У його книгах є вигадані персонажі та фантастичні події, а є — цілком реальні. Історія Первомайська, людські долі, секс, сарказм, гумор, Піхвикський клуб — про все це Гард.City говорив із Олегом Островським, автором дослідження «Як терлися джинси». У цій статті ви також знайдете посилання на всі 12 книг автора, однак зауважте: 18+.
Про письменника Олега Островського
Олег Островський
Олег Островський більшу частину життя прожив у Первомайську. Тут вчився та формувався як особистість, працював. Потім виїхав до Ізраїлю, жив то тут, то там. «Я напівєврей, напівукраїнець, — говорить сам про себе Олег. — Мама з Грушівки. Я дуже люблю своє місто, ненавиджу комуняцький режим, ненавиджу теперішню путлеровську імперію зла. Стою на патріотричних та демократичних засадах. І найголовніше, що важливо для мене, — щоб наше місто очистилося від історичного лайна, місце якому або на звалищі або в музеї».
Про родину: «Батьки у мене дуже порядні люди. Батько — ветеран війни з нацизмом. Важко поранений, повернувся з війни без ноги, дивом вижив, все життя працював у торгівлі, 40 років на одному місці».
Про свій фах мій співрозмовник розповідає так: «У житті мені довелося побачити чимало цікавого: і драматичного, і трагічного, і комічного. Бував у різних середовищах, в тому числі маргінальних. А спеціальностей у мене чимало. Працював на різних виробництвах, в охороні тощо. І у торгівлі, крав і мутив за часів брежневізма і постбрежневізма до розпаду срср. Мати моя теж крала на роботі у буфеті ресторану «Южний Буг» тривалий час. Не на цьому вона гроші тільки заробляла, про що потім каялася. В такі умови були поставлені люди».
Про спосіб життя: «Останній косяк викурив 17 років тому. Алкоголь не вживаю вже 28 років. Палив я 46 років, покинув 6 років тому. Дуже рано почав курити, пити. І статеве дозрівання відбулося рано. У нашому місті люди пам’ятають мене спекулянтом, фарцом у джинсухі».
«Любов як пуповиною прив’язала мене до рідного міста, — говорить Олег. — Серце людське таке мале, що не може умістити увесь світ, але вміщає в собі малу батьківщину, щось подібне писав колись Юрій Липа».
Отже, знайомимося. Олег Островський — письменник, автор дослідження у 12-ти книгах «Як терлися джинси». Зустрілися ми з паном Олегом у середмісті Первомайська, в кав’ярні «ТОК». Тут, у цій кав’ярні, у вільному доступі книжкові полиці, на яких тепер є примірники книг авторства Олега Островського.
«Як терлися джинси»
Перше запитання, яке ставлю Олегу: «Де можна почитати ваші книги, крім кав’ярні»?
— Наклад вийшов у видавництві «Астропринт». У кожній публічній бібліотеці нашого міста, в Артхабі і краєзнавчому музеї є зібрання дослідів. Щонайменше, в обласних бібліотеках, Баштанки, Врадївки, центрі реабілітації наших вояків у Івано-Франківську, Одеській науковій бібліотеці, Київській науковій бібліотеці імені Вернадського є мої зібрання дослідів. І я можу поділитися з тими, хто хоче прочитати, ПДФ-версією.
І справді, пан Олег, щедра душа, надіслав авторці зручний формат для електронному вигляді. Тепер кожен підписник Гард.City може прочитати книги за посиланням.
— Далі є задумка видавати власним коштом. Наприклад, нарис «Лісосмуга» хочу видати малим форматом. Ілюстрації — тіло людське, і на ньому татуювання, кольорові малюнки. У цьому нарисі всього 70 сторінок, це сарказм, сатира на сутність режиму. Там один комуняка піймав бізнесвумен у лісосмузі, що він з нею виробляє! Секс, діалоги. Це треба читати. Другий нарис — «Альтермаршрут». Там події відбуваються у 1996 році, у потязі Бірзула (зараз Подільськ — ред.) — Помічна, який не опалювався взимку. Якраз 19-го грудня починається місячник пияцтва, і там відбуваються такі кумедні, абсурдні ситуації, нереальне в реальному. Через один цікавий перехід читач потрапляє в 1919 рік на станцію Голта. Офіцер, петлюрівський розвідник, місцевий уродженець, повертається із завдання у Кам’янець-Подільський.
Читач дізнається багато з життя персонажа, потрапляє з однієї локації в іншу в різні роки — діяльності ОУН, УПА. Фоном до цього всього служать історичні місця нашого міста. Кінотеатр Луначарського, дорожній ресторан, банк, тютюнова фабрика, заклад солодких газованих напоїв, де зараз СЕС. Ці місця оживають для читача.
— Тобто, ми читаємо художню книгу і одночасно вивчаємо історію рідного краю?
— Безумовно. І одночасно збитий корейський Boeing, члени Піхвикського клубу. Згадується Олекса Різників, він тоді жив у Первомайську. До речі, пан Олекса прочитав і гарно оцінив мої книги. А читачів своїх — дітородного віку — я попереджаю, щоб одягали підгузки, коли будуть читати. Бо буде сміх і зненацька, і багато сміху.
