У вересні 2024 року в США відбулася фотовиставка «Денис Кривий: Боротьба за свій пейзаж». Під час заходу також відбулася панельна дискусія про екоцид в Україні внаслідок війн, виступали вчені Університету штату Пенсільванія. Подія збіглася у часі із п’ятим Самітом дій за Україну, організованим Американською коаліцією на підтримку України. Про те, що бачила у Вашингтоні, про роботу фонду та плани Гард.City розповіла дружина Дениса, очільниця благодійного фонду СЯО Галина Волгіна.
Панельна дискусія в Українському доміФото: із особистого архіву Галини Волгіної
«Зрозуміла, що ці картини можуть робити більше»
Насамперед прошу розповісти, як виникла ідея виставки. Пані Галина починає розповідь:
— Ми познайомилися з дівчатами із організації, до якої я їздила, Ukrainians Jersey City (Українці Нью-Джерсі). Вони створили цю організацію, щоб спілкуватися між собою під час ковіду. Звісно, з початком війни почали займатися більш продуктивною діяльністю і влаштовувати не просто зустрічі, щоб поспілкуватися, але й збори, ярмарки. Вони закуповували різне, що було потрібне, потім сконцентрувалися на медичній сфері, закуповували машини швидкої допомоги. Беруть великі машини, переобладнують, їх потім можна використовувати для евакуації. Але ж як у нас, так і у них збори потрошку мілішають, це робити важче, і вони почали шукати, як ще можна залучити, зацікавити, що ще можна придумати. Одна з дівчат потрапила на якийсь мій пост в інтернеті, прочитала історію про фонд, який я створила у пам’ять (про Денинса Кривого — авт.), про виставки. Їй це дуже сподобалося, зацікавило, вона розказала іншим. Це було ще в кінці листопада 2023 року. Тоді почалися святкування, Новий рік, переписка пропала. Потім вони з'явилися у березні, зі словами, що у них збір, як у нас у Пивниці (у Первомайську — авт.) проходить. Будуть йти певні кошти на збір, ярмарок, де будуть певні лоти представлені, запропонували також доєднатися. Запитали, чи могли б надати картини, вони самі роздрукують, а гроші підуть на збір.
Українці Нью-ДжерсіФото: із особистого архіву Галини Волгіної
Я зрозуміла, що ці картини можуть робити більше, охопити більшу аудиторію. Зараз по повній програмі долучаюся до будь-яких зборів: якщо ви можете використати роботи, щоб зі своєю аудиторію зібрати кошти для ЗСУ, допомогти хлопцям, я тільки за. Я їм відправила файли, дівчата роздрукували, оформили. Тоді продали з 7 картин чотири чи п'ять. Це було 5 відсотків від загальної суми, що теж дуже непогано.
На ці кошти були придбані дві автівки, влітку вони були передані нашим військовим, одну машину навіть назвали на честь Дениса Кривого.
Денис КривийФото: із особистого архіву Галини Волгіної
Вони подивилися на тих виставках, як люди сприймають картини, що це частинка дому, що це самі по собі гарні фотографії, що воно заходить, і вирішили зробити виставку на Манхеттені і маленьку виставку у Вашингтоні. Ідея того, що мені треба туди їхати, виникла в кінці серпня. Все вийшло дуже-дуже швидко.
Фотовиставка «Денис Кривий: Боротьба за свій пейзаж»Фото: із особистого архіву Галини Волгіної
«Там є люди, які готові витрачати власні ресурси на речі, котрі вважають важливими»
У Вашингтоні якраз в ті дні відбувся український саміт, який проходить щороку.
План Саміту
«Там є люди, яким дійсно цікаві певні речі, які готові їх лобіювати і витрачати на це власні кошти, ресурси, тому, що вважають, що це важливо, — каже Галина. — У кожному штаті є певні представники у владі. Це сенатори, конгресмени, члени Палати. Коли вони перебувають у своєму штаті, вони їм пишуть листи, ходять на зустрічі і там кажуть, що треба підтримувати Україну, треба підтримувати такий-то закон. На цей саміт, коли він відбувається, з’їжджаються люди зі всіх штатів. І тоді одночасно всі разом вони ходять по кабінетах, і у конгресменів складається враження, що це цікавить не одну людину десь там, він бачить, наскільки багато людей зібралося, бачать ці мітинги біля Капітолію, біля Білого дому».
