Ще на початку повномасштабної війни ми писали про родину Буракових, про парк, який Аля та її син Михайло роками створювали власними руками. Михайло — людина з інвалідністю, для якого ця справа стала не просто заняттям, а цілим всесвітом. Сьогодні ми знову повертаємося сюди: Мишанин парк росте й поступово змінюється, а поруч із цією красою розгортається інша історія: історія Алі, яка змушена згортати справу свого життя. Бо тепер близьким потрібні всі її сили.
Світ, облащтований власноруч
Перед входом до парку — алея гібіскусів. За нею відкривається стежка зі сходами, які ведуть донизу. Тут десятки дерев, квітів, паркан, різні саморобні інсталяції, співають птахи і вода стікає до річки. Все тут зроблено руками Мишані (так лагідно його називають в родині). Михайло має інвалідність з дитинства. Багато років тому він разом з батьками вирішив облаштувати місце, де міг би бути зайнятим і проводити час із користю. Так поступово з’явився парк.
Михайло сам вистелив плитку, зробив сходи, облаштував столик, висаджує рослини, доглядає за ними та спостерігає, як вони ростуть. Для нього це давно більше ніж хобі: це цілий всесвіт.
— Це моє місце, — говорить Михайло, — ось нещодавно парканчик зробив, а ось висадив нову рослину.
На створення парку Михайлу знадобилося понад 10 років
Мишаня тут працює від ранку до вечора. Щось підправляє, щось доглядає, щось придумує і втілює в життя. Це його територія, його ритм, його справа. Ось після зливи не всі рослини пережили негоду. Деякі загинули, інші вдалося врятувати, але Михайло не залишає парк. Бо за ці роки він став для нього частиною самого життя. І головне, що тут, серед цього зеленого простору, Михайло почувається потрібним.
У парку багато квітів
Аля: мама, яка вирощувала красу
Любов до рослин у родині Буракових не випадкова. Пані Аля давно відома у Первомайську як людина, яка знається на рослинах і вміє створювати з них справжню красу. На її подвір’ї — декоративний парк: хвойні дерева, квіти, різноманітні рослини.
Аля почала займатися рослинами у складний період життя, коли на її руках опинився син з інвалідністю. Потрібно було чимось займатися, мати власну справу, а згодом вирощування рослин стало ще й можливістю трохи заробляти. Допомагав чоловік. Сьогодні йому самому непросто. Поруч — старенька мама, син, господарство. І все це фактично лягло на плечі Алі. Тому жінка сьогодні змушена розставатися зі своєю красою. Вона призупиняє свою справу і розпродає частину рослин. Це рішення далось їй нелегко. Але іноді життя змушує вибирати не те, що любиш найбільше, а те, що зараз потребує тебе найбільше. Аля обрала родину.
Допомагати людям і творити красу
Попри власні турботи, Аля не стала менш активною. Вона долучається до зборів для військових, допомагає тим, хто потребує підтримки, і не відмовляється від справ, які вважає важливими.
Аля Буракова
А ще вона — справжня майстриня ландшафтної справи. Вміє побачити красу там, де інший побачить просто клаптик землі, і знає, яку рослину посадити поруч з іншою, щоб разом вони створили цілісну картину. Мабуть, саме тому їй особливо боляче бачити, як створене роками доводиться постійно захищати від чужої байдужості.
Після сильних дощів до парку з боку Фрегатського ставка приносить сміття. Гілки, пластик, різний непотріб осідають поміж рослинами. І знову треба брати рукавички, пакети й прибирати.
Мишаня створює свій світ: саджає, будує, майструє, а мати допомагає йому цей світ зберігати. Вони роками створюють місце, у якому хочеться зупинитися, вдихнути повітря, послухати птахів і подивитися, як вода спускається до Південного Бугу.І дуже хочеться, щоб люди, які сюди приходять, це відчували. Бо за кожним деревом, кожною квіткою, кожною сходинкою тут — дбайливі руки, час і любов.
Аля зараз змушена відпускати частину справи, якою так довго займалася. Але відпустити любов до землі неможливо. Вона залишається і в її руках, і в Мишаниному парку, який продовжує рости.