Ці книги про наше місто, про його історію, будівлі, історію Русі, Голодомор, окупацію, антисемітизм. Як крали під час срср. До прикладу, коли будували дорогу Полтава — Кишинів. Її зробили на 10 сантиметрів вужчою, по 5 сантиметрів з кожного боку. А гроші пропивали. Під розстріл тоді пішло кілька чоловік. Я виростав у ресторані, мама ж там працювала. Один кабак був, потім уже «Берізка» з’явилася, далі «Івушка». Мої однокласники спали в той час, а я дивився на все це.
Про історичний бруд
Олег Островський звернувся до місцевої влади з вимогою очищення міста: демонтувати пам’ятники, які все ще розташовані на вулицях Первомайська та суперечать Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та перенести їх на територію музею ракетних військ стратегічного призначення, у спеціально відведене місце.
— Місто повинно очиститися від пам’ятників доби тоталітаризму. На гарматі, яка стоїть у сквері Визволення, я бачив у кількох місцях — обсценна лексика з трьох літер і пропозиції статевих послуг у формі мінету з номерами телефонів, — говорить Олег Островський. — Потім пам’ятний знак прикордонним військам кгб срср — стовп з гербом неіснуючої вже імперії зла. Не вистачає лише курки двоголової. Чому ані слова, ані півслова про прикордонну службу Української народної республіки? Роблю висновок, що всі процеси деколонізації та декомунізації у місті гальмуються.
— До речі, оцю гарматку, якщо переносити, то всі написи мають залишилися так, як вони зараз є. І щоб було вказано, що це за гармата, де вона стояла, — продовжує Олег. — Танк канібалісімусу Сталіну 1954 року. Цей танк не гнав фашистів, не звільняв від нацистів, він завжди працював на боці ГУЛАГу. І пам’ятник навпроти вічного керогазу, його треба демонтувати. Треба провести ексгумацію: чи є там хто, чи немає? Якщо є останки, значить, поховати по-людськи, на цвинтарі. І того ж Ротке. Ми досі не знаємо, чи є він там, чи немає. І ми досі не знаємо точно, як він загинув. Кажуть: бандити. А, може, це наші повстанці? У 1921 році тут були проведені арешти, арештована понад сотня людей, отамани Лихо, Заболотний, тут, в цих краях боролися з більшовизмом.
Далі Олег Островський перераховує ледь не всі пам’ятники, які мали б утворити окрему локацію у музеї ракетних військ або в іншому визначеному місці як свідоцтво історичних подій.
— Про те, що демонтаж «не на часі» ми чуємо від самого відродження незалежності нашої держави, — відповідає Олег Островський на моє запитання про можливу реакцію деяких читачів. — Не на часі мова, не на часі перейменування, не на часі демонтаж, не на часі українізація. Не на часі, щоб зробити Україну — Україною. Де всі етноси будуть просто українцями. Нема значення етнічне походження, тому що є єврей гавномойський, що сидить зараз за гратами, аферист 21 сторіччя, а був Йосиф Зісельс, якого вважали українським буржуазним націоналістом; був і є Семен Глузман, дисидент та політв'язень, Віталій Нахманович, історик, етнополітолог, музейник і громадський діяч, Леонід Фінберг, соціолог, дослідник культури, Віталій Портніков, публіцист, письменник і журналіст. Картвели, роми, вірмени — ми всі одна українська родина. Мова — основа основ, це культурний код нації. Ми повинні робити цю справу — українізувати Державу, яку тривалий час русифікували, зкацапщували. Нам треба мати витримку, бути наполегливими, цілеспрямованими, непоступливими і людяними в цій справі. І головне — просвіта, щоб у людей із очей упала полуда, нав’язана ненависним сусідом. Поступатися у цій справі не можна. Ми всі бачимо, що відбувається, коли росіяни захоплюють наші території. І мова, і пам’ятники, і назви вулиць, і назви населених пунктів. Заклятим треба бути зі справжнім ворогом, а з нашими людьми — людяними, широкий загал потрібно просвіщати. Чим більше вони дізнаються з історії, зокрема, нашого міста, тим швидше зникне нав’язана нам меншовартість. Бо меншовартість робить людину невільною.
Перейменування Первомайська
— Ольвіополь — це імперська назва. Ніяких «ополів». Богопіль — міг би бути. Богопілля, — категоричний Олег Островський. — У моєму фільмі так і пишеться: Богопілля, 2024 рік. Ніяких Первоняйських, як тоді ще називали, в ті часи. Для тих, хто пропонує такі назви, — це ностальгія за совком. Вони приходять вклонитися тому, що колись було. Тож ніж Ольвія, то вже краще Орлик, їй богу, Богопіль, Богопілля, а сам я голтянець, у Голті виріс.
Переглянути фільм «Як терлися джинси. Богопілля, 2024» можна на ютубі за посиланням.
Олег Островський, автор книг «Як терлися джинси»
— Забув поставити нашій місцевій міністерці з управління культури запитання: хто відповідальний за те, що у 2022 році на новорічні свята на центральній площі міста звучали пісні російською і про росію? — говорить на завершення розмови письменник. — Перед самою навалою слухали «росію-матушку». Це мене здивувало і обурило. Перед тим ще Мураєв приїздив. Зате назвали вулицю у Первомайську іменем Головчанського. Це взагалі ганьба, просто ні в тин, ні в ворота.
