Моя історія в проєкті «Медіатори» почалась 4 січня 2024-го, коли я побачила оголошення редакторки про те, що шукають зацікавлених людей для журналістської діяльності. Одразу зрозуміла, що це мій шанс втілити мрію — спробувати себе в журналістиці. Сьогодні час підбити підсумки: проєкт нестримно летить до завершення.
Перші інтерв’ю, перші статті і багато-багато навчання
Ще зі школи мріяла навчатися на журналіста, однак склалось інакше. Тож коли побачила оголошення, не роздумувала і одразу написала Галині Давидовій. Телефоном почула від неї слова, які зі мною впродовж всього проекту: «Якщо захочеш, все вийде». І вийшло.
Перший місяць було трохи незвично, але цікаво. Мешканці, яких опитувала на вулиці і які знали, що я не працювала раніше журналістом, запитували: «Не страшно починати нове, невідоме?» Ні, відповідаю, зовсім не страшно, трохи незвично, зате захопливо. Перші соцопитування, перші пошуки респондентів, перші інтерв’ю, перші статті і багато-багато навчання. Головне — я знала, що я не одна, що завжди поруч є команда Гард.City. Дякую за підтримку Галині Давидовій — вона моя хрещена мати в журналістській діяльності, Олександру Гурському, Юлії Савві, Наталії Клименко, Інні Олійник. Дякую за досвід, який отримала від них.
Навчання. Навчання було багато — офлайн, онлайн, професійного, захоплюючого, мотивуючого, і з домашніми завданнями! Коли почали вимикати електрику в червні, ось тоді я зрозуміла, що спати вночі можна по дві години, зате статті написані, зустрічі домовлені.
Цікаво працювати в місті, де багато людей знає тебе з іншого боку. Хтось не сприймав серйозно, хтось очікував на миттєві результати, однак головне, що можна було домовитися про зустрічі, дізнатися болі і радощі громади.
Починаючи працювати, я сама спочатку не зовсім розуміла, яка моя роль як медіатора, але перші ж кроки показали, як потрібні медіатори-професіонали, яка важка і водночас слабка комунікація в нашому місті між владою і громадою. Ось тоді і окреслилась моя місія як журналістки-медіаторки: спілкуватися зі сторонами і допомагати знайти спільну мову на користь Місту.
Круглий стіл — це цікаво, корисно, дискусійно
Круглі столи — це окрема тема для розмови, я до діяльності у проєкті «Медіатори громад» думала, що круглі столи — це меганудно і офіційно. Аж ні! Виявилось — цікаво, корисно, дискусійно. Для себе виокремлю про «Мову – зброю нації». Скільки чудових ідей і правильних слів було сказано! Це, мабуть, перший круглий стіл, де всі учасники були одностайними.
Обожню знаходити в кожному герої круту індивідуальність
У діяльності журналістки-медіаторки є багато нюансів. Найважливіше — залишатися неупередженою в будь-якій ситуації. І приємно, коли чуєш слова подяки і розумієш, що твоя праця корисна.
Одна з моїх публікацій — про кондитерку Наталю Пироженко, виявилася настільки мотивуючою, що жінка набула ще більшої впевненості в своїй справі і розкрилась по-новому, впроваджуючи ще більш креативні та неочікувані ідеї. Обожнюю писати не про представників владних структур, а саме про тих людей, яких зустрічаєш повсякденно. І знаходити в кожному — круту індивідуальність.
З Сергієм, водієм маршруткиФото: Ганна Ткачук
Запам’ятався формат «один день з представником професії». З Сергієм, водієм маршрутки, ми спочатку побоювалися одне одного (майже жартую), але після кількох рейсів розговорилися, а я усвідомила, яка професія водія складна. Через пару місяців після публікації зустріла його випадково в маршрутці. «Знаєте, Ганно, — сказав мені Сергій, — а я і не знав, що я такий чудовий, а як прочитав, зрозумів: працюю не дарма». Повсякденне життя звичайних людей дуже цікаве, набагато більше, ніж вони самі про нього думають.
Я знову закохалася в рідне Місто
Тепер я точно знаю: в 40 років починати не пізно!
Приємно завжди бути у вирі подій рідного міста. Яке моє досягнення? Працюючи журналісткою-медіаторкою, я, нарешті, вивчила назви вулиць. Тепер, після декомунізації, правда, перевчаю на нові. Виявилось, у громаді є багато громадських організацій, цікавих майстрів-рукодільців, творчих особистостей, артпросторів, крутих професіоналів. Я просто знову закохалася в рідне Місто. І безмежно вдячна АБО — агенції медійного росту за нові можливості. Тепер я точно знаю: в 40 років починати не пізно, починати якраз потрібно! І якщо сподобалось і ти кайфуєш від того, що робиш, то обов'язково потрібно і продовжувати! Сподіваюсь, буду мати таку можливість.
