Пандус біля ПК «Фрегат» у Первомайську збудували, але маршрут людини на кріслі колісному не починається біля входу. Треба ще безпечно дістатися до будівлі та мати змогу користуватися її приміщеннями. Очільники ГО «Нам не байдуже» Алла Гінкул та Олег Карпенко перевірили доступність закладу на практиці, а журналісти Гард.City пройшли цей маршрут разом із ними.
Первомайськ, ПК «Фрегат», жовтень 2026 року
Спочатку треба ще доїхати до пандуса
На місці зустрічаємося з Аллою та Олегом. Саме вони ще у 2025 році зверталися до управління культури з питанням доступності Палацу культури «Фрегат». Тепер приїхали подивитися, що вийшло на практиці. Нам важливо не просто подивитися на нову конструкцію, а проїхати весь маршрут: від дороги до приміщень Палацу культури.
Алла Гінкул пересувається на електричному кріслі колісному, керуючи ним за допомогою джойстика. Олег користується активним ручним кріслом. Це різні за конструкцією та можливостями маневрування крісла, тому одна й та сама ділянка для них може відчуватися по-різному.
Алла Гінкул
Я бачу Аллу ще на головній дорозі мікрорайону. Вона прямує до ПК. Пішки цей шлях здається коротким. На кріслі колісному він одразу набуває іншого вигляду. Перед входом треба знайти місце, де можна безпечно з’їхати з дороги, піднятися на рівень площі перед будівлею, а далі подолати ще й плитку.
Алла знаходить потрібне пониження і продовжує рух. Попереду — новий пандус. Вона заїжджає на нього, розвертається, кілька секунд оцінює простір.
— Радіус повороту взагалі чудовий. Навіть якщо крісло буде трішки більше, все одно буде зручно, — каже вона.
Потім звертає увагу на стики плитки біля конструкції. Вони залиті цементом.
— Добре, що тут усе заробили цементом. Коли крісло з розгону з’їжджає, передні колеса можуть потрапити в прогалини між плитками, і людину може викинути з крісла. Тому дуже добре, що ці місця закрили.
Поки що до самого пандуса в Алли зауважень немає.
До самого пандуса в Алли Гінкул зауважень немає
До сцени Алла доїздить без проблем
Перевіряємо двері. Навіть якщо вони не повністю відкриті, Алла на кріслі колісному проїздить. Далі — велика зала. Сюди вона також заїжджає без проблем. Простір для неї знайомий: перед сходами має вже знайоме місце, тому маршрут зрозумілий. Поки все складається добре.
Тепер тим самим шляхом має проїхати Олег.
«Не критично, але зауваження є»
Олег Карпенко
Олег заїжджає на конструкцію, пробує піднятися, оцінює кут, покриття, поручні.
— Кут нормальний, але перила ненормативні. Вони зроблені не відповідно до норм ДБН.
Запитую, наскільки це критично.
— Не критично, але зауваження є. Той, хто робив, мав заглянути в норми ДБН і, відповідно, зробити так, як треба, а не так, як йому хотілося.
За чинними ДБН, поручні пандуса мають бути розташовані з обох боків на висоті 0,7 та 0,9 метра, а діаметр труби має становити від 3,5 до 4,5 сантиметра. Під час огляду технічних вимірювань не проводили, тому слова Олега є його візуальною оцінкою конструкції.
Сам підйом Олег долає без особливих труднощів. Позитивно оцінює і поверхню.
— Зроблено протиковзке покриття, більш-менш рифлене. І добре, що не поставили просічний лист, як зазвичай роблять, і кажуть, що це зручно, бо сніг не затримується, вода стікає. Але це неправильно. Має бути таке жорстке покриття, яке не вібрує і не ковзає.
Отже, із підйомом проблем немає. Але вони з’являються ще до нього.
«Так не має бути»
Олег Карпенко спочатку шукав, де залишити автомобіль, а потім — де безпечно з’їхати з дороги на рівень площі перед ПК.
— По-перше, має бути стоянка, тому що я спочатку шукав, де запаркуватися. Потім, поки знайшов, де є відповідне пониження, щоб потрапити до рівня площі перед Палацом культури, вже по цих плитах добирався до пандуса. Відповідно, так само наражав себе на небезпеку.
Олег зупиняється на цьому моменті:
— Так не має бути.
Рухаємося далі.
Перші двері — нормально. Другий поріг — проблема
— У двері зайшов у перші нормально, тому що пороги нормативні.
А от за наступними дверима зупиняється.
— Але другий поріг, там, де другі двері, він вже більше 2,5 сантиметра і, будемо так говорити, може нести небезпеку для людей, які будуть пересуватися на милицях, на кріслах колісних і взагалі для тих, хто має якісь вади або користується допоміжними засобами, типу ходунків, або навіть на протезах пересуваються.
Наступна точка — санвузол. Олег оцінює його однозначно:
— На жаль, недоступно, хоча потенціал є і можна зробити, щоб він був доступним і ним можна було користуватися.
Після нього пробує заїхати до жіночого туалету Алла. Електричне крісло під’їздить до порога, але подолати його не може. Маршрут знову обривається.
