25 грудня Центр культури імені Єфросинії Зарницької у Первомайську наповнився різдвяним співом та новорічними танцями. Тут відбулося традиційне дійство — «Пісенне Різдво», яке щороку організовує Ольга Попова, керівниця народного колективу «Червона калина». Цьогоріч програма об’єднала колядки, щедрівки та посівальні пісні з народними танцями.
Первомайськ цього року святкує Різдво по-різному. Вулицями ходять ватаги колядників. В центрі, біля ялинки, чимало охочих фотографуватися та милуватися новорічними інсталяціями, а біля хатинки святого Миколая, що традиційно відкривається на Різдво, — дітвора в очікуванні зустрічі та подарунків.
Надворі морозно й казково. З хатинки чутно колядки та віршики. Святий Миколай щедро обдаровує дітей гостинцями.
Святкова атмосфера переноситься і на сцену Центру культури. Тут оживають різдвяні пісні та народні традиції. Вони щороку стають особливою подією для міста.
Незмінною авторкою та натхненницею «Пісенного Різдва» є Ольга Попова, керівниця народного колективу «Червона калина» та вокального колективу «Калинове зерня». Уже багато років поспіль вона готує це свято і щоразу — по-новому.
Нові барви традиційного свята
Цьогоріч уперше до різдвяної програми долучився й танцювальний колектив VOLONTE (Центр культури імені Зарницької, керівниця Марія Міхневич). Це додало святу динаміки та нового прочитання традицій.
Сценарій, як і завжди, написала Ольга Попова. В інтерв’ю вона поділилася творчими сумнівами й пошуками.
— Я дуже довго думала: ну, що ж таке, ми вже все показали. Але далеко від канонів відходити не можна. Треба і колядки, і щедрівки, і посівання — фактично три свята в одному. Цього разу поєднали старовинне й сучасне, щоб глядачам не було сумно, — зізнається пані Ольга.
За словами керівниці, було непросто знайти баланс між вокалом і танцем, залишити простір кожному колективу, але експеримент, на її думку, вдався.
— Кожного року я пишу сценарії і намагаюся, щоб у програмі все гармонійно поєднувалося, щоб один елемент доповнював інший, — розповідає Ольга Попова. — Ми робили різні формати: і вертепи, і сценічні постановки. Усе це зберігається в мене, весь наш творчий шлях. Ми постійно шукаємо нові рішення.
Цього разу я запросила до співпраці нашу хореографиню Марію Міхневич, керівницю ансамблю танцю VOLONTE. Вона надзвичайно уважна до музики. Торік вона вже ставила танці під наші пісні. Ми співали, а танцівники передавали характер творів рухом, руками, пластикою. Усе було дуже органічно й точно. Думаю, глядачі це відчули. Я цим результатом задоволена.
Так, можливо, десь нас, вокалістів, було видно менше, але для мене важливо було, щоб танці теж зазвучали яскраво. Сцена весь час була заповнена рухом, програма жила, і, на мою думку, це було вдале рішення.
Цьогоріч концерт був свідомо коротшим. Я не хотіла перевантажувати глядачів. Є таке правило: концерт має завершуватися тоді, коли людям ще хочеться слухати. Нам вдалося вкластися приблизно в годину, і, здається, це було правильно.
Для мене дуже важливе поняття ансамблю. Ансамбль — це коли все звучить злагоджено, коли ніхто не виділяється, а всі співають, як один голос. Якщо слухачам було приємно слухати, значить, ансамбль відбувся.
Багато номерів виконують акапельно, самі чують інтонацію, самі будують голоси. Я їм уже навіть не даю настройки — настільки високий рівень підготовки. Вони чисто співають, впевнено тримаються на сцені, добре говорять, передають характер, рухаються, танцюють. Вони достойно виконали свою роль.
Дорослі учасники колективу, ви їх знаєте вже багато років, також відпрацювали на високому рівні: злагоджено, впевнено, без збоїв. І звук цього разу був хороший, усе склалося.
Ми знаємо дуже багато колядок, щедрівок, посівальних пісень, пісень на Хрещення, а ще є цілий цикл зимових свят — Андрія, Катерини, Євдокії та багато інших. Матеріалу у нас безліч. Але ми свідомо не даємо все одразу. Щороку беремо дві-три нові пісні саме цього обрядового циклу, а частину старого матеріалу залишаємо. Не тому, що забуваємо, а тому, що колектив не має повторюватися.
Колектив повинен рости, розвиватися, рухатися вперед. Якщо немає розвитку, то це вже рух назад. Поки ми є, ми будемо намагатися йти далі, шукати нове, добиватися ще кращого звучання. Це головний принцип будь-якого творчого колективу.
Я глибоко переконана: для перемоги кожен має бути на своєму місці й відповідально ставитися до своєї справи. Робити все, що від тебе залежить. Нам потрібно бути єдиними, не сваритися через дрібниці, а об’єднуватися. І, звісно, допомагати нашій армії, донатити, підтримувати, робити стільки, скільки можемо. Дякую всім, хто волонтерить і допомагає. Ми гуртуємося разом — і в цьому наша сила.
Про війну, пісню і надію
На запитання, як пісня допомагає переживати складні часи, відповідає:
— Вона трохи віднімає нас від болю. Хоч ненадовго.
— А що побажали би первомайцям?
— Я завжди бажаю перемоги. А потім — миру. І ще — допомагати армії. Кожен, скільки може. Це те, що ми точно можемо робити.
Враження глядачів
Емоції глядачів традиційно яскраві. Вони відзначають гарні костюми, щирість виконання та високий рівень підготовки.
Олена прийшла разом із мамою. Вони уже другий рік поспіль приходять саме на «Різдвяні пісні» Ольги Попової.
— Нам дуже сподобалося, — каже Олена. — Ми приходимо не вперше — і щоразу добре.
Лорина Лисогурська
На концерті була присутня й Лорина Лисогурська, авторка текстів для багатьох пісень Ольги Попової.
— Я дуже рада, — каже пані Лорина, — що нарешті складається гарний синтез між танцювальною і вокальною сторонами нашої культури. Результат справді красивий. Бажаю всім здоров’я, щоб наступний рік був мирним, переможним і щоб ми залишалися єдиними у своїх прагненнях.
Різдво, яке об’єднує
Різдвяні виступи завершилися, та свято не поспішало відпускати людей. У залі й фойє ще довго звучали розмови: хтось випадково зустрів давніх знайомих, хтось ділився враженнями, а учасники різдвяного дійства фотографувалися, зберігаючи ці миті на пам’ять.
У такі хвилини стає зрозуміло: «Пісенне Різдво» — це не лише концерт. Це зустріч, що зігріває. Саме з таких простих, щирих моментів і складається сила традицій, які тримають нас разом, дарують надію й допомагають вірити, що попереду — світліші, мирні свята.
