Звідки пішов рід Вінграновських?

Станіслав Гоцуляк

03 листопада 2023 11:34

4 листопада у Первомайську вперше відбудеться «Вінграновський ART FEST». Пропонуємо вашій увазі дослідження про родовід Вінграновського, адже розвиток архівної справи в Україні останніх років зробив можливим реалізувати бажання митця: Микола Вінграновський щиро цікавився власним родом і волів дізнатись про своє походження якомога більше.

Пам’яті Гелі Степанівни Мельник (Вінграновської), з якою товаришувала моя мама

Автор

Видатний український митець Микола Вінграновський щиро цікавився власним родом і волів дізнатись про своє походження якомога більше. Для цього незадовго до смерті він приїздив у батьківське село, про що згадує первомайський журналіст Данило Кіт, який супроводжував письменника у тій подорожі:

«Наприкінці літа 2003 року Микола Степанович знову завітав до Кумарів. Письменник хотів побачити церковну книгу, в якій записувалися дати народження кумарівців. Він "хотів би дізнатися усе-усе про свою родину: батька, і діда, і прадіда, і прапрадіда: звідки вони приїхали, з якого вони року народження…"».

Розвиток архівної справи в Україні останніх років та доступність джерел генеалогічного характеру, хоч і з непоправним запізненням, зробили можливим реалізувати це бажання митця. Зокрема, завдяки вивченню цих метричних книг, сповідних розписів та ревізьких казок (поіменних списків населення), які зберігаються в обласних архівах Миколаєва (ДАМО), Одеси (ДАОО), Херсону (ДАХеО) та Хмельницького (ДАХмО). Якщо не сам Микола Вінграновський, то принаймні рідні, близькі та шанувальники його творчості тепер можуть дізнатись родовід видатного українця в деяких гілках аж до XVIII століття.

Лінія батька: Вінграновські

Згідно офіційній біографії, Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року у місті Первомайську тоді Одеської, а нині — Миколаївської, області у родині Степана Миколайовича та Зінаїди Олексіївни Вінграновських. Його батько родом із села Кумарі, що за 25 кілометрів від Первомайська. Саме там минули дитячі роки майбутнього письменника. «Та я тут недалеко, із Кумарів, може, чули…» — розповідає Миколка, герой повісті Вінграновського «Первінка». Тут мешкали і дід, і прадід митця.

У сповідних розписах Кумарянської Свято-Михайлівської церкви за 1862 рік зафіксовані родини Івана Йосиповича та Федора Йосиповича Вінграновських. Рід старшого з них, Федора, розрісся дуже рясно, рід Івана дав менше нащадків, натомість саме він подарував нам видатного українця.

Рис. 1. Прадід та дід Вінграновські у сповідних розписах с. Кумарі, 1862 р.

У родині прадіда митця Івана Йосиповича Вінграновського вказаний він сам (без зазначення віку), дружина Євдокія Потапівна (в іншому місці — Олександрівна, 31 рік), діти Микола (10), Горпина (8), Марфа (3). Ймовірно, це був другий шлюб прадіда, адже в аналогічній сповідці 1848 року вказане інше ім’я дружини — Марія Григорівна (25 років) та донька Варвара (2 роки).

Однозначно сказати, хто з двох Іванових дружин (Марія чи Євдокія) була прабабкою письменника, ці дві сповідки не дозволяють. Відповідь на це питання могли б дати метричні книги, але, на жаль, за потрібний період вони не збереглись. Натомість, завдяки сповідкам, ми можемо дізнатись іншу важливу інформацію про пращурів Миколи Вінграновського.

Перше спостереження стосується їхнього соціального статусу. Глав обох родин Вінграновських у документі названо однодворцями. Листопадове (1830-1831 рр.) повстання поляків і литовців проти Російської імперії поставило перед царською владою проблему шляхти, яку визначили як найбільш схильну до повстання. 19 жовтня 1831 р. був виданий закон «Про розбір шляхти в західних губерніях і про структуру цього роду людей», згідно якого шляхтичів поділили на три категорії: дворяни, однодворці (у селах) та громадяни (у містах). Відтоді дворянство необхідно було затверджувати у російській Герольдії, а два інші стани мусили виплачувати особисті податки та нести державні служби, зокрема на них поширювалась рекрутська повинність. Отже, однодворці займали проміжне становище між дворянами та селянами, але вже після селянської реформи 1868 року їх зрівняли у правах з сільським станом та припинили вважати окремою категорією. Таким чином колишня шляхта поступово декласувалась та обмежувалась у правах.

