На Art FESTі Вінграновського у Первомайську виступив народний артист України Євген Нищук із моновиставою «Прекрасний звір у серці». Про актуальність поезії Миколи Вінграновського у наші часи та улюблені вірші, про магнетизм Миколаївщини і невипадкові випадковості, про свою думку щодо перейменування Первомайська пан Євген розповів журналістці Гард.City.
Після вистави вдалося поспілкуватися у затишній атмосфері однієї з кав’ярень міста. Авторка статті радіє неймовірно цій зустрічі: пан Євген — яскрава особистість та приємний співрозмовник, а ще — дуже тепла, позитивна людина, служить у ЗСУ. Щиро вдячні гостю, котрий приїхав на перший в історії міста фестиваль, за увагу, за враження, емоції і захист України й нашої Миколаївщини зокрема від окупантів.
«Місцина дивовижна, магнетично-енергетична»: про Первомайщину та Миколаївщину
— Пане Євгене, розкажіть, будь ласка, що вас пов’язує із Миколаївщиною?
— Так вийшло, що із Миколаївщиною пов’язав власне Вінграновський. Іще в юнацькі роки був такий театр «Мушля», і його ідейник, Сергій Архипчук, створив першу композицію по Миколі Вінграновському. Ми зробили її в Києві, про це почули і запросили нас сюди, до Первомайська. Ми тут були, і потім нас захоплено водили цими скелями. Місцина така дивовижна, магічна, я би сказав, магнетично-енергетична, мене тоді якось притягнула.
Зустріч у Жовтій залі ЦКіД імені Зарницької у Первомайську
Згодом якийсь час пройшов, і вже у професійному Київському театрі, майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», я зробив моновиставу разом із режисером Олексієм Кужельним, і хореограф був, ми зробили повноцінну виставу власне за Вінграновським. Вистава називається «Прекрасний звір у серці». Це вистава, яка вже об’їздила не тільки багато міст в Україні, але й була на різних міжнародних фестивалях. Себто я де-факто десь ніс і ім’я Миколи Вінграновського, і власне саму Миколаївщину.
Але у нещодавньому часі відбулася ще одна певна «випадковість чи невипадковість». Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я пішов у добровольчий батальйон спочатку, захищати Київщину, у перші дні війни, до кінця березня, поки рашисти відступили. Потім трішки Чернігівщини, а згодом командування батальйону повідомило нам, що нас ніхто не змушує, але якщо ми бажаємо, то ми можемо поїхати разом на Південь, тим же складом.
По-перше, я розумів, що війна продовжується, і що вона не завершується тільки Києвом чи Київською областю і так далі, і я сказав: «Так, звичайно, я їду». Підписав відповідний документ, і ми якраз приїхали на Миколаївщину. Поки йдуть бойові дії, не маю права говорити, де саме. Ми приїхали на Миколаївщину, і згодом — квітень пройшов, травень пройшов, — і в кінці травня почали говорити, що ми перебуваємо на лінії зіткнення практично, певна специфіка нашої групи — аеророзвідувальна, і тому ми були близько до лінії. А це, відповідно, тягне за собою певну ситуацію статусу, хто ми є. Потрібно було мобілізуватися. І мої всі побратими, з якими я був, кажуть: тоді мобілізуємося, якщо є можливість, по відношенню, бо кожен із різних міст, і я в тому числі, — з Києва. Нам кажуть: якщо ви вже тут, то буде відношення, ми знайдемо військкомат у Миколаївській області, і ви будете мобілізовані тут. І я разом зі своїми побратимами був мобілізований у Вознесенську Миколаївської області. Були і кумедні речі, я вже казав вашим колегам, коли дивувалися, впізнавали, казали: «А що ви тут робите? А як ви тут?», і постійно треба було розповідати цю всю історію.
Справді, для мене велика честь, що я був у цих активних діях, ми далі рухалися на Херсонщину, я був у перші дні звільнення Херсона. Це для мене місія особистісна і дуже важлива.
Зараз нас перевели на ОК «Північ», але коли хлопці почули, що мене запрошують приїхати на один день на фестиваль Вінграновського у Миколаївську область, вони кажуть: «Ми ж тут постійно проїжджали, ми тут були в Мигії, дивувалися всім цим місцинам, і далі їхали, вже ближче до лінії зіткнення, — кажуть, — їдь, їдь, бо ця земля тебе чекає. Передаси вітання і від нас». Я кажу: «Добре, дякую». І тому я сьогодні маю це вікно, яке дало можливість мені зустрітися із вашими краями, з колегами, які приїхали також сьогодні із різних міст і насправді це дуже велика зустріч. Це — зустріч сили.
Творчість Вінграновського актуальна і зараз, бо вона є спротивом окупації слова
— Чому саме на вірші Вінграновського ви створили виставу, чому обрали саме його поезію?
— Якісь теж були певні містичні речі. Це був згусток моїх енергетичних переживань. Ця чистота, ця залюбленість у свій край, у свої дитячі роки супроводжувалася різними епізодами у нього по життю. Себто це хронологія його творчості, вона була дуже згущена і ситуацією небезпеки, яку на той час несла система радянського тоталітарного режиму, що давав волю тільки до певної міри. Якщо десь щось випливало за межі установлених якихось речей, відразу притискали, відразу не давали розвитку.
