Ветеран Ігор Яковенко родом із Очакова, нині живе з родиною у Первомайську. Нещодавно він повернувся зі Львова, де проходив реабілітацію після поранення на фронті. Редакція Гард.City запросила Ігоря перевірити, наскільки доступними для людей на кріслах колісних є вулиці та установи Первомайська. Разом ми відвідали кілька закладів у центрі міста і переконалися: порівняно зі Львовом, де безбар’єрності приділяють значно більше уваги, у Первомайську про доступність говорити поки що зарано.
«Острівці безбар’єрності» серед моря недоступності у Первомайську
Пан Ігор живе на Богополі. Дістатися звідти центру на кріслі колісному — вже квест. Їхати тротуарами неможливо через високі бордюри, тож доводиться долати відстань до центру просто по трасі, поруч із фурами та автівками, які там не те що їздять, а «літають»:
— Біля АТБ на Богополі нормально. Хотів проїхати далі тротуаром. Не зміг. Прийшлося виїжджати на трасу і по трасі їхати в центр.
У центрі ж, щоб перейти дорогу, потрібно об’їздити аж через пішохідний перехід біля вулиці Паркової, адже підземним переходом скористатися неможливо.
— Щоб сюди заїхати, мені довелося кола робити, — каже ветеран.
Навіть невеликий бордюр стає перешкодою
Зустрічаємося з паном Ігорем біля офісу «Газмережі»: ветерана супроводжує тесть, адже через високий бордюр самостійно потрапити до цієї установи проблематично.
— Я зараз тут застрягну. Хоча візок високий, все одно я зараз ось тут застрягну, — коментує Ігор. — Без допомоги не спустишся тут, хоча такий наче невеличкий бордюрчик.
Пододати такий бордюр — вже проблема
Відкритий погляд, усмішка та гумор попри все: таке перше враження від зустрічі. Привертають увагу цікаві шеврони на одязі військового: зелені та жовто-сині котячі очі. Ігор охоче розказує:
— Оці (синьо-жовті) мені подарували у Львові. А ці (зелені) зі мною весь Донбас, і Курщину пройшли.
Ігор Яковенко
Вирушаємо, і насамперед пробуємо потрапити до приміщення виконкому, адже там розташовані Пенсійний фонд та ЦНАП — установи, куди ветеранові необхідно дістатися для оформлення документів. Ворота зачинені: охоронець пояснює, що раніше вони були прочинені увесь час, проте згодом вирішили тримати зачиненими, оскільки через задній хід до установи може безконтрольно потрапити будь-хто.
Виконком у Первомайську: ворота зачинені
Тепер, як розповів охоронець, схема така: людина, якій потрібно потрапити до виконкому на кріслі колісному, а це можливо лише через задній хід, має попередити чергову про свій візит.
Врешті нас пропускають у ворота, пан Ігор прямує до заднього входу, що облаштований кнопкою виклику та пандусом усередині будівлі.
Вхід з двору до виконкому
Після двох натискань на кнопку виклику чекаємо, проте з відкриванням затримка. Ще чекаємо.
Аж тут нагодилися міський голова із заступником. Журналістка описала ситуацію. За пару хвилин вхід був відкритий.
Залишається запитання: якщо людина на кріслі колісному приїде сюди сама, як вона має попередити чергову, котра перебуває у фоє з переднього боку будівлі, де високі сходи? Чи реально додзвонитися кнопкою виклику, чи цього разу просто не встигли відкрити і треба було ще почекати?
Як потрапити до виконкому
Усередині виконкому проблем з пересуванням не виникло: тут облаштовані пандуси. Тож до закладів, розташованих на першому поверсі, потрапити реально. На вищі поверхи ходить ліфт (цього разу ним не пробували скористатися).
Далі рушаємо в Ощадбанк на Театральній. В «Ощаді» з доступністю теж немає проблем: до відділення банку веде правильно облаштований пандус.
Ощадбанк: відділення обладнане пандусом
Охоронець відчиняє двері, поріг тут прийнятної висоти. Але от добратися до банку та повернутися в центр — це було непросто, враховуючи стан первомайських вулиць та їхню непристосованість до потреб маломобільних людей. Кепський стан покриття, високі бордюри, відсутність з’їздів біля пішохідних переходів — це все ставало на заваді та ускладнювало й подовжувало шлях.