Друге спостереження стосується віросповідання: глави родин Вінграновських позначені у сповідці як римо-католики, у той час як їхні дружини і діти — православні. Аналіз записів інших дворів свідчить про те, що ситуація зі змішаними шлюбами (чоловік — римо-католик, дружина і діти — православні) була досить характерною для Кумарів. Аналогічну, як у Вінграновських, картину бачимо і в інших родинах (Садлінські, Новошицькі, Новицькі, Бачинські, Галущинські, Ростемберські), і це без врахування дзеркальних випадків, коли чоловік був православним, а дружина — католичкою.

Розповідаючи історію бабусі, сестра письменника Геля Степанівна Мельник (Вінграновська) зауважувала: «Дівчиною вибралася до Кумарів, жила на кутку, що звався Шляхтою. В більшості мешкали там поляки: Платовські, Кулачинські, Крижанівські, Вінграновські».

Письменниця Валентина Сидорук пише про те, що не лише окремий куток, а історично все село Кумари Балтського повіту Подільської губернії і його жителі вважались «ляхами» на відміну від села з такою ж назвою, яке входило до Ананьївського повіту Херсонської губернії і розташовувалось по інший бік річки Кодими. У романі «Кумар над Кодимою» вона змальовує сутички на ґрунті відмінностей населення двох сусідніх сіл з ідентичною назвою.

Привертає також увагу, що православні метрики Кумарів за ранні 1860-ті рр. дають написання прізвища прадіда митця Венгржановський (Венгржиновський). Польською мовою (зокрема у першій половині ХІХ століття у католицьких метриках Кривоозерського костелу, в якому справляли свої релігійні потреби жителі села Кумари) це прізвище пишеться як Węgrzynowski. Виглядає на те, що двознак rz в кириличному написанні передавався як «р» — у православних Вінграновських, і як «рж» —у католиків. Тут слід зауважити, що паралельно з Вінграновськими, які стали православними, в Кумарях продовжували мешкати й Венгржановські, які залишились католиками та відвідували найближчий до села Кривоозерський костел аж до фактичного припинення церковного життя в регіоні у зв’язку зі встановленням радянської влади.

Таким чином, починаючи від діда-тезки Миколи, пращури митця римо-католицькі шляхтичі Венгржановські всього за два покоління перетворюються на православних селян Вінграновських. Подружжя діда Вінграновського — Миколи Івановича та Ірини Степанівни, — вже православне. Зберігся запис про народження їхнього сина Степана.

Рис. 2. Метричний запис про народження батька, 1898 р.

13 липня 1898 року у селянина з колишніх однодворців с. Кумарі Миколи Івановича Вінграновського та законної дружини його Ірини Степанівни, обидва православного віросповідання, народився син Степан. Хрещений був 16 серпня, хрещеними батьками стали селяни з колишніх однодворців Лука Григорович Левицький та Параска Миколаївна — дружина Дмитра Тимофійовича Варецького. Таїнство хрещення здійснив священник Северіан Баришевський із псаломщиком Степаном Дзюбинським.

Ще неодруженим, Степан Миколайович призваний до російської імператорської армії — рядовим у лейб-гвардії Литовський полк. Лейб-гвардія була елітною частиною, до яких солдат підбирали, зокрема, і за зовнішніми ознаками: зріст і колір волосся, наявність або відсутність вусів та бороди. Так, за традицією у «литовці» брали безбородих високих блондинів — і ми можемо припустити, що саме від батькової лінії письменник успадкував видну статуру.

У складі лейб-гвардії Литовського полку батько Миколи Вінграновського бере участь у Першій світовій війні, 1917 року в Галичині отримує осколкове поранення у плече та стегно. Одружується вже по війні, Геля Степанівна Мельник (Вінграновська) так розповідала про це: «Степан Вінграновський, вправний столяр-самоук, помітив Зінаїду. От і стали вони жити разом».

Лінія матері: Садовниченки

Щонайменше три покоління пращурів Вінграновського із прізвищем Садовниченко мешкали у Великій Корінисі. У середині позаминулого століття (тобто тоді, коли носії прізвища вперше простежуються тут) воно називалось «Херсонської губернії Одеського повіту містечко Коріниха нащадків померлого поміщика Колезького Радника барона Осипа Іванова сина Рено». Нині Коріниха увійшла в межі Миколаєва і є одним з мікрорайонів Заводського району міста.

Найстарший зі знайдених коріниських пращурів — прапрадід письменника Максим Павлович Садовниченко (близько 1818-1890). Мав дружину Агафію (близько 1813 р.н). Відомо про двох їхніх синів — Василя (близько 1830-1908) та Олексія (близько 1842–1907).

Рис.3. Родина прапрадіда Садовниченка в ревізьких казках с. Коріниха, 1858 р.

Рис. 4. Родина прадіда Садовниченка в ревізьких казках с. Коріниха, 1858 р.

