У Голті — одному з трьох історичних поселень, з яких постав сучасний Первомайськ, — народився офіцер Армії УНР Всеволод Селезньов. Він воював за незалежність України, пройшов через еміграцію, а після повернення до радянської України був репресований. Автор дослідження про отамана Лихо-Бондарука відкрив маловідому сторінку історії Первомайська, відновивши ще одну біографію уродженця нашого краю, учасника Української революції.
Кілька днів тому натрапив на фейсбучний допис авторства Roman Zakharchenko-Ushalieuski у групі «Первомайщина у світлинах, документах і спогадах». Пан Роман розмістив документи, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Йдеться про скани чотирьох аркушів заяви з проханням про «дозвіл на в’їзд на терен У.С.Р.Р», що стосуються одного з наших земляків.
Одразу кілька причин стали для мене поштовхом аби додати до інформації з цієї заяви ще кілька важливих джерел. Зокрема, потрібні матеріяли я знайшов у справах Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Хмельницької області, Державного архіву Запорізької області, того ж таки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, на сайті «Героїка», у багатотомній праці «Реабілітовані історією», добільшовицьких виданнях «Вісник південно-західної залізниці» та «Херсонські єпархіальні відомості».
Особистими мотиваціями роботи над матеріялом стала моя зацікавленість у цій темі ще з 2008 року, коли я отримав фах українознавця, захистивши випускну роботу саме на тематику національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Другою особистою мотивацією стала історія села Голта і місцевої залізниці, яка поєднує героя цієї розвідки з моєю родинною історією. Та найголовнішою стала інша причина. Серед уродженців нашого міста та наших країв, за всю їхню історію, було багато достойних вояків. Утім, більшість із них донедавна належали до військових формацій країн (Російська імперія, СРСР), що за своєю суттю були метрополіями над українською колонією. Тим важливішими стають для нас імена тих, хто багато років тому виборював зі зброєю в руках саме незалежність України. Встановлення їхніх імен дає нам надважливе відчуття тяглості традицій боротьби за Незалежність нашими земляками, прокладає місток між героями далекого минулого і героями сьогодення, які нині завзято і жертовно змагаються за Незалежність України у російсько-українській війні. Результатом моїх роздумів, пошуків і складання пазлів подій минулого стало відновлення одного з таких імен: Всеволод Селезньов.
Від Голти — до українського війська
Фото: Станіслав Гоцуляк
Всеволод Селезньов народився 7 жовтня 1895 року у селі Голта в родині ольвіопольського міщанина Антона Гавриловича Селезньова та його дружини Антоніни Іполитівни. Таїнство хрещення звершив багаторічний священник Свято-Миколаївської церкви села Голта Стефан Стефанович Булат-Бардуєвський (1843-1916).
На соціальний статус родини новонародженого можуть вказувати хрещені батьки хлопчика – ними стали дворянин Станіслав Домінікович Стемпієвський і дружина міщанина Олександра Гаврилівна Петрова. Вона, як я виявив, була рідною сестрою батька Всеволода. На це, по-перше, натякає спільне по-батькові Антона і Олександри, по-друге факт того, що у голтянській церкві вони хрестили дітей одне одного і по-третє, найголовніше, про це свідчать рядки заяви, яку заповнював Селезньов після війни (про це детальніше нижче).
Дітей у родині Селезньових було багато, як на сьогодні, хоча на той час їхня кількість не була чимось винятковим. Всеволод мав братів Дмитра, Костянтина та сестер Раїсу, Марію, Тетяну і Вікторію. Їхню родину цілком можна віднести до небагаточисельного середнього класу, адже батьки були спроможні надати гарну на той час освіту для своїх дітей (це стосується не лише Всеволода). Також можна відзначити їхню високу мобільність — Селезньови змінювали не просто населені пункти, а й волості, повіти і навіть губернії проживання. Наприклад, одна з молодших сестер Марія народилася 1901 року вже у селі Табаки Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії. Це історичне болгарське поселення на півдні Одеської області, яке нині належить до Болградської міської громади та відоме як важливий прикордонний пункт на українсько-молдовському кордоні. Втім, і там Селезньови не затримались. Місцем, де вони остаточно осіли, стала Подільська губернія, а саме — містечко Бар.
1915 року Всеволод закінчив шість класів Проскурівської комерційної школи (це нині Хмельницький). А вже 1 травня 1916 року закінчив Київську Костянтинівську військову школу (саме у розпалі була війна, що увійшла в історію під назвою Першої світової) і отримав чин прапорщика.
Від 1 січня 1916 року (судячи з усього, ще під час навчання у військовій школі) він служить у 83-му піхотному Самурському полку. 17 вересня 1916 року Всеволод Селезньов отримав контузію голови осколком снаряду в бою під Бережанами (нинішня Тернопільщина), якщо конкретніше — біля села Потутори (або, за іншими даними, біля села Рибника, утім, вони знаходяться на відстані приблизно 8 км одне від одного). Але як він сам зазначав після війни — фізичних дефектів після того не мав, вважав себе здоровим. За той бій Всеволод Селезньов отримав орден Святого Станіслава 3-го ступеню з мечами і биндою (бантами) -- бойовий орден для молодшого командного складу.
Від 6 січня 1917 року Всеволод Селезньов — підпоручик того ж полку. Згодом долучається до нового роду військ, що стрімко розвивається, перейшовши на службу до 3-го Кавказького повітрофлотського загону імператорської армії.
