Сьогодні у Первомайську підприємців трішки більше п’яти тисяч. Серед них певна кількість тих, хто займається кавовим бізнесом. Спробувала себе зреалізувати в цьому ароматному напрямку і дівчина з Донеччини. Як то воно — відкривати бізнес під час війни? Своєю подорожжю у кавовий бізнес ділиться Альона Пипко.
Альона Пипко. Покровськ / Первомайськ
Альона Пипко приїхала до Первомайська із Покровська рік тому
Про те, що в Первомайську немає, де випити смачної кави, це хіба що давня історія. Сьогодні чи не в кожному мікрорайоні міста, окрім геть віддалених, є куди піти, щоб посмакувати ароматним напоєм. У центрі Первомайська конкуренція чимала, втім, люди наважуються заходити на місцевий ринок саме з такими ідеями.
Альона Пипко приїхала до Первомайська із донецького Покровська рік тому. Привіз її сюди чоловік, який нині захищає Україну на сході. Молоде подружжя вирішило зайнятися власною справою. Обрали кавовий бізнес. Розробили бізнес-план, прорахували ризики і заходилися реалізовувати мрію. Причому робили це паралельно з народженням донечки. Альона всього місяць тому народила маленьку Варвару. І уже за три дні після пологового була в закладі своєї мрії.
— Чому кава? — запитую в Альони. — Адже у Первомайську доволі серйозна конкуренція?
— В тім то і справа, що конкуренція немала, але ж цікаво спробувати і свої сили. Тим паче, що я маю досвід роботи саме в цьому напрямку. Два з половиною роки сама працювала в Покровську баристою, хоча я за освітою педагог і декотрий час працювала в школі. Якось на літній підробіток пішла в кав’ярню, там і залишилася. Навчилася багато чому, тож коли постало питання, де розвиватися —сумнівів не було. Тут і місце підвернулося. Хоча тут раніше теж була кав’ярня, та це не стало на перешкоді. Навпаки, це можливість себе проявити та людям комфорт забезпечити.
Мрії мають збуватися
— Чим ви будете вирізнятися з-поміж інших? — цікавлюся.
— Авторською кавою та чаями, крафтовою випічкою та наданням послуг. Ми задумали так, що у нас можна буде посидіти і в приміщенні, і на вулиці. Ретельно підходили і до інтер’єру кав’ярні. Обрали зелений колір, який, як відомо, заспокоює, а на диванчик посадили «рудих котів». Ми і назву дали кав’ярні КітКава, бо дуже любимо котів та каву. До речі, в родині ми всі «коти», а наша маленька дівчинка — «кошенятко» (усміхається — авт.).
— А що ще цікавого у вас буде? — продовжую запитувати.
— Плануємо зробити стіну зі світлин відвідувачів. Всі охочі зможуть на полароїді сфотографуватися. І це має бути прикольно. Вільну каву запропонуємо. До речі, уже були перші претенденти на вільну каву. Ще думаємо над книжковими полицями, бо дуже сама люблю читати. Не виключно, що у нас будуть проходити різні івенти та майстеркласи. Словом, працюємо, щоб нашим клієнтам було цікаво, комфортно й смачно.
— Не страшно було розпочинати? — знову цікавлюся.
— Зовсім ні. Маю дуже потужну підтримку від чоловіка та його мами. Вони мене мотивують та підтримують. Чоловік мені якось сказав: «Мрії мають збуватися». Ось тепер ми разом мою мрію і плекаємо. Зі мною часто на роботі і моя дівчинка. А від чоловіка відчуваю підтримку і на відстані. Він у мене зараз на Донеччині.
— А як ви познайомилися? – прошу розповісти.
— Нас познайомила кава. Я коли працювала баристою у Покровську, він частенько з побратимом заходив до мене. Ось так і приглянулися одне одному, і якось відразу зрозуміли, що ми одне ціле.
— А коли ви поїхали з Покровська? — допитуюсь далі.
— У лютому минулого року, коли ще життя в Покровську було більш-менш, але чоловік не захотів, аби я там залишалася. А сьогодні ви ж самі бачите, яка ситуація у Покровську. То добре, що я тут. На початку, коли я приїхала до Первомайська, мені дуже боліло, що у нас там неспокій, а тут все мирно. Але згодом зрозуміла, що добре, коли є, де в тиші та мирі жити. Мені Первомайськ чимось нагадує мій Покровськ: такий же невеличкий і навіть маршрут 107 є. Мені подобається неквапливість і розміреність життя тут.
— А як з комунікацією? Склалося? — знову цікавлюся.
— На початку я лише комунікувала зі своєю свекрухою та дівчатами, які нині за кордоном. Одна — в Литві, інша — в Німеччині. Та мені й вистачало цього, бо ж я була вагітною. А потім, коли почали реалізовувати свою бізнес-ідею, зрозуміла, як я заскучала за комунікацією з людьми. Сьогодні надолужую те, що упущено: спілкуюся вволю з людьми і радію, що маю таку можливість. А ще дякую тепер уже моїм рідним людям: чоловіку та його мамі. Вона, до речі, у мене золота: і розрадить, і допоможе, і вирішить все, що потрібно. Дякую, що саме так.
Мрію, щоб чоловік повернувся, щоб донечка зростала в мирі
— А як для вас розпочалася повномасштабна війна? – питаю
— Я того дня проспала, і коли прибігла на роботу, то не відразу зрозуміла, чому всі такі похмурі. Коли запитала, мені сказали: «А ти що, новин не читала? Війна розпочалася». Тоді мені стало все зрозумілим. Страх, відчай — все було. І перші прильоти. І прямо в наше подвір’я. Це було 3 березня. Спочатку думалося, що за кілька днів все пройде, бо ж маємо досвід 2014 року, але нічого того не сталося. Тоді ми з подружками вирішили їхати до Німеччини. То був непростий шлях. Я і досі пам’ятаю великий натовп на вокзалах, скрізь паніка, діти плачуть. Врешті-решт ми таки доїхали до Німеччини. Нас зустріли волонтери, поселили, але я там не змогла. Все чуже, я весь час хотіла додому. Тому рівно через сім місяців я повернулася в свій рідний Покровськ. Напевне, мало так статися, що саме в той час я зустріла своє кохання. До речі, на той час люди стали теж повертатися, зрозумівши, що тут можна жити і працювати. Але те, що там зараз відбувається, це насправді жахливо. Як же хочеться миру і щоб закінчився цей жах. Мрію, щоб чоловік повернувся живим і здоровим, щоб донечка зростала в мирі та безпеці.
— А що б ви побажали первомайцям?
— Бажаю, щоб все було добре, щоб скоріше була перемога та спокій.
Від авторки
Знаєте, коли закрилася Одеська кав’ярня, яка була на місці теперішньої «КітКави», мені насправді стало сумно. Я там частенько любила призначати інтерв’ю. Тепер не сумніваюся, що традицію продовжу. Насправді, скажу по секрету, що ми з Альоною домовилися про два спільних проєкти: «Вільна кава», яка, як ви уже зрозуміли, спрацювала, та «Ранкова КітКава з Наталкою Клименко». Буду щопонеділка запрошувати охочих на ранкову кавову розмову. Тож кому не вистачатиме спілкування, рада буду бачити.
Матеріал підготовлений безкоштовно в рамках програми підтримки місцевого бізнесу виданням Гард.City.