Старший із них Василь Максимович — прадід Вінграновського. Мав дружину Ксенію Карпівну (близько 1835 р.н). У них були діти Олексій (близько 1858 р.н.), Горпина (близько 1861 р.н.), Павло (близько 1863 р.н.), Мойсей (близько 1865 р.н.).

Горпина незаконно народила доньку Олену 1881 р., але вже наступного року взяла шлюб з Іваном Мальованим. Павло одружився з односельчанкою Варварою Грушенко 1886 р., судячи з усього, пара була бездітна. Мойсей одружився з миколаївською міщанкою Агафією Король пізніше за усіх (1894 р.), бо до того служив у війську в чині унтер-офіцера, був писарем старшого розряду. Найстарший з Васильових дітей Олексій — дід Миколи Вінграновського.

У повісті «Кінь на вечірній зорі» Микола Вінграновський, від імені свого літературного героя Микитки, фактично розповідає історію родини коріниської бабусі: «Материн батько, а мій дід Андрій, якого я ніколи не бачив, бо коли я народився, дід уже помер, — оженився на маминій мамі, а моїй бабуні, коли бабуні було шістнадцять літ. Дідові було п’ятдесят. Від першої померлої жінки в нього вже було четверо хлопців, і всі четверо від нової дідової жінки були старші. В моєї бабуні з дідом народилися іще п’ятеро — чотири дочки й син: Фрося, Ганя, Зіна, Настя й Тимоша. Моя мати Зіна народилася першого вересня (коли діти ідуть до школи) тисяча дев’ятсот четвертого року».

Крім імені діда та інформації про дітей від першої дружини, тут майже все збігається з реальними Садовниченками — два дідові шлюби, велика різниця у віці діда та баби, рік народження мами, імена спільних дітей. Вочевидь, цю інформацію надала йому сама бабуся, яку саме так, як у повісті, називали у родині — бабуня (свідчення дружини Олександри Білинкевич-Вінграновської). Вона тривалий час жила з донькою Зінаїдою у Первомайську (допомагала по господарству, гляділа онуків, водила їх до церкви, зокрема і малого Миколу), похована там же.

Отже, у реальному житті було так: дід Вінграновського, маючи 24 роки, одружився 1 червня 1881 року першим шлюбом з Варварою Дмитрівною Андрійченко. Починаючи з того ж року дружина народжує йому дітей: Параскеву (17.10.1881), Меланку (29.12.1882), Івана (29.05.1886), другу Параскеву (26.10.1887), близнюків Павла та Никифора (07.03.1889), Опанаса (02.12.1890), Євдокію (02.08.1892), Тетяну (24.01.1894), Пелагію (18.10.1895). Наявні дані дозволяють припустити, що у подружжя ще був син Федір, але запису про його народження немає через відсутність метрик за деякі роки (1884 та 1888 рр.).

Ще малими помирають діти: Никифір (06.05.1889, у 2 місяці), друга Параскева (10.07.1889, у 2 роки), Опанас (14.07.1891, в 1 рік), Павло (20.01.1896, у 7 років), Пелагія (01.01.1899, в 3 роки).

Таким чином, за 16 років шлюбу Варвара народила Олексієві Садовниченку щонайменше десятеро дітей. 28.03.1897 р., під час чергових пологів, вона помирає у віці 38 років, дитя, напевно, теж, адже серед похрещених його нема. У вдівцях Олексій проходив чотири роки.

Рис.5. Метричний запис про другий шлюб діда, с. Коріниха, 1901 р.

23 квітня 1901 року селянин с. Коріниха Олексій Васильович Садовниченко, 43 роки, одружився другим шлюбом із селянкою Євдокією Андріївною Шмалько, 19 років, першим шлюбом. Поручителі по нареченому — селяни Павло Васильович Садовниченко та Мойсей Васильович Садовниченко, по нареченій — селяни Кирило Григорович Кравченко та Федір Пилипович Пономаренко.

Відзначимо, що на відміну від першого шлюбу, де Олексій Садовниченко був названий власником (як і його наречена — власницею), тут він вже числиться селянином. Окрім цього, поручителями у Олексія Садовниченка були рідні брати Павло та Мойсей. До речі, обидва беруть активну участь у житті місцевої церкви. В одному зі своїх випусків, «Херсонські єпархіальні відомості» називають їх в числі колядників, які зробили пожертви в Коріниську церкву — на ці пожертви була придбана нова плащаниця та напрестольне облачення.

Але головне, що ми дізнаємось завдяки цьому запису про шлюб, це ще одне прізвище в роду Вінграновського — Шмалько. Різниця у віці подружжя хоч і була суттєвою, але становила не 34, як про те сповіщає літературний герой Микитка, а 24 роки.