Пересуватися вулицями Первомайська справжній квест
Потрапити до деяких установ, крамниць тощо часто стає випробуванням. Містяни не помічають проблем з доступністю, а утім, вони є на кожному кроці. Приміром, з магазинів самостійно пан Ігор може відвідати тільки АТБ, інші крамниці переважно недоступні. В аптеку просить сходити дитину з тої ж причини.
Біля Ощаду
Навіть Центр культури імені Зарницької, який облаштований пандусом біля центрального входу, у дійсності не є доступним, оскільки самостійно потрапити всередину заважають високі поріжки у дверях.
Бордюри та відсутність з'їздів — основні перешкоди на вулицях
Ветеран має електричний візок з 4-ма передачами: на рівній дорозі цей пристрій зручний для пересування, проте будь-яка перешкода (високий бордюр чи навіть поріг) спричиняє складнощі. Без сторонньої допомоги перебратися через таку перешкоду неможливо, та й із допомогою непросто, адже електричний візок дуже важкий. Приміром, дружині Ігоря підняти електричне крісло не під силу, тож зараз його супроводжує тесть. Доводиться шукати об’їзні шляхи: перетинати дорогу не на пішохідному переході, що обмежений високими бордюрами, а шукати більш-менш пологий з’їзд. Звісно, це ускладнює пересування та створює додаткову небезпеку на дорозі.
Такі з'їзди мають бути скрізь
— Отам бордюр здоровий, як ми будемо там стрибати? — каже ветеран, під’їжджаючи до пішохідного переходу.
Шукає, як подолати бордюр, та помічає збоку пологий з’їзд, що утворився через руйнування дорожнього покриття. Радіє:
— Так, тут є «непроизвольні» пандуси. Самі собі від природи утворилися.
Пішохідний перехід
Первомайськ: 1 з 10 у плані доступності
Цікавлюся, скільки б отримав балів Первомайськ за десятибальною шкалою безбар’єрності. Ветеран каже: один бал. От у Львові цей показник близько «десятки»:
—Тяжко в нашому місті, коли на візку їздити. У Львові набагато краще: скрізь можна заїхати. Там і щодо реабілітації набагато ліпше. У Мукачево теж був у госпіталі, то нормально. Можна з'їхати, з кожної стежки є з'їзд плавний. Наприклад, у Львові я можу приїхати і безкоштовно займатися реабілітацією. Приміром, на біговій доріжці походити. Не в одному місті, багато де. Тут є де? Немає. У лікарні, де я проходив реабілітацію, амбулаторно, будь ласка, приїжджайте, займайтеся. Навіть фізичні терапевти будуть з тобою там займатися.
(На зауваження журналістки про те, що у Первомайську теж є відділення реабілітації, яке розташоване в мікрорайоні цукрового заводу, Ігор відповідає, що добиратися туди йому — нереально).
Також у Львові, розказує Ігор, є інклюзивне таксі, яке доставляє людину разом із візком. Якщо ж подзвонити в установу і попередити про свій приїзд, то вийдуть, зустрінуть і допоможуть.
Насамкінець відвідали вбиральню на Грушевського, 1. Це місце отримало схвалення пана Ігоря:
— Їздив в туалет інклюзивний. Так, клас, бомба. Ну, але все одно треба, щоб хтось був, хто відкриє дві створки дверей.
Дійсно, туалет має зручний під’їзд, невисокий поріг, а всередині облаштована безбар’єрна кімната. Єдине, що зазвичай відкрита одна половина дверей, а щоб проїхати, потрібно відчинити обидві: це зробила працівниця вбиральні.
Як підсумок: окремі острівці безбар’єрності у Первомайську є. Це деякі установи, магазини, аптеки. Проте їх меншість. А для того, щоб пересуватися між ними «острівцями», треба долати «море» перешкод, оскільки вулиці міста не відповідають вимогам інклюзивності. Чи зміниться ситуація на краще? Сподіваємося, що у процесі відбудови України місто зверне увагу на це. Адже відбудова — це не тільки відновлення пошкодженого, але й реорганізація простору з урахуванням потреб людей, які повертаються з фронту після поранень і потребують зручних умов у середовищі, де ми живемо.
