче — носить макіяж, а хто не хоче — ні. І вони не соромляться виглядати так, як виглядають. Різного віку і відповідно з віковими особливостями, різної виспаності, різної комплекції (хоча здебільшого данці всі дуууже підтягнуті та худорляві, людей з навіть натяком на повноту за тиждень ми майже не зустрічали).
Це так класно, коли можна почуватись собою і не перейматись про реакцію оточення. У великих містах в Україні такі тенденції останні може десять років теж прослідковуються. Але от у провінції…словом, дуже вболіваю, аби й ми теж позбулись тих шаблонів та стандартів і просто дозволили собі бути такими, як є, і такими як хочемо.
Бути собою, хіба не прекрасно? Просто людина, просто на велосипеді, просто на вулиці Орхуса, їздить і слухає музику з колонки, прикріпленої до керма.
Данія: інфраструктура
Не знаю, як там в Нідерландах, які вважають велосипедною столицею Європи. Але стільки велосипедів, скільки я бачив в Орхусі — я не бачив за все життя. Їх тут сотні. Тисячі. Десятки тисяч. Велопарковок безліч. Здається, що на велосипедах рухаються якщо не всі, то дві третини жителів Орхуса. Ще третина — бігає. Поруч з кожним тротуаром — велодоріжка і бігова доріжка. Бувало навіть, що тротуару нема, і бігова та велодоріжка — є. На це й колеги звернули увагу, що складається враження, що права пішоходів тут забезпечені значно менше за права бігунів та велосипедистів. Мабуть, пішоходів тут дійсно небагато. І то вони туристи чи гості міста. Інакше таке засилля вело-бігової інфраструктури важко пояснити.
Транспорт: новий, великий і просторий, зручний. Жодної маршрутки чи мікроавтобуса. Лише здоровенні автобуси, подібно до тих, як їздять Києвом. Автобусів багато, ходять доволі часто. Їздити недешево. Якраз під час нашого перебування в Орхусі анонсували зростання ціни на одноразову поїздку до 15 крон (це 105 гривень приблизно).
В історичній частині міста, де вулички вузькі та звивисті, подбали про те, аби машин було мінімум. Тому люди тут переважно їздять на велосипедах або ходять пішки, або ж користуються громадським транспортом. Особистий транспорт данці використовують свідомо та ощадливо. Виїздять лише за місто, у подорожі чи на закупи. Для цього місто має великі торговельні центри віддалені від центру, де облаштований зручний під'їзд та великі парковки.
Це фото ви вже могли побачити в одному з попередніх текстів, але не можу натішитись, як данці класно відповідають на питання "ну а з дітьми то як без машини?!..." ось так, дуже просто
У місто ж їздять переважно на двох колесах. І так, з дітьми теж. А катати на автівці дупцю до магазину на сусідню вулицю чи до кав'ярні за два квартали — тут не прийнято.
На наших очах в один з днів на вулицях Орхуса сталась надзвичайна подія: свідчення того, що навіть у затишній та благополучній Данії стається всяке. Просто посеред дороги спалахнула автівка.
Але вогнеборці локалізували та погасили полум'я у лічені хвилини. Машину відбуксували, а потому, як ми пішли до готелю, на місце приїхали комунальники і навіть помили проїзну частину спеціальними засобами. За пару годин після події вже абсолютно нічого про неї не нагадувало.
Данія: кухня
Мабуть зайве буде казати, що данська їжа дуже сильно відрізняється від нашої. Але всупереч стереотипу про «скандинавську кухню, яка складається переважно з риби», ми з подивом дізнались, що риба в Данії не так щоб дуже поширена у стравах. Бо коштує чимало, і бо це не Норвегія. А от данці віддають перевагу стравам з картоплі, рису, батату, різних соусів та підливок і нежирному м'ясу. Більше поширена тут яловичина, але охоче смакують і свинину, зокрема дуже відома danish pork – це обсмажена на грилі до хрусткої скоринки з усіх боків м'якоть максимально нежирна але й соковита.
А ще Данія славиться сирами. Культовий дана-блю ми охоче смакували, як і решту місцевих сортів, звісно ж під каву.
Взагалі складається враження, що у данців абсолютно відсутній культ їжі. Тут це скоріше про підтримання необхідної кількості калорій в організмі. Судячи з зовнішності данців, вони точно не переїдають, а з огляду на те, як багато приділяють уваги своєму фізичному стану та здоров'ю, то харчуються переважно корисними стравами. Основною стравою усіх без винятку сніданків у готелі для мене стали… деруни!
мій щоденний сніданок: данські деруни, місцевий аналог завиванців, овочі, і неодмінно апельсиновий сік
Так-так, картопляні деруни. Вони тут щоправда називаються геть інакше, і готуються не так, як в Україні, але смакують гарно. Взагалі, як нам розповіли місцеві, так як у Данії живуть представники дуже дуже великої кількості національностей — то й кухня в них у закладах харчування відповідно представлена багатьма національними стравами данців, які походять звідусіль. А на величезному фудкорті, розташованому у приміщенні колишнього заводського цеху, куди нас привели одного разу на вечерю, взагалі можна було зустріти ятки як з мексиканськими такос і начос, так і з тайськими супами, американськими бургерами та звичними для українців арабськими донер-кебабами.