З другою дружиною Євдокією Олексій Садовниченко мав дітей: Єфросинію (01.07.1902 р.), Юстину (11.10.1904 р.), Тимофія (22.01.1907 р.), Євдокію (24.02.1909 р.), Анастасію (21.12.1911 р.) та Григорія (25.01.1914 р.), який невдовзі помер (17.07.1914 р.).

Зауважимо, що світські імена декого з дітей відрізняються від тих, що їм дали під час хрещення, зокрема, і мами Миколи Вінграновського. Так, Зінаїда Вінграновська (Садовниченко) мала церковне ім‘я Юстина.

Рис.6. Метричний запис про народження матері, 1904 р.

11 жовтня 1904 р. була народжена, а 16 жовтня хрещена Юстина — донька селян Олексія та Євдокії Садовниченків. Хрещеними батьками були миколаївський міщанин Іван Філаретович Кустов та селянина с. Корінихи Якова Сорочана дружина Ганна Йосипівна.

Лінія матері: Шмальки, Коржі

Зберігся запис про народження бабуні Вінграновського Євдокії.

Рис.7. Метричний запис про народження бабусі, 1882 р.

26 лютого 1882 року народилась, 27 лютого була хрещена Євдокія — донька селянина містечка Коріниха Андрія Івановича Шмалька та законної дружини його Ганни Микитівни. Це прадід і прабабка письменника. Загалом цю гілку можна простежити ще на століття вглиб.

У сповідних розписах Корінихи 1797 року є родина Степана Іванова сина Смалко (46 років), куди також входять його дружина Ганна (31), діти Андрій (17), Григорій (11), Юліана (6), Агафія (4). У метриках більш пізнього часу представники цієї родини записані вже як Шмальки.

Рис. 8 Родина пра(4)діда Шмалька у сповідних розписах с. Коріниха, 1797 р.

Син Степана Андрій мав дружину Параскеву Григорівну (близько 1784–1849), дітей Павла, Івана, Василя, Ксенію. Родину Івана Андрійовича (близько 1823-1890) бачимо у ревізьких казках 1858 р. У нього є дружина Євдокія Трохимівна (близько 1832 р.н.), сини Андрій та Іван. Перший з них — Андрій Іванович — батько Євдокії, бабуні Миколи Вінграновського.

Рис. 9. Родина прапрадіда Шмалька в ревізьких казках с. Коріниха, 1858 р.

Ревізькі казки 1858 року, що зберігаються у фондах Херсонського обласного архіву, вказують нам на ще одне можливе прізвище в роду Вінграновського. У родині прапрадіда Максима Павловича Садовниченка жила його теща Євдокія Іванівна Корженкова (близько 1795 р.н.) — мати дружини Агафії (див. рис. 3). Ймовірно, вона була вдовою чоловіка на прізвище Корж або Корженко (у коріниських метриках зустрічаються обидві форми цього прізвища), і, отже, це — тричі прадід Миколи Вінграновського.

Зауважимо, що прізвище Корж (Корженко), так само як Шмалько і на відміну від Садовниченка, зустрічається у сповідних розписах Корінихи, датованих ще 1797 роком.

Таким чином, досліджена генеалогія видатного українського митця Миколи Вінграновського, встановлені точні дати народження його батьків та інших представників його роду, також виявлені нові прізвища в роду (а також низку нових невідомих раніше фактів), прослідкований коріниський рід письменника аж до XVIII століття, в одному випадку вдалось сягнути сьомого коліна.

Виглядає перспективним подальше вивчення родоводу Миколи Вінграновського: звідки саме шляхтичі Венгржановські потрапили до Кумарів, які ще прізвища носили його пращури по батьковій лінії.

Що стосується материнської гілки, тут цікаво дослідити ймовірне козацьке коріння Миколи Вінграновського. У роботах з історії рідного села матері митця зустрічаємо згадки про те, що на межі XVI-XVII століть вісім запорозьких козаків оселилися у селі Каранян-Кір, біля річки Корінихи. Водночас, Садовниченка серед перелічених козаків нема.

Відтак, потребує документального підтвердження інформація, що «мати, Зінаїда Олексіївна, з давнього запорозького роду Садовниченків». Носії прізвища Садовниченко і справді зустрічаються у козацьких списках. Це стосується і двох інших прізвищ, які вдалось встановити у родоводі Вінграновського — Шмалько та Корж. Носії таких прізвищ зустрічаються у реєстрах війська Запорозького 1649 та 1756 рр. Отже, ще один можливий напрямок подальшого дослідження — це встановлення прямого зв’язку між документально підтвердженими пращурами Вінграновського та козаками, що згадуються у козацьких реєстрах.

Список джерел та використаної літератури можна переглянути за посиланням.

Читайте також: Програму «Вінграновський ART FEST» можна переглянути на сайті: 4 локації