Мітинг біля Капітолію
Перед тим, як розпочинається саміт, слухають українців. Потім просувають ці думки далі. Саме того вечора, напередодні саміту, відбувся концерт гурту «Антитіла». Це був фінал їхнього туру, після якого музиканти поїхали в Україну. Провели аукціон, розіграли розписані гільзи тощо. Був навіть не стільки концерт, бо пролунало всього зо три пісні, — це швидше було спілкування на важливі теми, що стосуються України: багато часу відвели на те, щоб музикантам ставили питання. Люди із залу цікавилися їхньою думкою стосовно мобілізації; що треба вимагати від уряду США, чим можна реально допомогти. «Вони — це культура, але вони також є носіями інформації про те, що відбувається тут, — пояснює Галина. — Бо люди там сприймають її з якихось новин, і то, більше своїх. Там нема такого, що люди масово підписані на українські телеграм-канали і знають, що тут відбувається.
У кожного своя мотивація. Я спілкувалася з дуже багатьма людьми, деякі мови не знають, можливо, навіть не знають, де Україна на карті. Але їм цікаві інтереси України і вони їх лобіюють. Щоб взяти участь у Саміті, треба заплатити, бо орендується приміщення, друкуються матеріали. Це велика робота».
Виставка і панельна дискусія зібрали близько двох сотень глядачів
Наступного дня зранку почалися різні заходи, одним із яких стала панельна дискусія і виставка робіт Дениса Кривого. Відбувалася виставка в Українському домі у Вашингтоні, у маленькій залі, було представлено 10 робіт. Ці роботи стали ілюстрацією до проєкту, покликаного донести інформацію про екоцид в Україні. Виступали двоє професорів університетів, котрі розповідали про це. Картини були ілюстрацією того, що знищується, що можна втратити. «Було дуже багато людей», — каже пані Галина. Близько двох сотень глядачів: прийти міг кожен охочий. Замість години захід тривав удвічі довше, було дуже багато запитань, багато відповідей.
В Українському доміФото: Із особистого архіву Галини Волгіної
Про концерт і презентацію щодо повітряних тривог
Опісля відбулася велика презентація, де також виступали українці. Приїхали люди з проєкту «Культурний фронт». Дуже багато людей, котрі виступали, мають поранення, але все одно хочуть допомагати, тому доєднуються до цього проєкту. Грали на кобзі, виступали сопілкарі, оперний співак. Людям це заходить, декого навіть пробиває на сльози, вони відчувають це, як зазначає пані Галина. І продовжує розповідати. Про те, як Леся Оробець підготувала гарну презентацію про повітряні тривоги. «Пояснювала, що таке повітряні тривоги в Україні. Що це не просто одне повідомлення прийшло, а може 8-12 таких повідомлень на день. Що відбувається в цей момент, які заклади закриваються. Вона пояснювала оце все, «розжовувала», оскільки вони цього не розуміють. Показувала карти: наприклад, атака на Київ, як це відбувається. Не просто ціль летить, летять шахеди із різних боків, такими от маршрутами, вони були промальовані; у цей же час летить ракета, теж своїм курсом. Показувала різницю між атаками на Київ, на Харків, Херсон. І коли вони на це дивляться, коли їм це все показують, то їм дійсно стає зрозуміло».
Презентація. Повітряні тривоги в УкраїніФото: Із особистого архіву Галини Волгіної
Далі спікерка показувала інфографіку щодо ракет, які виробляє росія. На картинках було показано, що в тих ракетах є компоненти виробництва інших країн: Франція, Китай, США. «І вона запитує: то хто на чиєму боці?» В залі шок, бо вони цього не знали, вони цього не розуміли. І вони питають, що ж робити, як це можна припинити, як діяти? І починають піднімати питання глобальніше. Політики теж піднімають, але не кожен політик піде до кожного з Палати представників, до кожного сенатора. А кожен із цих людей — він піде. І тому це дуже важливо».