Данія: рівень життя, ціни
Тут писати багато нема про що. Жити в Данії дорого. Рівень життя високий, соціальні стандарти також, власне як і податки. А відповідно високі й ціни в магазинах. Згадана вище шаурма з картоплею фрі та напоєм обійдеться в перерахунку на наші гроші приблизно у тисячу гривень. Економія та рахування грошей було викликом не лише для нас, як для гостей. Місцеві дуже ретельно рахують свої видатки і планують бюджет. Інакше навіть з місцевими зарплатами виживати у Данії нелегко. Це до слова, як на мій особистий погляд, ще одна відповідь на питання, чого данці всі такі стрункі. Але водночас, нещасними через це себе данці точно не почувають. Навіть навпаки, їм спокійніше та впевненіше відчувати себе, коли живуть за планом.
Данія: освіта
Не звернути увагу на цю сферу в Данії ми не могли. Передусім тому, що самі вчились не як зазвичай на тренінгах — у якісь конференц-залі чи коворкінгу, а прямо у студентських аудиторіях зі студентами довкола. Ну і окрім того, частина колег з нашої групи вже самі мають дітей школярів, тож не могли не поцікавитись, як навчають в цій країні.
куратор української групи Кристофер Соренсен, щоранку приїздив по нас на велосипеді та супроводжував до місця навчання. І хотів, чи ні, але відповідав на більшість наших запитань
Отже, що відразу кинулось в очі щойно ми потрапили на кампус університету. Тотально невимушена обстановка. І супер комфортний та ергономічний простір. Це взагалі особливість данської архітектури та дизайну інтер'єрів: на перший погляд похмуро-квадратно ззовні, і дуже затишно з максимумом природного світла всередині. Коридори просторі, вікна великі, багато кімнатних рослин, багато елементів з натуральних матеріалів. Молодь вільно обирає собі місце у просторі, де розташуватись та спілкуватись. Нема такого, що ось стілець, лише на ньому сиди, а як нема стільця — то стій. Все зроблено для максимальної зручності.
фільмуємо активно, як данські студенти та викладачі розпочинають свій день: піснею. Покажемо вам це на відео, шукайте на наших платформах.
Одного ранку нас взагалі вразило до глибини душі, як тут починають день. Викладачі та студенти гуртом співають пісню! Це було щось неймовірне — ми всі купою знімали то і фотографували. А я подумки мріяв аби моїм дітям пощастило навчатись у такому комфортному середовищі.
Дублювати загальну інформацію про систему освіти в Данії не бачу сенсу, бо це можна легко нагуглити за декілька секунд. Натомість, кілька фактів, про які ми розпитали нашого терплячого куратора Кристофера та інших викладачів. У Данії не поширене репетиторство як явище. Ба більше, людина, в якої питали про це, не відразу й збагнула, про що взагалі мова. Бо за словами місцевих – усього, що дають у школі, цілком достатньо для учнів. Там немає «досягаторства» в сенсі планки вимог до оцінок: прийнянтими батьки вважають будь-які бали своєї дитини, так само як і вчителі. Оцієї історії про «самі лише десятки і не нижче» нема. Тиску на дітей не чинять ані освітяни, ані батьки. Головним чином там слідкують, аби дитина відвідувала безперервно усі заняття та не порушувала дисципліну. Навчання дуже сильно орієнтоване на розвиток «м'яких навичок», грубо кажучи, прагнуть навчити дитину не стільки знати всі формули, скільки бути допитливою, мати багату уяву, прагнути пізнавати нове, не боятись сміливих мрій та кроків та комфортно почуватись у соціумі. Звісно, це не означає, що базові знання не дають — звісно ж, формули та твори з літератури там вчать. Але й це роблять максимально з прикладним характером. Аби діти всі отримані знання могли втілювати у повсякденному житті. А середовище, створенне в освітніх просторах, намагаються робити таким, аби дитина сама прагнула досягати, створювати та пізнавати нове, без примусу.
Підсумок: роздуми
Що можна сказати окрім банального «сподобалось»? Завжди цікаво бувати у нових місцях та мати змогу дивитись на світ ширше. Якби мав вибір, куди поїхати у подорож самотужки — Данія би точно не була першим вибором. І другим певно теж. Та й третім навряд. Передусім через ціни. Та й перманентні дощі і холодне море, це не те, про що мріє людина з Півдня України. Але мряку і холоднечу цієї скандинавської країни переконливо компенсують щирі та відкриті тутешні люди. Але дивитись і радіти за тих, хто живе у мирі й затишку своє життя, коли твоя країна у вогні — важко. Може колись, по завершенні війни буде легше.
Вдома! Нарешті. Знову. Вдома
А поки найбільш радісним днем за цей тиждень був день, коли після кількагодинної затримки потяг найкращої у світі Укрзалізниці доставив мене до Києва. Де під звуки сирени я рушив в укриття шукати вай-фай у пункті незламності, аби підтягнути робочі задачі.
