21 червня у Первомайському краєзнавчому музеї відкрилася персональна виставка художніх робіт мисткинь Катерини Маслової та Дарії Попової. Презентувала роботи первомайчанка Катерина Маслова, подрузі не вдалося приїхати з Харкова, однак кілька її робіт були на виставці. Хто ці художниці, що представляли на виставці та хто завітав привітати? Дізнавалася журналістка Гард.City.
Коли заходиш до музею, відразу потрапляєш в атмосферу тепла та щирості. Це все від енергетики картин, що на стінах. Вони про звичайне й буденне, вони про сільське життя. Вони пахнуть дитинством і бабусиними млинцями. Вони дуже прості й зрозумілі. Ось сільське подвір’я з гусочками. А онде сільська хата з парканом. А це соняхи, городина, квіти на підвіконні. Неподалік — дитячі портрети. Це все роботи Катерини Маслової. Всі писані з натури та аквареллю.
Катерина Маслова з грамотою від відділу культури Синюхобрідської ОТГ
Навпроти — роботи Дарії Попової, подруги Катерини. Це переважно декоративно-розписні та графічні роботи. З першого погляду, наче звичайний натюрморт, але він сильно чіпляє душу, бо про сьогодення. Як каже Катерина, її подруга, харківська художниця, «створює свої простори». Це сильне мистецтво, яке торкається душі, особливо, коли навколо все так крихко і нестабільно. У Даші багато декоративних розписних робіт, оформлення інтер’єру, а ці, що у нас на виставці, — це музейні роботи.
Катюшу особисто знаю ще з шкільних років. Колись викладала в п’ятнадцятій школі українську мову та літературу. Пам’ятаю її дуже старанною, талановитою та світлою дівчинкою. А які вона твори писала! Тепер вона художниця. І мені пощастило побувати на її першій персональні виставці робіт, яка, за словами Каті, має стати своєрідним підсумком певного періоду її життя. «Для того, щоб рухатися вперед, треба завершити розпочате, відпустити попередні роботи», — говорить Катерина.
Катерина Маслова зі своїми викладачами Майєю Герасименко та Дмитром Єребаканом
Подивитися на виставку завітали викладачі Катерини — Майя Герасименко та Дмитро Єребакан, фотохудожник Олександр Ігнатьєв, представники відділу культури Синюхобрідської ОТГ, де нині проживає мисткиня, журналісти, друзі та рідні Катерини: чоловік, діти, тато та сестра.
Родина Маслових під час виставкиФото: Клименко Наталія
Історію про художницю Катерину Маслову варто розпочати з її дитинства
Бо ж проживала вона тут, у Первомайську, навчалася в 15-й школі та відвідувала місцеву художню школу. Навчалася у маститих художників Майї Герасименко та Дмитра Єребакана. Закінчивши Харківське художнє училище, пішла працювати в анімаційну студію «Борисфен». Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Станіславом. Дві творчі особистості створили сім’ю, налагодили бізнес (виробляли сумки), працювали з комп’ютерним дизайном. А коли народилася Марфуня, стало важкувато. Тоді то й було ухвалене рішення переїхати в село. Для проживання обрали Синюхин Брід, де річка та живописна природа, де поруч, у Підгородні, тато. Тут і почали господарювати. Після Києва село для них стало свого роду релаксом. Обзавелися господарством. Станіслав почав майструвати іграшки з дерева, а Катя розчинилася в дітях, бо ж народила ще Броніслава та Марусю. Повернутися до творчості її спонукали друзі та чоловік.
— Як то все було? – цікавлюся
— Спочатку було боязно, — пригадує Катя, — здавалося, що нічого не вийде. Я навіть боялася в руки брати олівець, наскільки була комп’ютерна. А мені чоловік говорив: «Бери і твори. От що ти хочеш?» — запитував він. «Хочу такі ж дивовижні звірі, як у Марії Примаченко», — відповідала я. — І от я почала робити копії тих звіриків. І знаєте, вони мене повернули до малювання. Це мені давало таку енергію, таку силу. Потім я тих звірят почала переносити на речі. Друзі побачили, просили, щоб і їм таке зробити. І от завдяки цьому я й повернулася до олівця, бо комп’ютерна сфера витягла усі сили й енергію.
