З середини червня у селі Куріпчине, що на Первомайщині, стартує програма відновлення та стабілізації для родин, які постраждали через війну. Цей проєкт реалізує ГО «Туристична українська родина» на чолі з Олексієм Олейніком та Людмилою Бурдейною. Що собою передбачає програма та в чому її унікальність, розпитала журналістка Гард.City.
Де це — Куріпчине?
Для місцевих це не питання, бо ж більшість знають, що Куріпчине в кількох кілометрах від Мигії та в 13-ти — від Первомайська. А Мигія сьогодні уже туристичний бренд Миколаївщини. Тож зорієнтуватися буде неважко і немісцевим. Якщо їхати з Мигії, то вказівник буде праворуч практично відразу за Радоновим озером, якщо з Миколаєва — то ліворуч. А там невеличка насипна дорога, яка і приведе в самісіньке село. За місточком через ставок — і садиба по вулиці Лісовій, 47. Її видно здалеку. Просто перед ворітьми вгорі майорять жовто-блакитні прапорці. А на подвір’ї зустрічають добродушні господарі. Це Олексій Олейнік та Людмила Бурдейна. Два роки поспіль вони організовували літні табори для внутрішньо переміщених осіб на базі кемпінгу «Зелена черепаха», що в Мигії. Тепер у них власна садиба в селі Куріпчине: працює всеукраїнська ГО «ТУР». І тут з цього року вони реалізовуватимуть програму відновлення для родин, які втратили своїх рідних на війні.
Куріпчине — це особливий світ, це місце сили
Льон квітне
До садиби я потрапила з самого ранку. Поки їхала, милувалася мигійськими краєвидами та полями Первомайщини. Уперше для себе відкрила льонові плантації. Була вражена тендітністю та привабливістю цієї квітки. Загалом на початку червня природа Первомайщини — це справжній різнобарвний килим, зітканий із яскравих кольорів та напоєний терпким запахом поля. Куріпчине — це особливий світ, де поєдналися спокій і краса, де гелготять гуси й виспівують півні, де немає метушні, де пахне різнотрав’ям і де не чути повітряних тривог. Як каже Олексій: це особливе місце сили. Воно здатне переродити, відновити і перезавантажити. Тож треба спробувати, а поки Олексій та Людмила пропонують каву і ми просто неба починаємо розмову.
— Чи прижилися саджанці? – цікавлюся. – Бо останній раз була тут у квітні, коли закладався яблунево-грушево-горіховий сад.
— Більша частина прижилася, — відповідає Олексій, — яблуні та груші, здається, усі вижили, а ось кілька горіхових деревцят не прижилися. Але то не біда, досадимо. Тут і так є чим насолоджуватися: послухайте, як пташки співають.
Поки Людмила наливає каву, озираюся навколо. Поруч невеличка хатинка. Начебто нічого особливого, але щось в ній приваблює.
— Тут буде гончарна майстерня, — помічаючи мою зацікавленість, розповідає Олексій. — Ось Людмила власноруч уже помазала хату. Привела її до порядку.
— Мене ця хатина, — підхоплює розмову Людмила, — відразу зацікавила. Щось в ній є таке магічне, незвичайне. Хочу, щоб на її стінах були різноманітні розписи: від петриківського — до місцевого. Вона має стати об’єктом народної творчості, і тут проводитимуться гончарні майстеркласи.
— Ви ж знаєте цілющі властивості глини, — продовжує захоплено Олексій. — Тож глинотерапія очікує на наших відвідувачів. Намагаємося швидко доробити все, що необхідне, для зустрічі наших родин.
— Поки працюємо, — усміхається Людмила, — про нас не забувають сусіди. Знаєте, це унікальні люди. Вчора ось прийшли з пиріжками. То молока підкинуть, то яйця, — словом, з голоду нам не дадуть померти. І ми цими стосунками дуже дорожимо.
— Над чим зараз працюєте? — цікавлюся далі.
«Наше завдання — зцілити зранені душі людей»
— Зараз поспішаємо завершити роботи над санітарним вузлом, — продовжують мої співрозмовники. — Закінчуємо робити душові кабінки та туалетні кімнати, бо це надважливо. Дякуємо за це нашим друзям, які нас не залишають. А тут буде кухня у нас. Ось змайстрували дитячий майданчик, де буде можливість дітворі забавлятися, а там, наприкінці садиби, закінчуємо облагороджувати місце під багаття, де плануємо проводити заходи. Взагалі, задумів у нас багато. Наша програма передбачає різноманітні терапії. Це і глиняна, і природна, і гастрономічна, і фізична, і родинна. Наше завдання — зцілити зранені душі людей. І ми уже переконалися, що програма працює. Ми це тестуємо і маємо результати. Наші родини стають більш впевненими, вони налагоджують між собою стосунки, хтось починає новий бізнес, хтось пішов вчитися. А ще ми стаємо з ними справжніми друзями. З багатьма спілкуємося уже після проєкту. Ось нещодавно були у Львові, де нас приймали, як рідних. А ще маємо щемливу історію кохання, яке зародилося на теренах нашого табору. Це було у Воловцях (бо нашу програму ми реалізуємо у кількох місцях України). Там познайомилися дві родини, одна із Харкова, інша з Кам’янського, що під Дніпром. Тепер вони нерозлучні друзі: переписуються, їздять одне до одного в гості. А нещодавно прислали фото з нескореного Харкова, де під бомбардуванням святкують день народження. Ось такі історії у нас. До речі, ми підтримуємо комунікацію у різні способи, в тому числі й маємо терапевтичний телеграм-канал, куди скидаємо всі наші світлини. І коли людині важко, вона може переглянути і знову надихнутися всім тим, що відчувала у нас.
