Коли розпочався карантин, перед Анною Цибулько постала справжня дилема. Адже її бізнес — оптика та медтехніка — не припускав навіть нетривалої перерви у роботі. Бо клієнти, які користуються лінзами, мають регулярно їх змінювати. Про те, як вдалося уникнути перебоїв у роботі та як сьогодні обслуговують клієнтів, розпитувала журналістка Гард.City.
Магазин «Оптика та медтехніка» працює у центрі Первомайська. Його фасад виходить на пішохідну вулицю Тараса Шевченка. У магазині – торговельний зал, майстерня та приймальня і кабінет офтальмолога.
Про те, що лякало найбільше
Спершу ми дуже злякалися. У мене найбільші побоювання були, щоб не захворів колектив. Оскільки всім працівникам доводиться доволі тісно спілкуватися із клієнтами, ризик був високий.
Перший та другий місяці психологічно були найважчі, але вони дали час все обміркувати та налагодити роботу так, щоб мінімізувати ризики та не кинути людей напризволяще.
Мені самій було страшно, тому я нікого не примушувала працювати. Ми прийшли до єдиного висновку: на певний час доведеться призупинити роботу. Це рішення приймали разом. Але чи могли ми думати, що карантин так затягнеться. Клієнти мали отримати послуги вчасно. Тому ми почали шукати вихід.
Двічі на тиждень на роботу виходив наш працівник у певні години. Ми телефонували клієнтам, які зверталися з того чи того приводу (лінзи, окуляри), повідомляли, коли можна буде забрати замовлення. Я сама вела телефонний облік та контролювала, аби всі, кому потрібно, змогли придбати потрібне. Тобто повного закриття у нас не було.
У цей час налагодили і повноцінну обробку приміщення. Ми забезпечили регулярне кварцування приміщення, закупили у великій кількості деззасоби, облаштували біля дверей столик.
Як вдалося запобігти перебоям у роботі
Звісно, про товар потрібно було подбати відразу. На щастя, вчасно встигли зробити великі запаси. Треба розуміти, що та категорія товарів, які ми пропонуємо, не передбачає навіть тимчасової недоступності. Всі лінзи мають певний термін використання. Довше їх носити просто шкідливо. Окуляри теж можуть виходити з ладу, а обходитися без них людина не може фізично. Найбільшою проблемою було те, що протягом березня-квітня не працював лікар, адже ми повністю відновили роботу лише у травні.
Потік покупців істотно зменшився. Всі боялися. Навіть коли відновили прийом лікаря, перший час приходили до нас із острахом. Але потім клієнти побачили, як ми підготувалися, та надалі уже записувалися на консультації без побоювань.
За первомайцями помічаю незрозумілі мені крайнощі: або дуже бояться, або навіть маски одягти не хочуть. Зараз, у серпні, уже надто важко вмовити дотримуватися масочного режиму та соціальної дистанції. Дехто сприймає прохання одягти маску агресивно, мовляв, хто ти така, щоб мені вказувати. Ми можемо лише не обслужити, але не маємо повноважень силоміць виставити із приміщення. Буває, продавчиням і хамлять, і погрожують. На щастя, такі випадки поодинокі, більшість ставиться з розумінням.
Взагалі у перші тижні карантину відвідувачі без винятку були більш лояльні. Зараз, як то кажуть, розслабилися.
Про безпеку та колектив
По-перше, забезпечили якісну обробку всіх приміщень, звісно, насамперед тих, куди можуть потрапити клієнти. Кварцюємо торговельний зал і кабінет лікаря, забезпечили постійне кондиціонування та вентиляцію. Обробку обладнання проводимо після кожного клієнта, який приходить на обстеження або лікування. Постійно миємо підлогу із деззасобами.
Для мене стало відкриттям те, із яким розумінням поставився до ситуації мій колектив. Спокійно, врівноважено, без паніки та грамотно побудували роботу із клієнтами у нових умовах. Тож стало зрозуміло, що ми готові до будь-якого розвитку подій. Зараз запаслися рукавичками, деззасобами, маємо необхідний запас товарів. Хоча ймовірність чергового жорсткого карантину все одно лякає: малий та середній бізнес не готовий до таких випробувань без підтримки держави.
Для мене найголовніше, що ми змогли забезпечити лінзами та засобами догляду постійних клієнтів, відновити прийом та налагодити роботу. Тож ми готові до будь-якого розвитку подій. Хоча, як і всі, сподіваюся на краще.
Світлана Райш, старший продавець торговельного залу, зізнається: страху підхопити коронавірус не було.
— Звісно, були непорозуміння, адже люди різні. Намагалися пояснювати, що у нас доведеться виконувати всі вимоги, бо клієнти є різного віку. Якщо доброзичливо, без емоцій сказати, завжди спрацьовувало. Ви ж бачите, у нас все у доступності: обробив руки, подивився оправу, знову обробив. Хоча зараз якось розслабилися, але ж просимо, умовляємо.
Медсестра Галина Ковтун майже весь час перебуває «на передовій»: клієнтів зустрічає саме вона.
— А куди діватися? Клієнти різні бувають. Хоча іноді дивуєшся, звідки стільки агресії. Попросила дотримуватися соціальної дистанції, а він гне мати. А дехто й взагалі досить агресивно та настирливо намагається пройти без маски, мовляв, а що ти мені зробиш? А у мене тут діти очікують на прийом, люди поважного віку. Доводиться постійно працювати на упередження, намагатися пояснити, аби не допустити конфліктів. Тут уже будеш і психологом, і ким завгодно. На щастя, більшість людей все ж таки розуміють, чому такі перестороги. У нас лікувальне обладнання, ми не можемо дозволити жодного послаблення.
Лікар Ольга Пантєлєєва уже неодноразово працювала з пацієнтами, які прийшли на огляд після ускладнень від коронавірусу
— Вважаю, що будь-яку неочікувану перерву можна використати з користю. За час вимушеного перебування вдома довелося якнайбільше приділити уваги дослідженням, пов’язаним із очними симптомами COVID-19. На жаль, це дійсно знадобилося, бо зверталися по допомогу люди, які отримали ускладнення після хвороби. Звісно, більше часу доводиться витрачати на обробку кабінету, обладнання. Але все ж таки люди ставилися із розумінням, бо санітарна безпека важлива і для нас, і для пацієнтів. Найскладніше ж працювати у масках і рукавичках, хоча до всього звикаєш.