1918 року Перша світова війна закінчується поразкою Росії. Демобілізований Всеволод Селезньов оселяється у містечку Бар (сучасна Вінниччина), де на той час мешкає вся його рідня. Утім, військові дії ні для нього особисто, ні для країни на цьому не закінчуються, охоплюючи уже всю територію колишньої імперії.
За часів Директорії Всеволод Селезньов пристає на український бік. Він — петлюрівець за власним визначенням. У грудні 1918 року вступає до Армії Української Народної Республіки, де служить комендантом стратегічно важливих залізничних станцій Фастів, Бахмач, Гречани.
На станції Голта лишилась рідня
І оскільки у долі героя знову з’явилась залізниця, ми принагідно повернемось до рідних країв Всеволода Селезньова. У його рідному поселенні була залізнична станція з однойменною назвою — Голта. Як автор цієї розвідки, маю певний сентимент до цієї станції, адже на ній також служив мій прадід Осадчий Стефан Савович. У своїй післявоєнній заяві Всеволод Селезньов на запитання «Чи є в Україні родичі?» вказує одну-єдину особу: «Маю двоюрідного брата Петрова Павла по батькові Миколи, служить машиністом на станції Голта» Отже, на момент 1922 року (коли заповнено заяву), Всеволод пише про Павла Миколайовича Петрова (він згідно голтянських метрик — син Миколи Петровича і Олександри Гаврилівни Петрових). А ось трохи раніше (у часи колишньої Російської імперії) на сторінках «Віснику південно-західної залізниці» («Вестник ЮЗЖД»), де публікувались усі призначення особового складу, можемо знайти таких працівників:
- Селезньов Антон — працівник станції Проскурів (саме в цьому місті Всеволод навчався у школі, і, схоже, що це його батько);
- Петров Микола — працівник станції Врадіївка, однієї з найближчих до Голти станцій (і, схоже, що це його дядько).
З усього цього стає зрозумілим, що хрещеною матір’ю Всеволода була рідна тітка по батьковій лінії, а їх, так би мовити, династія була міцно пов’язана з українською залізницею, зокрема первомайською і сусідніх районів.
На рейках війни
Залізниця у часи Української Народної Республіки відігравала виключно важливу стратегічну роль, забезпечуючи життєдіяльність і часом вирішально впливаючи на бойові дії. Саме вздовж залізничних колій розгорталися головні битви Української революції. Тогочасну війну в Україні часто називають «ешелонною війною» — контроль над залізничними вузлами означав контроль над цілими регіонами. «У вагоні — Директорія, під вагоном — територія» — так звучала одна з найпопулярніших частівок того періоду. Провідник Української революції Симон Петлюра тоді фактично керував країною зі спецвагону, постійно переміщуючись між основними вузловими станціями — Фастів, Житомир, Сарни, Проскурів, Кам'янець-Подільський. Враховуючи це, ми можемо зрозуміти важливість комендантських посад Селезньова.
Наступне місце його служби було також на залізниці. У травні 1920 року, після хвороби, він повертається до Армії УНР і служить комендантом на станції Жмеринка.
Симон Петлюра (по центру)Фото: Історична правда
З-за Збруча — додому
У листопаді 1920 року стає зрозуміло, що армія УНР отримує поразку у визвольній війні проти більшовиків і втрачає контроль над Україною. Після отримання дозволу від польської сторони 12 тисяч вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки переходять на західний берег ріки Збруч, де їх роззброюють та розміщують у таборах для інтернованих. Серед тих тисяч українського воїнства, інтернованого польською владою, був і Всеволод Селезньов. Він утримується в таборах Ланцут, Стшалково, Каліш.
У 1921 році В. Селезньов служить поручником в Окремій старшинській сотні 2-ої Волинської стрілецької дивізії. З літа 1921 року він перебуває на польській станції Брест на роботах поза межами табору.
3-го вересня 1922 року Всеволод Селезньов звертається до радянського посольства з клопотанням про повернення на батьківщину. Радянська влада схвалює це клопотання і надалі Всеволод мешкає у місті Бар під прізвищем Селезньов-Білецький. Схоже, це прізвище використовують і інші члени його родини, оскільки в архівних матеріялах, дотичних сестри Марії, можна побачити, що вона також фігурує під прізвищем Селезньова-Білецька.
Вирок від радянської влади
Розв’язка життя Всеволода Селезньова-Білецького була типовою для тих, хто мав причетність до українського національного руху. У дні великого терору колишнього офіцера армії УНР (на той час він мешкав у Вінниці) було заарештовано. Сталось це 19 квітня 1937 року. Звинувачення було «вичерпним»: соціально небезпечний елемент. Подальші події розвиваються стрімко. 13 травня 1937 року «трійкою» УНКВС по Дніпропетровській області його засуджено до двох років позбавлення волі. Втім, радянській владі цього виявилось замало. «Трійкою» УНКВС по Дніпропетровській області 20 жовтня 1937 року Всеволод Селезньов-Білецький засуджений до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 16 листопада 1937 року в Мелітополі. Реабілітований більш як за півстоліття потому — у 1989 році.
Такою була трагічна доля Всеволода Селезньова — уродженця Голти, сина ольвіопольского міщанина, учасника Першої світової війни, офіцера армії УНР, жертви радянського терору.
