21 грудня у Первомайську збиралися мешканці міста, які мають чеське коріння. Зустріч для них організувала міська чеська організація «Нова Богемка», якою керує Людмила Янчик. Саме цими днями спільнота відзначала 15-річчя організації. Хто прибув на святкування та як відзначали річницю? Журналістка розкаже.
Для довідки
Богемка (чеськ. Bohemka) — село в Україні, у Врадіївській селищній громаді Первомайського району Миколаївської області. Населення становить 452 особи. Село засноване чехами-євангелістами, які на початку XX століття тікали від католицьких утисків. Кілька сімей осіли в степах тодішньої Херсонської губернії, де розбудували село та створили мовно-культурний осередок зі школою, церквою та будинком культури. Сьогодні близько половини населення села — етнічні чехи.
У Первомайську проживає більше як півсотні вихідців із чеського села Богемка. У 2009 році 25 грудня було створено чеське громадське об’єднання «Нова Богемка». Головою об’єднання була обрана Людмила Ярославівна Янчик. Члени цього товариства вивчають чеську мову, історію та культуру Чехії, організовують свята, конкурси, тематичні лекції, перегляд документальних та художніх фільмів. Час від часу організовують зустрічі з представниками товариства «Богемка» з метою обміну досвідом. Також, члени об’єднання «Нова Богемка» збирають книжки для створення у місті бібліотеки чеських видань та музею старовинних чеських речей, досліджують родовід чехів Первомайська, впорядковують могили предків, а в сьогоднішніх умовах надають допомогу членам родин, які пішли захищати Україну.
Відсвяткувати річницю створення «Нової Богемки» організатори вирішили в тісному колі однодумців. Місцем зустрічі обрали Центр культури імені Зарницької. Тут, в одному із кабінетів, зробили новорічну інсталяцію, галерею прапорів та відтворили історію організації в світлинах. Поки очікуємо на приїзд гостей з Богемки, починаю знайомитися з присутніми.
Людмила Янчик: «Ми всі родом із Богемки»
Людмила Янчик
Найперше запитую у голови організації, пані Людмили, чи збиралися за час повномасштабного вторгнення.
— Звісно, — відповідає вона. — Ми доволі часто зустрічаємося, допомагаємо одне одному, а ще читаємо молитви за Україну та надаємо підтримку постраждалим українцям від дій рф, зокрема, після підриву дамби на Херсонщині, ми передавали фінансову допомогу.
— А чому організація має таку назву? – продовжую запитувати.
— Тому що ми всі родом із Богемки, — відповідає Людмила. – Там є організація «Богемка», а ми вирішили, що будемо «Новою Богемкою», тож у 2009 році з’явилася така організація. В Богемці народилися наші батьки, народилися ми. Ми дотримуємося традицій наших батьків, не забуваємо мову, пісні. А сьогодні, в переддень нашого ювілею, вирішили зібратися разом, щоб зустрітися, поговорити, помолитися за наших захисників та Україну. У нас є три родини, чоловіки та сини яких нині боронять Батьківщину. Це родина Цуркан, Пашковського та Перевознюк. Їм особлива увага та шана.
— Чи підтримуєте зв’язки з історичною батьківщиною?
— Так, це переважно підтримка духовна та культурна. Про нас знають в Празі, ми, коли їдемо до Чехії, то завжди відвідуємо церкви. У нас дуже тісний контакт. А ще до війни у нас була можливість оздоровлювати своїх дітей в чеських таборах.
— А не виникало бажання виїхати до Чехії?
— Ні, ніколи. Тут наше місце, наша земля, тут свій куточок, ми патріоти України. Тут наші батьки народилися, моя бабуся.
— Чи всі члени організації володіють чеською мовою?
— Ті, хто старші, то, звісно, володіють. Молодь не так сильно, але ми намагаємося доносити до молоді, щоб вони не забували, щоб пам’ятали і могли спілкуватися. До речі, сучасні діти більш зацікавлені у вивченні мови.
— Які зараз стоять задачі перед організацією?
— Найперше — це спілкування та підтримка одне одного. Стоїть задача вивчення мови. Спочатку у нас був учитель, приїздили волонтери з Чехії. Зараз, на жаль, цього немає, та ми вирішуємо питання онлайн навчання. Ми учасники міських заходів нацменшин, де демонструємо фольклорну творчість та чеську кухню. Намагаємося досліджувати історію етнічних чехів і ось ми дізналися, що першим керуючим Голтянським пивоварним заводом, де на початку працювало сорок людей, був пивовар з Праги Франтішек Микулейський. А в Голту він потрапив з Австрії, сам із Вени.
Дякую пані Людмилі за розмову і прошу ще когось розповісти свою історію. Відгукується більшість. Тож зав’язується розмова. Поруч з пані Людмилою — пані Емілія. До речі, в організації поширені імена Емілія, Людмила та Євгенія.
Емілія Кучера: «У Первомайську маємо можливість чути рідну мову, і нам радість від того»
Емілія Кучера праворуч
— Я теж із Богемки, — розповідає Емілія. — Ми тут всі знаємо одне одного. Я тут від самого початку заснування організації, а це уже 15 років. Раніше ми їздили до батьків у Богемку, там спілкувалися, а тепер тут, у Первомайську, маємо можливість чути рідну мову, і нам радість від того. Наші родини уже інтернаціональні, бо у когось чоловіки та дружини українці. Нам дуже подобається тут, це для нас віддушина.