Євген Нищук виступає на ART FEST Вінграновський
Хтось із глядачів на зустрічі запитував, чому так мало людей знає Миколу Степановича при такому масштабі таланту: на такий широкий загал недостатньо цієї знаності, популярності. Так, ми всі знаємо, але запитай кожного пересічного — може дехто й задуматися, так? Тому що відбиток накладала ця система цензурування, система переслідувань. Широкої душі Микола Вінграновський, він завжди відчував це «око» з боку органів, і він усвідомлював, що небезпека може прийти у будь-який момент, яка загрожує не просто йому, а й зрештою, родині.
Тому його творчість — вона є дуже актуальною і зараз.
І тому він є надзвичайно актуальним автором і вистави, які іноді мені вдається в ці часи грати, — вони просто потрапляють, як то кажуть, «в десятку».
«Є дуже багато особистісних віршів»
— Який ваш найулюбленіший вірш?
— Буває в залежності від настрою або ситуації. Я згадував про те, що в холодні ночі Майдану, в один з епізодів, коли починався розгін, я підтримував людей, і тоді я згадав вірш «Ні, цей народ із крові і землі я не віддам нікому і нізащо». Я дуже його любив.
Майже рік тому. 7 листопада 2022 року.
У моменти якихось інших ситуацій я дуже люблю вірш «На маленькій планеті, у великому лузі», бо це якась розтерзаність моїх кохань, скажімо так, моїх втрат, і тому воно мені дуже лягає і дуже близький цей вірш. Я його не одного разу читав чи на телебаченні, чи в ютубі.
Дуже я люблю «Вас так ніхто не любить, я один. Я вас люблю як проклятий, до смерті». Його навіть я читав, коли ми згадували хлопців, які загинули на Майдані. Тепер я його можу як присвяту читати для тих, кого ми втратили вже на війні. Багато є таких віршів, які є дуже особистісними, так.
Так, і коли Євген Нищук читає вірші, вони стають особистісними і для кожного зі слухачів. Якби побачив цей вірш на папері, у книзі, то, можливо, і прогорнув би. Але слово, озвучене голосом митця, відгукується миттєво та ще довго лунає всередині тебе. І це відлуння змінює. Змінює на краще.
«Не треба боятися змін. Треба надати новий імпульс розвитку, бо він потрібен для майбутніх поколінь»: про перейменування Первомайська
— Які ваші враження від нашого міста, яка вам до вподоби нова назва? Первомайськ мають перейменувати, можливо, ви в курсі про це?
— Частково. Глибинно вивчити не встиг, почув під час фестивалю. Але мені здається, що насправді треба не боятися цієї зміни. Не треба боятися. Місто отримало цю назву — «Первомайськ» — уже в радянські часи. І мені здається, що назва, наприклад, той же Орлик, має давнє коріння, козацьке, і, можливо, в цьому щось є. Хтось мені казав з огляду на фестиваль: «Може, Вінграновськ»? Я кажу: «Не знаю, якщо люди готові, може й таке». Але воно точно має бути ближчим до суті, тому що це справді древня місцина. Мигія поруч, яка є одним із найдавніших поселень і козацьких, і взагалі, в Україні.
Тому те, що пов’язане саме з історією, можливо, є більш доречним. Або зі знаковими особистостями, якою є, зрештою, і Вінграновський, як один із візитівок цього містечка, котрого популяризувати і нести. Можливо, але я не хочу просто бути нав’язливим, я все ж таки людина. яка приїхала. Є люди, краєзнавці, люди, які є письменниками, є активною частиною спільноти вашої. Вочевидь, має бути слово, до якого долучиться багато хто інший. Треба надати цей новий імпульс розвитку, бо він потрібен для наших майбутніх поколінь. Хто звик — дійсно, це до певної міри, можливо, і складно. Але насправді треба ці кроки робити.
Євген Нищук у Первомайську
Трохи понад рік тому. Допис Євгена Нищука про перейменування наших міст та вулиць, і чому це важливо. Дуже актуально, доки у нашій країні ще є населені пункти із назвами, що залишилися у спадок від радянських, імперських часів. Авторка статті рекомедує прочитати цей допис усім, хто не розуміє, чому на часі під час війни перейменовувати місто і навіщо це робити взагалі. І якщо що, так, коти прекрасні:)
Довідка
Євген Нищук — український актор театру, кіно та дубляжу, Міністр культури України з 27 лютого до 2 грудня 2014 року та з 14 квітня 2016 року до 29 серпня 2019 року. Із травня 2023-го — голова комітету із Національної премії України імені Тараса Шевченка. Євгена Нищука називають «Голосом наших Майданів». Саме він був ведучим під час Помаранчевої Революції, і повернувся до Майдану, коли відбувалися події Революції Гідності. Спогади Євгена про Майдан можна прочитати за посиланням.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
