У жовтні 2024-го 12 спортсменів Первомайської федерації карате та Миколаївської обласної комунальної обласної ДЮСШ №1, які увійшли до збірної України, брали участь в змаганнях Кубку Європи, що проходив в Польщі. Україні вдалося посісти друге загальнокомандне місце. Шість медалей до загальнонаціональної скарбниці внесли саме первомайські спортсмени. Сьогодні про особливості проведення змагань та планами на майбутнє ділиться тренер Юрій Галімон. Уже традиційно зустріч проходить в рамках проєкту «Ранкова КІтКава з Наталею Клименко».
Наталія Клименко та Юрій Галімон
Від авторки
Кава — невід’ємний атрибут наших дружніх розмов. Цього разу смакували напоєм на новій локації кав’ярні «КітКава». Вона в самісінькому центрі — на Театральній. Місця тут не так багато, але дуже затишно і сучасно. Головні атрибути, а це кольорова гама, символіка та авторські напої — все ті ж, що і на Грушевського. Єдина відмінність — тут прибилася справжня кішка і, напевне, претендуватиме на статус місцевої, на кшталт киці Попелюшки з Первомайського краєзнавчого музею.
Зустрічаємося саме тут. Знайти кав’ярню не важко, бо ж ще свіжі кольорові кульки прикрашають вхід, та й вуличні столи зі стільцями не дадуть можливості пропустити вхід. Як на мене, це більше мінікав’ярня, бо місця тут не так багато, як може здатися на перший погляд. І облаштована вона в ярусному стилі. Їх десь два з половиною. На першому готують каву, на другому — три столи, і нагорі — ще один стіл. Все дуже компактно. Ми знаходимо собі вільний стіл і замовляємо каву. Я традиційно п’ю лате, Юрій Галімон — американо. Розмову починаємо із загальної ситуації та позицій «виграв — програв». Як з’ясувалося, для Юрія ця тема не просто актуальна, а ще й дуже особистісна. Щодня доводиться пояснювати доньці, а вона у Юрія теж спортсменка, що не варто боятися програти. Виявляється, що в суті цих двох слів закодований психологічний прийом, який впливає на результативність.
Юрій Галімон: «Маємо думати про перемогу, а не про програш»
— Так от, — розповідає тренер, — мені доводиться щодня дискутувати з донькою, аби вона перестала боятися програти. Хай краще боїться виграти. І це зараз дуже крута тема, як в державі, так і у нас в родині. В державі ми говоримо про план перемоги, в родині теж про це. І коли дитина буде чути про перемогу, то і настрій буде відповідний. Тому всім кажу: маємо думати про перемогу, а не про програш. У спортсменів це особливо відчутно. Окрім усього має бути постійний рух. Як то кажуть: все має мінятися. І методика викладання, і підхід до тренувань, і варіанти проведення. В спорті нічого не може бути сталого. Весь час треба рухатися вперед, аби була результативність. А ще потрібно шукати в програшах причини. Ось коли ми були в Болгарїі, тоді із п’яти наших учасників лише двоє стали переможцями. І я шукав причини, чому так. Не повірите, знайшов: коли у спортсмена в пріоритеті якісь інші питання, крім змагань — результату якісного не буде. Тому налаштування мають бути серйозними. І такий самоаналіз має бути на постійній основі.
Юрій Галімон: «Щодня доводиться дискутувати з донькою, аби вона перестала боятися програти»Фото: з родинного архіву
— Цього разу на змагання ви поїхали з найменшенькими. Чи не пожалкували, що ухвалили таке рішення? — цікавлюся.
— Сміливо можу сказати: «Хто не ризикує, той не має результату». Ми цього разу ризикнули, вперше повезли малечу на такий статусний чемпіонат. І, як виявилося, це було вдалим рішенням, бо малеча витягнула половину результату на цьому Кубку. До речі, від нас була дуже серйозна делегація — із 25 осіб. 12 спортсменів і 13 дорослих, тобто, кожен спортсмен практично поїхав з підтримкою рідних людей. Це було круто, і я вважаю, що це спрацювало і призвело до такого гарного результату. У нас три золотих медалі, дві срібні і одна бронзова. Ми намагалися створити максимально гарні умови для того, щоб діти були налаштовані на результат. Ще не перетнули кордон, а уже у Львові діти цілий день налаштовувалися на змагання. Вони гуляли, відпочивали, заряджалися позитивними емоціями. Коли перетнули кордон і опинилися в Катовіце, то теж отримали масу емоцій від зовнішнього вигляду міста та його архітектурних об’єктів. У порівнянні з тим, коли востаннє бачив це місто, а це було в 2012 році, то воно стало набагато привабливішим та модернішим. Ми побували в різних районах, сходили на екскурсії — словом, мали можливість перезавантажитися. Нас здивувала не лише архітектура міста, а й сама спортивна арена, яка скоріше нагадує тарілку інопланетян.
