Нова антологія малої прози від «Видавництва Старого Лева» промовляє до читача голосами одинадцятьох сучасних українських авторів. Тексти про фантастичних істот, вигаданих почвар і цілком реальну війну — у збірці «Пісні світанку».
Тема, яку неможливо виписати до кінця
Сьогодні нікого не здивуєш історією про боротьбу стереотипного добра проти жахливезного зла, хіба ні, товариство? Здавалося би, всі сюжети — давно виписані: відважні мандрівники — повернулися додому, у тепло осель, скарби були віднайдені, лиходії — винищені, а все ж війни. Війни не виписані, не вискоблені, хоча ніби як — плем’я на плем’я, держава на державу, сюжетно читачеві дивуватися нічому: самі лише битви і втрати, суцільні сила й безсилля, а все ж щораз пишеться й пишеться. «Пісні світанку» для мене — насамперед про війну, хоча, звісно, також про глибші речі, які війна залишає по собі.
«Донька Марени» Павла Дерев’янка — про помсту та силу жіноцтва: неймовірно різкий, візуальний текст, який читати фізично важко. «Усі коралі на захист богині» Наталії Матолінець — про силу роду та бажання захистити тих, хто цього потребує, будь-якою ціною, що певним чином перегукується з іншим оповіданням збірки — «Кант надії» Світлани Тараторіної. «Кордон» Дарії Піскозуб — про людей, яких війна ще не зачепила прямо, і від якої вони жахаються, бо горе для них — ніби заразна хвороба. «Захисник живих» Ірини Грабовської — про силу любові, яка тримає поряд тих, хто вже не з нами, утримує рідних і близьких. Війна — не виписана, не вискоблена, не примітивна, вона багатогранна й складна, тож оповідання читачеві близькі і від того гострі, як леза.
Якщо ж ятрити душу вам не хочеться — збірка може зацікавити цікавим детективом від Андрія Новіка «Голодна коса», оповіданням загадковим і з несподіваним фіналом. «Зорезнавці» A. Achell — про силу мрії та незвіданого, котре так хочеться пізнати, а «Змієвиця» Наталії Довгопол — неймовірно красивий текст про відповідальність за власні та чужі вчинки і, зрештою, свободу.
Неймовірні авторки й автори (цивільні та військовослужбовці) зіткали сильну антологію для читача, котрий загруз у темряві, так чи інакше. Ця книга — чергове нагадування, любе товариство, що все ж за кожною ніччю, хай вже якою непроглядною та глухою, завше лунко звучить пісня світанку, навіть якщо зараз навколо зяє лиш глупа, глупа пітьма.