«Треба питати тих, хто цим буде користуватися»
Після того як проїхали весь маршрут, повертаємося до питання, яке для активістів не менш важливе за самі недоліки. Якщо люди, які користуватимуться конструкцією, самі зверталися щодо її встановлення, чому їх не запросили подивитися проєкт до початку робіт?
— Ну, раз ми вже були «замовниками» цього пандусу, то невже не було можливості, коли розглядали це питання, запросити нас і сказати? Ми б теж глянули, чи все тут відповідно, чи не треба нічого переробляти, чи, може, є якісь недоліки, — говорить Олег. — Людина, яка щодня користується кріслом колісним, може побачити проблему ще до того, як вона стане частиною готового об’єкта. Я, для прикладу, заїхав і зразу побачив оці недоліки. Це те, що я просто проїхав мимоходом, без рулетки, без вимірювань, без нічого.
І додає:
— От якби нас запросили подивитися проєкт до того, як усе зробили, ми б одразу сказали, де є недоліки. Тому й кажу: треба питати тих, хто цим буде користуватися.
Для людини, яка щодня пересувається на кріслі колісному, те, що на проєкті може виглядати як дрібна деталь, у реальному маршруті може стати суттєвою перешкодою.
«Не можна оцінювати доступність лише за наявністю пандуса»
Коли інспектування практично завершилося, Олег формулює те, що стало зрозуміло під час нашого маршруту.
— Має бути доступність від точки А до точки Б, — говорить він. — Тобто я виїхав із дому і маю нормально доїхати до того місця, куди мені треба. Не шукати, де з’їхати з дороги, де заїхати на тротуар, як об’їхати якусь перешкоду. Я маю безпечно доїхати до будівлі, потрапити всередину і скористатися тим, заради чого я туди приїхав. А потім так само нормально повернутися додому.
І додає:
— Тому не можна оцінювати доступність лише за наявністю пандуса. Бо можна зробити хороший пандус, але якщо до нього немає нормального під’їзду, то який у цьому сенс?
І це питання стосується далеко не лише людей, які пересуваються на кріслах колісних.
За статистичними даними, які Гард.City надали в організації «Нам не байдуже», станом на 2025 рік у місті проживає близько 5,5 тисячі людей з інвалідністю та 20 тисяч людей старшого віку.
Тому доступність міського простору — це не історія про одну категорію людей і не лише про пандуси. Це про можливість людини вільно потрапити туди, куди їй потрібно.
Олег говорить і про інші міські об’єкти:
— Ми говоримо сьогодні про все місто. І не лише про комунальні установи. Є магазини, різні заклади, приватні приміщення. І там теж має бути можливість нормально зайти. Бо людина на кріслі колісному — така сама людина. Вона хоче зайти в магазин, прийти на якийсь захід, отримати послугу. І не повинна щоразу думати: а як я туди потраплю?
Як будували пандус
Пандус біля Палацу культури «Фрегат» збудували наприкінці вересня 2026 року. Але до його встановлення справа йшла не один рік.
Як розповіла начальниця управління культури Наталія Олішевська, ще у 2025 році до управління звернулася ініціативна група «Нам не байдуже» в особі Олега Карпенка та Алли Гінкул.
— Було таке звернення стосовно облаштування пандуса в ПК «Фрегат». Це ще було у 2025 році, — розповіла Наталія Олішевська.
Після звернення замовили робочий проєкт і зведений кошторис у приватного підприємства «ЛІЛ-БУД». У 2025 році коштів на роботи не знайшлося. Згодом їх використали з власних надходжень комунального закладу «Палац культури “Фрегат”»: від оренди, батьківської плати та платних послуг.
Замовником виступило управління культури, а через Prozorro виконавцем визначили підприємство «Альтапромбуд». За словами Наталії Олішевської, на момент нашої перевірки за виконані роботи ще не розрахувалися через ситуацію в країні та особливості проходження коштів через казначейство.
Водночас в управлінні культури вже думають і про інший вхід.
— Є потреба і з другої сторони ПК «Фрегат» зробити доступний вхід. Подивимося, як буде ситуація, — зазначила очільниця управління культури.
Пандус є. А далі?
Тож підсумовуємо. Пандус є. І це справді важлива зміна. Але перевірка разом із людьми, які щодня пересуваються на кріслах колісних, показала: доступність не починається і не закінчується біля входу. Важливо, чи може людина безпечно дістатися до будівлі, відкрити двері, подолати пороги, потрапити до потрібного приміщення і так само вийти назад.
Після перевірки ми ще довго говорили з Олегом та Аллою. Уже не про один пандус, а про те, що можна зробити далі. Обговорювали співпрацю з донорськими організаціями, нові проєкти, партнерство з міськими управліннями, зокрема можливості, які відкривають данські проєкти.
У ГО «Нам не байдуже» готові не залишати ці розмови на рівні ідей. Тож домовилися продовжити спільні перевірки міських маршрутів і будівель.
Наступного разу знову пройдемо один із міських маршрутів разом із людьми, які пересуваються на кріслах колісних. Подивимося не на те, що написано про доступність, а на те, як вона працює насправді. Бо пандус можна встановити. Досягти справжньої доступності — складніше.