Презентація. Інозхемні компоненти у російських ракетахФото: Із особистого архіву Галини Волгіної
Кожна людина спеціалізується на певній темі й доносить інформацію представникам влади
Згодом люди, котрі зібралися на саміт, обговорювали почуте, визначалися, на чому робитимуть акцент, хто до кого піде: кому потрібно все детально пояснити, а до кого просто піти і подякувати за підтримку, бо він і так робить те, що треба. Щодо деяких кандидатів вирішилося легко, щодо інших обговорення продовжилося наступного ранку. Пані Галина була на декількох таких зустрічах і бачила, як люди спілкуються із представниками влади.
Зазвичай вони займаються місцевими питаннями, але відкриті для того, щоб слухати, однак інформацію потрібно донести, пояснити. І люди роз'яснюють. «Наприклад, щодо теми екоциду, якщо представник влади ставить це питання, спеціалізується одна людина, на темі зброї — інша людина, тоді вона говорить більше. На одній із зустрічей була Леся Оробець, показувала ту презентацію, конкретно пояснювала, що треба».
Що конкретно ці сенатори надалі зможуть зробити? Підтримуватимуть закони на користь України. До прикладу, коли треба виділили кошти, вони голосуватимуть за. «Цьому конкретному сенатору пояснили, і він голосуватиме, бо це його вибір».
— Тож те, що там від нас втомилися, неправда? — запитую.
Пані Галина вважає, що це не втома, а скоріш нерозуміння. Там людям потрібна конкретика. «Приїздить Президент України, який каже про План перемоги, вступ до ЄС, вступ до НАТО. Там є розуміння, що це скоріш забаганки, це не схоже на план. План — це щось покрокове: ми робимо це і ось це. От як вони прописали: до кого йдуть, з ким про що говорять, і якщо ще зроблять, буде такий наслідок, вони все це прорахували, і в них є план».
Про враження від поїздки та українські прапори у Нью-Йорку
Цікавлюся, що найбільше сподобалося у поїздці.
— У мене було дуже багато емоцій, тому що це була моя перша подорож за кордон. Довго їхала потягом, потім ще одним потягом, літаком. Вражень було море. Просто, як для дитини, хотілося знімати все! Але потім стикаєшся з тим, що немає інтернету, і розумієш, що незнання мови — це не так страшно, як відсутність інтернету (усміхається — авт.).
У ВашингтоніФото: із особистого архіву Галини Волгіної
Нью-Джерсі, Гудзон і далі — Нью-Йорк, Манхеттен, це дуже близько, їхати треба на метро. У Києві метро виглядає набагато краще. Якщо в нас станції робили дуже помпезні, то там це — як підземні переходи у нас.
Нью-Йорк, метро
Перші дні мене супроводжували, але ж люди працюють, тож був день, коли я сама гуляла Нью-Йорком. Теж цікавий досвід. Інтернет є, тільки коли підходиш до кафе, де є wifi незапаролений. По дорозі в мене сів телефон. Гадаю, не проблема, можна, як у нас, зайти в кафе і зарядитися. Але вони не знають, що таке блекаут. Зайшла, пояснила, що я need charge. А вони кажуть: без проблем, будь ласка. Кабелю нема, але вони знайшли, підключили у спеціальну розетку, зарядила телефон і ще гуляла. Йду, вже вечір, чую — по телефону розмовляє українець. Я кажу: «Доброго вечора»! — і пішла далі. Через хвилину доганяє мене: «О, ви теж з України»!
У СШАФото: із особистого архіву Галини Волгіної
В Америці побачила дуже багато прапорів України
— Що побачила в Америці і мене це дуже вразило, — дуже багато прапорів України.
Вулиця Нью-Джерсі
Купа американських прапорів, це нормально. Є декілька прапорів штатів, це як у нас прапори міста. А прапорів України дуже багато: на будинках, біля будинків, поруч висять прапор США і прапор України.
Будинок з фільму «Секс у великому місті»
Питаю: а чому немає прапорів інших країн? Італійських, французьких? Те, що не бачила російських, — розумію. Але взагалі прапорів інших країн, наприклад, Канади, — немає. Гаразд, там мирні часи. Але як Ізраїль, Палестина, там також конфлікт? Кажуть: небезпечно, за це можуть захейтити, двері обкидати чим завгодно, якщо підтримуєш Ізраїль чи, навпаки, Палестину. А в нашому випадку, Україна й росія, — тут все однозначно.
