Він пам’ятає Первомайськ із заводськими прохідними, переповненими школами та багатолюдними демонстраціями. Бачив місто до війни і бачить, як воно змінюється сьогодні. Через його об'єктив пройшли тисячі людей і сотні подій. Михайло Заводянський — фотожурналіст, якого у Первомайську знають десятки років.
Напередодні Дня журналіста ми говоримо не лише про професію. Ми говоримо про людину, чиї світлини стали літописом міста.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
Від Черкащини до Первомайська
Народився Михайло Заводянський 1 січня 1957 року на Черкащині, у Жашкові. Там минули його дитинство та шкільні роки. Після школи була армія, сержантська підготовка, служба у спеціальних підрозділах та ракетних військах стратегічного призначення.
— Ми тоді забезпечували громадський порядок, патрулювали вулиці. Це була хороша школа дисципліни й відповідальності, — згадує Михайло.
Згодом він закінчив школу прапорщиків, став командиром взводу. Після проголошення незалежності України вирішив продовжити службу вже на Батьківщині:
— Мене не хотіли відпускати, бо вже був на хорошому рахунку. Але через сімейні обставини вдалося отримати направлення в Україну.
Так у 1992 році Михайло Заводянський опинився у Первомайську. Спочатку як військовий, а згодом — як людина, чиє життя буде тісно пов'язане з містом на десятиліття вперед.
У Нижньодніпровській дивізії він прослужить до 2001 року, не здогадуючись, що попереду на нього чекає зовсім інша справа — журналістика і фотографія.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
Від військової служби — до фотолітопису міста
Любов до фотографії з'явилася у Михайла ще у шкільні роки. Першою камерою була «Смена-8М». Пізніше — «Зеніт», фотоапарат «Київ», проявлення плівок і десятки годин у фотолабораторії. У журналістику він потрапить випадково.
На початку 2000-х Михайло часто фотографував заходи у школі №16, де навчалися його діти. Саме там він познайомився з журналісткою Жанною Семененко. На той час вона разом із чоловіком працювала у газеті «Вісник Первомайська», редактором якої був Петро Горохов. Під час одного зі шкільних заходів зав'язалася розмова про фотографію. Роботи Михайла справили враження, і невдовзі Жанна познайомила його з редактором:
— Фотографа тоді фактично не було. Петро Горохов запропонував співпрацювати. Я погодився, але одразу сказав, що у штат не піду. Після армії вже не хотілося працювати в режимі постійного підпорядкування, тому залишився позаштатним фотографом.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
Так почалася історія співпраці, яка тривала понад десять років.
Разом із колективом редакції він об'їздив Первомайськ і район. Через його об'єктив проходили відкриття підприємств, виробничі цехи, міські свята, сесії міської ради, спортивні змагання, концерти, дитячі ранки та випускні вечори. Він бував практично на всіх великих підприємствах міста: «Дизельмаш», швейна фабрика, ливарні цехи, навчальні заклади, установи. І всюди шукав не просто подію, а людей:
— Мені завжди були цікаві люди, особливо молодь і діти. У дітей немає награності. Вони такі, як є. Саме тому їх найцікавіше фотографувати.
Не дивно, що найбільше теплих спогадів у нього саме про школи та дитячі садки. Він фотографував перші дзвоники, випускні вечори, педагогів, учнів і цілі покоління первомайців. Сьогодні, переглядаючи старі архіви, часто впізнає на світлинах тих, кого вже немає поруч:
— Фотографії залишаються. Іноді відкриваю старі папки й розумію, що це вже історія міста.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
«Міс Первомайська» і час, коли на газету чекали
Окрім щоденних репортажів, були й проєкти, які сьогодні вже стали частиною історії міста. Разом із колегами вони організовували фотоконкурси, які викликали неабиякий інтерес серед читачів. На сторінках газети друкували світлини первомайських дівчат, містяни голосували за своїх фавориток, а спонсори надавали подарунки переможницям:
— Ми знаходили спонсорів, дарували подарунки. Потім навіть проводили нагородження просто на площі. Це було щось на кшталт «Міс Первомайська».
Для міста це були події, на які чекали. А для нього — ще одна можливість працювати з людьми і ловити справжні емоції.
Коли кожен кадр був важливим
Михайло належить до покоління фотографів, які працювали задовго до появи цифрових камер:
— Тоді не можна було натиснути кнопку сто разів і вибрати найкращий кадр. Треба було одразу бачити фотографію ще до того, як натиснеш на затвор.
Саме тому у фотографа виробилося особливе відчуття моменту. Він фотографував настрій людей і час, у якому вони жили.
Первомайщина на світлинах
Особливе місце серед улюблених локацій займає Грушівка:
— Південний Буг, пороги, скелі. Там була особлива атмосфера. Я колись навіть мріяв пройти пороги з туристами, але так і не склалося.
Сьогодні він часто переглядає старі фото. На них ветерани, вчителі, робітники, учні, керівники підприємств, міські голови та звичайні мешканці міста. Багатьох із тих людей уже немає:
— Інколи відкриваю архів і розумію: людей немає, а фотографії залишилися.
Через об'єктив — зміни міста
За роки роботи Михайло Заводянський фотографував кількох міських голів, десятки депутатських скликань і сотні офіційних заходів. Пам'ятає заводський Первомайськ, коли працювали великі підприємства, а місто жило зовсім іншими темпами. Пам'ятає, як змінювалися вулиці, школи, парки і самі люди.
— Первомайськ став іншим. Особливо після початку великої війни. Люди водночас стали більш згуртованими і серйознішими, але є й байдужі. Війна дуже змінила всіх нас, — не приховує чоловік.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
У Києві живе, але серцем у Первомайську
Повномасштабне вторгнення Михайло зустрів у Первомайську. Каже, тоді найбільше переживав за мости та інші стратегічні об'єкти. Про виїзд навіть не думав. Лише у 2023 році переїхав до Києва, аби бути ближче до дітей та онуків. Сьогодні допомагає родині, забирає онуків зі школи, водить їх на плавання і живе звичайним життям пенсіонера. Та зізнається, що за Первомайськом сумує:
— Я тут іноді навіть сусідів не всіх знаю, а в Первомайську знав пів міста.
Фото: з особистого архіву Михайла Заводянського
Людина, яка зберегла для міста його пам'ять
На його світлинах — молоді обличчя первомайців, міські свята, люди, які колись поспішали вулицями і навіть не думали, що стануть частиною історії.
— Відкриваю інколи старі папки, дивлюся. Бачу знайомі обличчя. Згадую людей, події. Добре, що все це залишилося на фотографіях, — говорить Михайло.
Коли через багато років хтось захоче згадати, яким був Первомайськ, він побачить його таким, яким колись бачив через об'єктив свого фотоапарата Михайло Заводянський.
