На Вінграновський Art Fest-2024 у Первомайську завітав український письменник, військовий ЗСУ Сергій Пантюк. Автор привіз свої книжки, взяв участь в Артпікніку для дітей та поспілкувався із журналісткою Гард.City. Чому дорослі говорять про його дитячі книжки: «Вау!», що думає письменник про перейменування Первомайська? Читайте.
Багато українських митців наразі поєднують свою творчість і боротьбу з ворогом, ставши до лав ЗСУ і продовжуючи у вільні хвилини писати, грати, творити. І насправді творчість також є потужною зброєю у цій війні, яка триває довше, ніж 2 чи 10 років. Якщо дрони та гармати захищають наших людей і територію від російської армії, то творчість українців стає щитом від ворожих наративів, чужинської культури, мови агресора. Діти, які читають українські книжки, співають і спілкуються рідною мовою, вже не стануть говорити російською. Тому українська культура, література, а особливо література для дітей, працюють на наше українське майбутнє.
На Артпікніку Вінграновського у Первомайську
Про те, чому важливі різнопланові книги для дітей і не тільки, про 24 лютого та про Первомайськ і Фест Вінграновського журналістка Гарду поспілкувалася перед початком Артпікніка у гімназії імені Вінграновського із письменником Сергієм Пантюком, автором майже трьох десятків книг для дітей і дорослих, поетичних збірок, редактором, видавцем, громадським діячем, головним сержантом батареї протитанкових керованих ракет 23-го Окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ.
Сергій Пантюк у Первомайську на Вінграновський Art Fest
Розповідає Сергій Пантюк.
Про Первомайськ: мріяв тут побувати і повернутися
— Хочу, по-перше, подякувати організаторам Вінграновський фесту, вони довго мене виловлювали, треба було якось відпроситися (зі служби, — прим. авт), і врешті це вдалося. Давно мріяв тут побувати, я мав честь трішки знати Миколу Степановича, і мріяв побувати на його батьківщині: читаєш його вірші, і там такий якийсь дивовижний край описаний, аура така. Потрапив, слава богу, бо я раніш тут не бував, проїздив кілька разів, через Богопіль, але не бував тут до сьогодні.
— Чи був час побачити оці дивовижні краї: степ над Бугом, гранітні скелі, пороги?
— На жаль, хотілося б усе побачити, але ми обмежені в часі, приїхали буквально годинку тому, відпрацьовуєм і їдем назад, нема можливості залишитись, треба повернутися на службу. Я сподіваюся, що після Перемоги така можливість буде приїхати, тут потусити.
Сергій Пантюк і журналістка Гарду
Про Фест Вінграновського: це круто
Хочу сказати, що це круто. Коли такі фестивалі відбуваються, це дуже класно. Це загальнодержавний контекст, це не місцевий фестиваль, це є фестиваль всеукраїнського звучання. Відповідно, брати в ньому участь — і за честь, і за кайф.
Про творчість: спілкування з дітьми — мій сенс життя
— Пане Сергію, розкажіть про вашу творчість. Ви пишете і для дітей, і для дорослих.
— Так, я такий універсальний письменник. На сьогодні маю вже шість книжок для дітей. Перша книжка моя, «Неслухняники», вийшла у 2010 році, одразу частина віршів з неї потрапила у шкільну програму, у різні підручники, хрестоматії і так далі. Це спонукало, тому що я спочатку не думав, що колись буду письменником для дітей. Я думав, що писатиму, як завжди, для дорослих, якісь романи, те-се. Виявилося, що дуже цікаво працювати для дітей. Що це набагато складніше насправді, але водночас це набагато більше робить користі.
Все, що я роблю, воно має конвертуватися в якийсь плюс, а не просто, от я понавидавав книжок і такий щасливий. Насправді це важка праця. До повномасштабного вторгнення я дуже багато їздив, виступав. Спілкування з дітьми було моїм сенсом життя. А вже після повномасштабки, на жаль, складно: коли є відпустка коротка, я цим користуюся.
І їм уже вже буде легше розвиватися далі і ширше.
Зараз ще немає двох місяців, як вийшла моя нова книжка, яку я написав під Бахмутом, під час бойових дій. Це книжка «Фікус Бенджамін розповідає про щастя». Я привіз декілька примірників. Ця книжка про те, як розказати дітям про жахи війни, не використовуючи, власне, риторику війни. Це повість-казка, де головний оповідач не людина, а фікус, рослина. Чому він розповідає? Тому, що хлопчик, який є другим персонажем, хлопчик Ромчик, якому прилетіла ракета в школу, він втратив ніжку, та набуває властивості розуміти рослини. На цьому я побудував сюжет.
Книга «Фікус Бенджамін розповідає про щастя»
— Чому саме фікус?
— Це реальний персонаж. У мене дома росте великий фікус, у нього є свій кут, ми його любимо, звемо Беня лагідно (усміхається, — авт.). Там і інші рослини діють: фіалки, сукуленти, і кактус є, в якого, коли болить голова, то болить нога, бо в нього все суцільне. Багато гумору є в цій книжці.
— Гадаю, це книжка не тільки для дітей, але й для дорослих.