А от згущенку російську на прилавку магазину побачити можна. А українську ні, тому що у нас із ними експорт закритий. Тому що США не дали дозвіл на експорт української продукції. Це один з аспектів, який піднімали «Антитіла», коли їх запитали, чим ми можемо вам допомогти. Вони сказали: не треба давати нам рибу, дайте нам вудку, відкрийте експорт для українських товарів, у вас же для російських відкритий. Зараз санкції, зрозуміло, але певні продукти знайти можна.
— Чи смачна американська їжа? — цікавлюся.
— Їжа дуже різноманітна. Є близька до нашої, мені сподобався пиріг з овочевою начинкою. Індійська кухня — в межах кварталу; мексиканська, дуже багато різного.
— А чи є українська кухня?
— Так, була в українському ресторанчику у Нью-Йорку на Манхеттені.
Називається «Веселка», він дуже старий, в ньому борщ, наші голубці, вареники.
«Ніколи не мріяла потрапити в Америку»
— Дуже багато людей, коли я там була, говорили: «О, збулася мрія, як би я хотіла!», — каже Галина. — А це не моя мрія. Я ніколи не мріяла потрапити в Америку, не збиралася взагалі нікуди подорожувати. Це, мабуть, ідея Всесвіту: зробити, щоб я трошки відпочила від свого шаленого темпу. Але це не те, чого я хотіла, мріяла, — ні, це так сталося, і люди, які мене знають, бачили, як я нервувала перед цією поїздкою. Це не те що вихід із зони комфорту, це шалений стрес.
Фотовиставка в Українському домі у ВашингтоніФото: із особистого архіву Галини Волгіної
Про виставки в Україні і плани на майбутнє
Запитую, чи плануються надалі виставки за кордоном. Галина Волгіна відповідає, що організувати виставку, навіть в Україні, досить непросто, оскільки треба рахувати, скільки коштів знадобиться витратити і скільки можна заробити для ЗСУ.
— Це завжди складна математика, тому що ніколи не можна передбачити. Коли я тільки починала, то думала працювати у форматі аукціону. У Первомайську аукціон пройшов гарно, а у Миколаєві він пройшов ніяк.
Спробувала ще раз у Кропивницькому і зрозуміла, що це не працює. Після цього на кожній картині висить ціна, за яку людина може її придбати. Раніше продавали тільки під замовлення, зараз я розумію, що багато людей відмовляються чекати. Вони побачили, хочуть тут і зараз. Тому домовляюся, що роботу треба буде так запакувати, щоб людина могла її забрати, а перед цим перевірити, що картина не пошкоджена, а якщо пошкоджена, наполягати, щоб людина замовила іншу. Деякі виставки дійсно приносять кошти. У Хмельницькому була одна з найпродуктивніших, понад 20 тисяч за місяць на фонд зайшло через покупку картин і мерчу. В Одесі була дуже продуктивна, у Південноукраїнську непогана. Вінниця, потім був Хмельницький, потім поїхала в Тернопіль, але в Тернополі за місяць дві тисячі всього. Тому визначити дуже важко.
Зараз у мене певне виснаження. Я рада, що люди бачать Україну, що це надихає. У цьому році було дуже багато людей, які приїхали відпочивати в «Брояку» і «Протич кемп»(кемпінги у Бузькому Гарді, — авт). Були ті, які говорили, що бачили виставку і тому приїхали сюди подивитися на ці місця вживу. Це дуже класно, що воно так працює. Але зараз не ті часи, щоб витрачати кошти просто на те, щоб займатися просвітою.
Зараз планується виставка в Миколаєві, наразі висить виставка в Дубнах. Що буде далі, побачимо.
Матеріал створений у рамках проєкту «Голоси України» в рамках ініціативи Ханни Арендт за підтримки фонду European Centre for Press and Media Freedom та Federal Foreign Office Germany. Партнери не впливають на контент і не несуть за нього відповідальності.