— А наступного дня на нас очікувала мандатна комісія, — продовжує розповідь Юрій. — І тут ми уже побачили перші мінуси. Найперше — це дуже затягнута мандатна комісія. Не знаю, чому так, але, як на мене, поляки не спрацювали в цьому напрямку. Далі були ще більші «дива». Я спочатку не міг зрозуміти, в чому справа, а потім побачив, як поляки умисне прискіпливо ставляться до нашої делегації і намагалися умисно принизити наш потенціал. Лише нам робили зауваження по каратистському етикету. Це дітям восьми-семи років?! Лише нашим тренерам не сказали про необхідність офіційної форми. І через те не пускали нас на татамі, де відбувалися змагання. Словом, довелося вступати в неприємні дебати, що лишило по собі неприємний осад. Втім, попри всі негаразди, наші діти виявилися на висоті й усі ці ситуації нас ще більше загартували. До речі, ми були представлені у всіх вікових категоріях. І тепер заряджені нової енергією на боротьбу та на перемогу. Нам тепер вкрай важливо перемогти в цій війні і по її завершенні ми обов’язково проведемо чемпіонат Європи у нас, в Україні, і продемонструємо українську гостинність.
Катовіце, Кубок ЄвропиФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Кубок Європи: тридцять країн світу, близько тисячі учасників
— Скільки країн брали участь у Кубку Європи? — запитую
— Тридцять країн світу, а це близько тисячі учасників. Серед них і українська збірна, яка налічувала дев’яносто спортсменів, дванадцятеро яких — із Миколаївщини. За результатами маємо 13 перших, 11 — других і 13 — третіх місць. З 13 перших — три наших, з 11 других — два наших, з 13 третіх — один наш. В принципі, непоганий результат у відсотковому відношенні. Україна посіла друге загальнокомандне місце, на першому місці, звісно, поляки.
— Хто ще, на ваш погляд, був достойним суперником? — знову цікавлюся.
— Угорці, болгари, румуни, датчани. У них потужні школи карате. Я скажу, що технічно і фізично ми теж виглядаємо потужно, але ось декотрі морально-психологічні моменти є, на які нам варто на перспективу звернути увагу. Як я уже говорив, для спортсмена під час змагань не має бути нічого важливішого за самі змагання. Для декотрих із нашої команди, і скажу, титулованих спортсменів, саме психологічні моменти зіграли неприємну роль. Але ми над цим будемо працювати. Найрезультативнішими на цих змаганнях, як не дивно, виявилися наймолодші. Хоч вони й потрапили в доволі непрості умови: чужа країна, різні татамі, відсутність підтримки, бо нас не пустили, але вони вправилися з завданнями. Думаю, що це через те, що ми їх тримаємо в суворості, не даємо їм слабинки. Через те вони організовані й зосереджені. Але все таки для себе, як для тренера, я зробив головні висновки. Найперше — це посилюватиметься режим тренувань. Змінимо процес підготовки до змагань, підсилимо вимоги до тренувань та увагу до етикету.
— А що за проблеми були з етикетом? — цікавлюся
— Спортсмени могли навіть не дійти до татамі, а уже заробити мінуси через те, що не так вклонився чи не в ту сторону повернувся. І це, на хвилиночку, діти семи-восьми років. І найстрашніше те, що така прискіпливість була лише до наших спортсменів. Ну, що ж, тепер працюватимемо і над цим моментом.
На Кубку Європи у 2024 роціФото: Первомайська федерація кіокушин карате
У планах — грудневі змагання у Києві
— А що на перспективу? — знову запитую.
— Поки що ми аналізуємо, намагаємося прийти до свідомості, бо підготовка до всього процесу була дуже важкою. Тільки за жовтень у нас пройшло три змагання і, звісно, що це велике морально-психологічне навантаження. Плюс переїзди, різні ситуації, то ми трішки втомилися. Зараз відпочинемо і, скоріш за все, у грудні вже братимемо участь у змаганнях, що проводитимуться в Києві. Також готуватимемося до Чемпіонату Європи, який, до речі, пройде у Варшаві десь у квітні чи травні 2025 року. Ми тепер розуміємо, що маємо ще кількох спортсменів, яких ми можемо залучити до таких статусних змагань. Як я уже сказав, будемо змінювати підхід до тренувань, переглянемо методику, режим та акцент поставимо на психологічних моментах. Словом, є над чим думати, є куди розвиватися. А загалом я дуже задоволений поїздкою, бо саме ми маємо гарні результати. Хотілося б подякувати батькам, які організовано підійшли до цієї поїздки. Все дозвілля — це їхня заслуга. Екскурсії Польщею та Україною — це все вони старалися. Взагалі ми намагалися, щоб усе, що відбувалося, максимально сподобалося дітворі. Бо це дуже важливо. Хочу подякувати організаторам, а це, в першу чергу, Зауру Мамедову, які зуміли все зробити чітко та злагоджено. Хочу подякувати і батьківському комітету за теплий прийом чемпіонів уже тут, у Первомайську. Їхній незабутній торт з каратеками та зефірками ми дуже зацінили. Дякую своєму вихованцю Вадиму Козорізу за підтримку, з ним ми зустрілися в Польщі. Дякую усім за віру в нас і підтримку.