— Роботи переважно на сільську тематику? — допитуюся
— Так, це роботи останніх моїх років проживання в Синюхиному Броді. Коли ми там почали жити, то до нас приїздили друзі з Києва, Харкова. На етюди приїздила Наталка Гончарова. І вона мені весь час говорила: «Пішли малювати». А я: «Не можу, а як же діти?» Вона: «Нічого страшного, гайда. Поки бабуся з дітьми побуде». Мені страшно було тоді братися за акварель, за фарби. Якось з акрилом та сумками було звичніше. Були уже свої розробки, дизайн. А так, щоб акварелі та етюди з натури — страшно було. Але завдяки Наталці, художниці та акварелістці, яка наполегливо витягувала мене з дому і казала: «Дивись, яка тут у вас хатка, а яке сіно». І так удвох не так страшно було. Бо село — це особлива структура, тут не так просто поставити мольберта і малювати, можуть не сприйняти місцеві. А завдячуючи їй, я і почала малювати.
— А скільки робіт уже маєш? — запитую знову.
— Точно не знаю, але багато. Тут, на виставці, представлена лише частина. Це те, на що я спромоглася, що зуміла оформити. Дякуючи виграному гран-прі в конкурсі «Дивограй на Великодень», де я отримала премію. Ось за ті кошти і оформила виставку.
— Як встигаєш усе робити, адже сім’я велика?
— Мені дуже допомагає чоловік. Це моя підтримка, моя віра й надія. Маю п’ятеро кізочок. Гусей та курей завела, щоб могла фотографувати їх, бо сусіди могли бозна-що про мене подумати. Маю собачок, котів. Все це гавкає, нявкає, але найголовніше, що це до вподоби дітям. Тому заради дітей ми в селі. Дітям весело, цікаво. От зараз на річці-матінці пропадають. І поки нам комфортно. До речі, чоловік сам виготовляє бринзу, зараз займається бджолами. Ось таке у нас екологічне життя.
Дуже хочу писати про Первомайськ
— Що в планах? — наступне запитання.
— Планів багато, ідей вистачає. Дуже хочу писати про Первомайськ туристичний, щоб привернути увагу туристів і показати, яка краса навколо. У мене іноді такий рій думок в голові, що аж хитає від них. Але в першу чергу треба відпустити ту роботу, яка уже зроблена. Ось зараз закінчиться виставка, я зможу зробити видих і продовжити далі. Є над чим працювати, головне, аби сил та енергії вистачило і щоб мир був. Бо ось моя подруга не змогла приїхати на виставку через ситуацію в Харкові. Там вона волонтерить і паралельно творить. Її роботи неймовірно потужні і на злобу дня. Я їй дякую за підтримку і наполегливість, бо саме завдячуючи їй сьогодні є ця виставка. Тепер я точно знаю, що я хочу малювати, але, на жаль, не завжди вистачає часу. Його треба вигризати і щоб моменти тканини цього буття могли зберігатися. Я зрозуміла, що багато чого щезає, і я хочу це зберегти саме в таких спогадах. От в моєму улюбленому сільському дворику за храмом уже поміняли парках, а він був таким оригінальним. Тож такі етюди важливі.
Відгуки про виставку
Ірина Тихончик, працівниця музею: «У роботах Катерини багато простору, легкості та доволі впізнаваних сюжетів. Мисткиня бачить красу у простих, здавалося б, на перший погляд речах, предметах, побуті тощо».
Майя Герасименко, художниця: «Коли в людині до мистецтва тяга і талант, то її ніякі будні не закопають. Не знаю, де вона знаходить той час, при такій великій сім’ї. Думаю, це і заслуги чоловіка та дітей. Катюшка — це наша гордість, бо в селі непросто знайти час на творчість. Треба підтримувати такі таланти».
Дмитро Єребакан, художник: «Роботи художниці чисті, світлі та глибокі. А ще акварель — це дуже непросто, бо передбачити результат дуже складно, адже «все тече, все змінюється». Катя просто молодець, бо живе душею».
Рідні Катерини Маслової
Якщо хочеш дізнатися щось про митця, як про особистість, просто подивись на його твори
Кажуть, якщо ти хочеш дізнатися щось про митця, як про особистість, просто подивись на його твори. Це його внутрішній світ, це те, що бентежить художницю, те, що їй подобається, що надихає. Твори Катерини глибокі й прості. Вони про життя і буденність. А це те, що близьке кожному із нас.
Відкриття виставки було теплим й по-домашньому атмосферним. Як то кажуть, всі були на одній хвилі. Смаку додала ще власноруч вироблена родиною бринза та мед. Виставка триватиме ще протягом місяця. Тож можна прийти, подивитися й отримати позитивні емоції, яких сьогодні так не вистачає. А Катюші дякую за творчість, за неймовірну енергетику та за справжність. Сьогодні це так важливо.
