Завдяки Артмарафону Вінграновський до Первомайська 12 жовтня 2024 року вперше завітав поет, журналіст, телепродюсер, військовослужбовець, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка та речник Міністерства оборони України Дмитро Лазуткін. Журналістці Гард.City вдалося поспілкуватися з Дмитром й запитати його про Вінграновського, війну та перейменування.
Хто такий Дмитро Лазуткін
Український поет, журналіст, телеведучий, військовослужбовець, речник Міністерства оборони України Дмитро ЛазуткінФото: з Facebook-сторінки Дмитра Лазуткіна
Дмитро Лазуткін — поет, телеведучий, спортивний коментатор, військовий кореспондент, продюсер, військовослужбовець ЗСУ, а з 10 квітня 2024 року — речник Міністерства оборони України.
Народився пан Дмитро в Києві в 1978 році. Закінчив Національний технічний університет України («НТУУ КПІ»). Згодом працював інженером-металургом, тренером з карате, журналістом, ведучим спортивних телепрограм, коментував Олімпійські ігри в Пекіні, Ванкувері та Лондоні.
Автор низки поетичних збірок, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за поетичну збірку «Закладка» (2024). Проходив військову службу у складі 47 ОМБр «Маґура» та 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Про Миколу Вінграновського
«Микола Степанович Вінграновський — це велична постать, певний час навіть недооцінений, — говорить Дмитро. — Його лірика знаходить свого читача й крізь роки, вона відгукується, вона живе. Дуже важливо, що поета читають й він продовжує існувати в пам'яті.
З цим поетом мене пов'язує любов до його творчості. Він справив великий вплив на мене на стадії формування мене як автора, як письменника, як особистості. Я дуже поважаю його ліричну поезію й мені подобається те, що він все життя зміг дотримуватися чесної позиції, бути максимально аполітичним, не писати й не підписувати речей, які б могли заплямувати його сумління. Мені здається, що лірика, яка є частиною всього українського народу, в творчості Вінграновського втілилася дуже яскраво».
Про війну й тилове життя
«Я коли був в зоні бойових дій на фронті більше року у складі 47 та 59 бригад (47-ма Окрема механізована бригада «Маґура» та 59 Окрема мотопіхотна бригада ім. Якова Гандзюка — ред.), я часто думав, ставив собі питання — за що ми воюємо, чому ми тут? І зараз я переконаний, що ми воюємо за себе, а, значить, за свою культуру.
Це життя, воно не може перетворюватися на суцільну історію суму. І за те, щоб воно продовжувалось і тривало, й стоять люди вздовж лінії бойового зіткнення».
Про перейменування Первомайська
«Часи змінюються, і мені здається, що зміни, які назрівають, які є логічними, є природніми для творення нації як такої, нової України, по суті, ці процеси мають відбуватися. Як би там не було, є певна інерція мислення, світ змінився і всі ми змінилися також. Я думаю, що є елементарні речі, які навіть на побутовому, на юридичному рівні десь фіксуються і вони мають відповідати духу часу.
Я думаю, що це лише справа часу. Чув, що є кілька варіантів назви. Головне, щоб була згода серед самих містян, тому що дуже важливо, щоб це був такий громадсько-суспільний договір, який би сприяв тому, щоб люди були об'єднані, щоб вони пишалися своїм містом і його назвою».