— Чи маєте традиції? — цікавлюся.
— Звісно, на Різдво збирається уся родина. Сідаємо за стіл, промовляємо чеською мовою слова до Бога тричі. На стіл кладемо 12 страв, серед них і чеські бухті (булочки з начинкою), кутя, обов’язково має бути запечена риба.
Емілія Перевознюк: «Дуже добре, що ми тут збираємося, бо дома немає з ким погомоніти чеською»
Емілія Перевознюк
— Коли мене запитують, чи можна навчитися чеській мові, — вступає в розмову Емілія Перевознюк, — то я кажу: можна, якщо навчитеся говорити «Летіла перепілка через тридцять три срібряні стріхи», звісно, чеською. Мій чоловік завжди, коли хотів продемонструвати мою приналежність до чехів, просив мене цю скоромовку сказати (сміється — авт.). У мене чоловік українець, мої батьки з Богемки, вони в п’ятдесятих роках переїхали сюди і я тут в 53-му році народилася. Зараз у мене в Богемці є троюрідна сестра. І дуже добре, що ми тут збираємося, бо дома немає з ким погомоніти чеською. Так і забутися можна, а ще хто буває в Чехії, той привозить нові слова, бо наші предки виїхали з Чехії більше двохсот років тому. А потім поселилися в Богемці, купили там землю в 1905 році, і пішла так Богемка. Є, звісно, в Україні чеські села і в Одеській області, і на Вінниччині, а у нас ось тут, на Миколаївщині. От так ми і збираємося. Колись батьки моєї мами жили в Сергіївці, неподалік Врадіївки, там теж колись були чехи. Перед війною вони переселилися в Богемку. Це дивовижно дружне село, там раніше ніхто ніколи двері не закривав. Якщо стоїть віник (віниками підпирали двері — авт.), то господарка десь пішла. Зараз різні національності є, а колись мій батько, а він 1927 року, то він навчався чеською мовою в школі, а тепер не знаю.
— Хочу сказати, — доповнює нашу розмову Людмила Уштан, — що в Богемці і досі факультативно вивчають чеську мову. У нас там багато національностей. Мій рід теж звідти. А зараз ось у мене двоє онуків Єва і Макар, і невісточка бере участь.
Людмила та Вероніка Уштан
Вероніка Уштан: «Для мене важливо, аби мої діти знали своє коріння та мову предків»
— Я представник поєднання цих двох родин, — щиро ділиться Вероніка, невістка Людмили, — двох культур. Мої батьки українці, батьки мого чоловіка — чехи. Я знала, що мама чешка, але, коли ми познайомилися, то не дуже говорили про це. Я не чула мови, але якийсь час нам довелося жити разом, і коли мама була на емоціях (а ми дуже близькі), то вона починала розмовляти чеською. І мені так це було щемливо. Тому для мене важливо, аби мої діти знали своє коріння, мову та брали участь у заходах.
Ілля Скарженець
Діти теж підтримують нашу розмову і з гордістю розповідають, що їхні бабусі та дідусі — чехи. Ілля Скарженець каже: «Ось моя бабуся. І ми разом тут з нею. Сьогодні будемо вітати усіх з Різдвяними святами».
Прошу Іллю привітати усіх нас чеською мовою з Новим роком. «Stastny novy rok», — вітає хлопчик, і ми всі дякуємо.
Поки ми знайомилися, приїхали дівчата з Богемки. Одягли національні костюми, приготували чеські пісні та щирі вітання. Пані Людмила, на правах господині, привітала усіх зі святом і запросила до промови гостей. Першою взяла слово Лариса Качуровська, голова Товариства польської культури імені Яна Павла ІІ».
Лариса Качуровська: «Мене вразило, як ви дбаєте про свою культуру, про традиції, про мову»
Лариса Качуровська
— Ми були десь наприкінці дев’яностих в Богемці, — розповідає пані Лариса, — уже тоді мене вразило, як ви дбаєте про свою культуру, про традиції, про мову. Вже тоді у мене зародилася думка об’єднати і поляків міста. В нас дуже багато спільного. Ми хоч і представники різних країн, але проживаємо всі тут, в Україні. Ми всі дбаємо про свою ідентифікацію. Пам’ятаємо, що ми поляки, а ви чехи, і передаємо це майбутньому поколінню. Це дуже гарна традиція, що наші діти пам’ятають про свою другу Вітчизну, що ми співпрацюємо разом. Це наша не перша зустріч, завдяки пану Мирославу Янчику ми написали наукову працю, де йдеться про родинну історію чехів. Бажаю залишатися і надалі такими ж дружними. До речі, нас ще й кохання поєднує, бо ми свою польку Ольгу Чоловську віддали заміж за вашого хлопця (сміється — авт.).
А далі — дитяча вистава чеською та привітання
Далі було привітання від богемських дівчат, їхнього пісенного колективу, щирі пісні та молитви та вшанування родин, рідні яких захищають нашу Україну. Наприкінці — дитяча вистава чеською мовою, привітання з Різдвом, подарунки від організації та світлини на пам'ять. Наостанок домовляємося, що історії чеських родин із Первомайська мають стати частинкою нашого гардівського контенту. Обмінюємося телефонами і попередньо призначаємо зустрічі. Тож далі буде, а поки дякую за тепло й натхнення. Це дуже важливо в наш неспокійний час.
