Колись поет Валерій Бойченко сказав пані Лоріні, що в її поезії забагато історії, філософії та «чоловічої» тематики. Ці слова запам’яталися авторці на все життя. Згодом саме вони стали поштовхом до створення нової збірки, де любов і зрада, добро й розчарування, людські стосунки та переживання злилися воєдино. Книжка «А серце нащо і дано» вже побачила світ і нині готується до презентації. Про те, як вона народжувалася і якою має бути зустріч із читачами, Лоріна Лисогурська розповіла журналістці Гард.City.
Книжка, яка чекала свого часу
«А серце нащо і дано»
У мене в руках новенька збірочка з кольоровою обкладинкою. На ній улюблені Лоріни сакури, а за ними — зовсім інша Україна: понівечене війною місто, зруйновані будинки як наслідок російських обстрілів. Цей контраст одразу привертає увагу: ніжні квіти і країна, якій боляче.
— А малюнок — мій дизайн, — із гордістю говорить Лоріна.
Дивлюся на книжку й думаю: а й справді, авторці є чим пишатися. До збірки увійшли вірші, які писалися не один рік. Її історія фактично почалася ще у 2015-му, після виходу попередньої книжки. Уже тоді авторка задумала наступну збірку, збирала тексти, щось дописувала, щось відкладала. Минали роки, віршів ставало більше, а можливості надрукувати книжку не було. Вона чекала свого часу у файлах на комп’ютері та на флешці. А поштовх до її появи прийшов зовсім з іншої історії.
Лоріна захворіла, та й сьогодні почувається не дуже добре. Її стан був настільки важким, що я, як людина, яка давно її знає, просто злякалася за її життя. Тоді оголосила збір коштів на лікування. Люди відгукнулися, і громадою вдалося зібрати 22 тисячі гривень, за що щира подяка. Сьогодні пані Лоріна ще продовжує курс лікування, а паралельно готується до презентації нової збірки.
— Я подумала: чим я можу віддячити людям за їхню увагу, за їхнє добро? Тільки тим, що маю. А маю «божу іскру» і готову книжку. Тож вирішила її віддати людям, — говорить вона.
Розпочалася робота над збіркою. За друк взявся врадіївський видавець Анатолій Коваленко. Так книжка нарешті вийшла друком.
Від однієї розмови — до нової збірки
У авторки вже є власне бачення того, якою вона має бути. Звісно, я слухаю і записую. Лоріна згадує розмову з миколаївським поетом Валерієм Бойченком.
— Він сказав мені: «Ларисо, мене дивує, що ти жінка, пишеш непогано, але в тебе якась чоловіча поезія». Мовляв, я дуже заглиблююся в історію країни, Європи, біблійні легенди, політичні та філософські теми. А потім запитав: чому я боюся заглянути в людське життя, у переживання, чому в мене немає інтимної лірики, — розповідає поетеса.
Після тієї розмови вона переглянула свої тексти й погодилася: особистої лірики справді було небагато. А слова поета глибоко засіли в пам’яті. Минали роки. З’являлися нові вірші. Поступово Лорина відібрала ті, у яких ішлося про людські почуття: любов, зраду, добро, розчарування, стосунки між людьми. Так з’явилася збірка «А серце нащо і дано».
Кілька років тому книжка вже була готова. Її схвально оцінила обласна комісія, однак коштів на друк літературних проєктів тоді не вистачило. Із 12 поданих проєктів змогли видати лише три. Тож збірка знову чекала.
«Не книжка, а шкатулка»
Говорячи про свою збірку, Лоріна сама знаходить для неї образ.
— Це не книжка, це шкатулка. А в ній — дорогоцінні камінчики, кристали. І кожен кристал несе в собі світло, колір, тепло чи холод, — каже вона.
У цій «шкатулці» є вірші про природу, рідний край, любов, стосунки, матерів, старших людей. Є патріотична та воєнна тематика. І авторці хочеться, щоб читач не просто перегорнув сторінки, а знайшов у книжці щось своє.
— Хотілося б, щоб людину зачепила хоча б одна строфа. Щоб захотілося прочитати далі. Якщо її зачепить, то вона захоче прочитати й усю книжку, — пояснює Лоріна.
У книжці є і війна
Спочатку ця збірка мала бути більше про особисте: про почуття, стосунки, переживання, але від сьогодення не втечеш. Війна стала частиною життя кожного українця, а тому вона неминуче з’явилася і в поезії Лоріни.
— Не можна було закривати очі на сучасність. Не можна було зробити вигляд, що цього немає, — говорить вона.
Поруч із віршами про кохання та людські переживання у збірці є тексти про війну, патріотизм, рідний край. Є і народна пісня. Серйозні теми тут сусідять із дуже особистими.
Презентація має бути розмовою
Лоріна не хоче традиційного літературного вечора, де авторка довго говорить зі сцени, а слухачі просто слухають. Їй хочеться живої зустрічі.
— Я собі обдумала, що презентація повинна бути у формі діалогу, де ніяких монологів, — пояснює вона.
За її задумом, читачі зможуть погортати книжку, обрати вірш, який їх зачепив, і поділитися, чому саме він сподобався. Авторка хоче, щоб під час презентації було зрозуміло: книжка — це не лише вірші. Це в першу чергу люди, без яких вона не з’явилася б на світ.
Після презентації крапки не буде
Поки ми говоримо про майбутню презентацію, запитую Лоріну, чи пише вона зараз щось нове. Каже, що пише. Частина нових віршів просто не встигла потрапити до цієї збірки. Тож презентація для авторки — не фінал, а ще одна зустріч із читачем і, можливо, початок наступної історії.
А завершити цю книжку авторка вирішила віршем «Усміхнись».
— Хотілося, щоб після всієї цієї напруги було обнадійливе завершення. Щоб, попри все, людина усміхнулася, — пояснює вона.
Я ловлю себе на думці, що це добре пасує самій книжці, бо в ній поруч біль і війна, розчарування й любов, пам’ять, краса та надія.
Ця книжка народилася завдяки людям
Коли ми вже розійшлися, я подумала, що ця збірка стала не лише творчістю Лоріни Лисогурської. Вона ще й про людей, які щиро відгукнулися на її біду, допомогли з лікуванням, і зрештою стали частиною історії появи цієї книжки.
Тому я хочу ще раз щиро подякувати кожному, хто долучився до того збору. Зібрані гроші дали авторці можливість не тільки відновитися, а й здійснити давню мрію: побачити свою книжку надрукованою.