— Як правило, людина починає дитині читати, сама захоплюється, потім пише: вау! Книжка для дітей у дорослих теж викликає купу емоцій, тому що я не є найгіршим письменником, не буду скромним (сміється, — прим. авт.). Трошки Бог помагає, є попит на книжки, видавництва поперевидавали купу всього.
— Тобто люди читають.
— Так. У Києві був ярмарок Книжкова країна, і деякі видавництва наторговували зверх мільйона гривень. Такого ніколи не було, а причина проста: гімняну московську книжку прибрали на...р з простору, і все. А людина читати хоче. Вона ж не тому читала російську, що вона хотіла, а тому, що українських книг не було, українську не пускали на ринок. Зараз ринок очистився, туди прийшла нормальна книжка, і вже людина купує, читає.
Сергій Пантюк підписує свої книги для дітей
Про 24 лютого
— Я мав здати видавництву книжку, залишилося буквально сторінок 20. Вранці, гадаю, встану раніше. Встав, гадаю, що таке: бух, бух. Дивлюся: зрозуміло, вибухи. Мешкаю на околиці Києва, і там якраз поруч летовище. Дзвонить мені побратим, каже: «Воно таки полізло». Я кажу: «Та я вже бачу». У нас був свій підрозділ, який з 2014-го воював, рота ОУН. Потім створилося два великих підрозділи: рота ОУН і рота УВО. Почали збиратися, їздити по військкоматах, нас проганяли з одного, з другого. А потім подзвонили хлопці, що на лівому березі формується ТРО, там беруть. Прийшли, отримали зброю.
Із 24 лютого 2022 року Сергій Пантюк воював добровольцем в теробороні Києва. А з травня 2022 року — головний сержант батареї протитанкових керованих ракет 23-го Окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ.
— Ми зайшли, нам запропонували: ким ви хочете бути? Ми обрали бути антитанкістами. 15 травня я заступив на посаду головного сержанта батареї.
В очікуванні початку Артпікніка Вінграновського
Про плани на майбутнє: готуються до виходу нові книги
— Зараз дві книжки готуються: «Неслухняники-2», з 2010 року ще багато написалось нових текстів, вже ілюстрації є, я вже бачив первинний макет. І ще одна готується книжка, написана вся в окопах, це «Бешкетна абетка». На ній одне з видавництв готує новітній буквар. Тобто вони взяли мої вірші за основу, долучили туди двох методистів, які довкола того будують буквар. Цікавіший, ніж просто абетка, тому що там йде не просто а, б, в, а голосні, приголосні. Цікаво, теж макет бачив.
Виступ на Артпікніку
— Що у вас найулюбленіше, із того, що написали?
— Це якби спитали, якого сина ти більше любиш (усміхається, — авт.). У мене всі книги різні. «Неслухняники» — це вірші для дітей, «Вінчі і Едісон» — це науково-фантастична повість, де присутні мандрівки у часі, динозаври, є вже третє-четверте перевидання. «Тимко і ґелґотунчик Шкода» — це історія хлопчика міського, який вперше потрапив у село, це для нього новий світ, причому не просто в село, а на ферму, де його дядько-фермер і купа всього живе. «Абетка грибничка» — такого не існує в інших літературах. Я поєднав абетку і гриби. Вірші про гриби є в інших літературах, але немає такого спільного.
— Є гриби на всі літери?
— Немає на всі, на м'який знак нема, на И нема, і на йот не було гриба, мені довелося там вигадувати.
«Імаджинаріум» — це посібник з емоційного виховання, який розробила фахова психологиня Марія Іванова. Це поєднання художньої літератури з реальним світом. І книжка про фікус, це взагалі інше, це вже війна. Намагаюсь, щоб кожна книжка знаходила якусь нішу. У роботі ще три книжки, часу немає. У мене є ось такий телефон, він без картки. Тут є ігри, можливість старлінка, і тут я пишу.
Спілкування із читачами
Про перейменування міста: треба це зробити
— Ще одне питання, яке ставлю усім гостям нашого міста: про перейменування. Зараз актуальна ця тема, ми одне з п'яти міст України, які ще залишились неперейменовані у межах деколонізації.
— Не знаю всіх варіантів, але мені все ж таки Богопіль більше до душі. Це як би знакова назва, її й Вінграновський згадує. Ольвіополь — іноземна назва, нащо нам іноземне? У нас на заході Україні є Тернопіль, Вишнопіль, і ще багато. Це тернове поле, вишневе поле. А оці, де -поль, я думаю, що воно має йти за руським кораблем. Я скажу таку дуже крамольну річ, я завжди її публічно говорю: на жаль, ми ментально спотворені, і багато людей просто не розуміють. Такі речі питати не треба у людей. Вас ніхто не питав, коли назвали Первомайськом, правда? І так само зараз не треба питати, називаючи його Богополем чи Орликом. Треба зробити це і забути. Тому що, коли ідіоти вилазять і починають розповідати, що Іллічівськ це не від лєніна, а від пророка Іллі, то хочеться застрелити просто, воно дебільне. Нащо вони мутять воду? Перейменували і до побачення.
Фото учасників Артпікніка із автором книжок
Раніше ми розповідали про те, як первомаєць написав книгу для дітей про Муху-аеророзвідницю.