— Що з себе представляє програма відновлення? — продовжую розпитувати.
«Тут і зараз, або Хвилина тиші»
— Наша програма відновлення дуже насичена. За п’ять днів ми встигаємо усе: і покататися на байдарках чи на велосипедах, здійснити піші екскурсії, пройти різноманітні майстеркласи, насолодитися гастрономічними «шоу», учимося чути природу. Та найголовніше — це відчуття життя тут і зараз. Коли люди тут, вони не думають про свій побут, не читають новин, поступово відходить на інший план відчуття втрати. Вони думають: «Ой, мені зараз холодно, чи жарко, або у мене якась скалка». У них фізичні відчуття і вони концентруються на власному тілі, просто відчувають себе, свої емоції. Ми це називаємо «тут і зараз». А ще ми їм пропонуємо сконцентруватися на власному тілі. Ми часто робимо практику «п’ять хвилин тиші». Це треба просто помовчати, послухати, що поруч тебе, як вода дзюрчить чи півень співає. Це насправді дуже класна практика, яка сильно перезавантажує. У нас жінки багато хто плаче…
«Намагаємося створити таку родинну обстановку, щоб було комфортно усім»
— Дуже насичена у нас арттерапевтична частина. Ми її ще називаємо творчою. Для прикладу, глина — це прекрасний варіант. Люди починають себе відчувати розслабленими, у них змінюється настрій, по-іншому дивляться на світ. А потім ми додаємо мандали, плюс майстеркласи, наприклад, по виготовленню сирників чи вареників, або ж борщу. І все це робимо у вигляді шоу. Ми намагаємося створити таку родинну обстановку, де всі доброзичливі, де всі допомагають одне одному і підтримують. І нам це вдається. Тести, які ми робимо до проєкту і після, це підтверджують. Як ми вже говорили, ми дружимо з родинами після проєкту і це дуже цінно. Вони нас не забувають: пишуть або присилають щось. Ось рушники з Дунайців, а це півники зі Львова. Словом, все те, що ми декларуємо у своїй організації ТУР, ми всім цим і займаємося.
Коли на п’ятий день всі роз’їжджаються, то вони плачуть і кажуть: «Тепер ми розуміємо, що ТУР — дійсно єдина родина. Бо ж у процесі спілкування ми робимо так, щоб усім було комфортно, щоб було відчуття справжньої родини. Знаєте, до нас приїздять насправді дуже травмовані. Вони не усміхаються, обличчя у них сірі, а коли від’їжджають — то це абсолютно інші люди. І ми радіємо цьому, а ще більше — їхнім відгукам, коли пишуть, розповідають про своє переродження та свої життєві успіхи.
— До речі, на базі програми відновлення, — продовжує Олексій, — я захистив роботу по психології на кафедрі університету Грінченка. Тепер намагаємося разом із викладачами кафедри зробити робочу програму, яку зможемо запропонувати іншим організаціям.
«Головною нашою метою є допомога родинам у подоланні наслідків психоемоційних втрат та стресу»
— Наша «Садиба», — говорить Людмила, — є соціальним проєктом. І головною нашою метою є допомога родинам у подоланні наслідків психоемоційних втрат та стресу. Тому все, що ми тут створили і створюємо, налаштоване саме на перезавантаження, щоб людина далі могла жити і творити. В родині, звісно, не без проблем. У нас бувають різні нюанси, частіше пов’язані з дедлайнами. Он, не встигли щось доробити. Але це все в порівнянні з тим, коли бачиш усміхнену людину, відходить на другий план. Наша родинна програма відновлення насправді є унікальною в Україні. Є різноманітні психологічні програми, а ось щоб родинні, то ми поки одні. Мами і досі не можуть збагнути, що це треба їхати на відпочинок з дитиною. Але коли побувають, коли налагоджується зв'язок дитини з матір’ю, коли відбувається переродження, тоді вже багато відгуків. Для прикладу, минулого року нам вдалося налагодити контакт між матір’ю та сином. І це результат емоції, яку переживають тут мами з дітьми спільно. Взагалі у нас багато прикладів, про які можна говорити годинами.
— Результати дійсно вражаючі, а чи були сумніви? — продовжую цікавитися.
— Уперше в Мигію ми приїхали в травні 2022 року, — розповідають Олексій та Людмила. — Ні про яку організацію, звісно, мови не велося. Ми просто намагалися зайнятися чимось корисним, бо ж війна внесла сильні корективи у наше життя. Ми навіть і не підозрювали про те, що свій шлях треба було розпочинати саме так. Ми просто взялися рятувати природою тих, хто постраждав від війни. Робили це більше інтуїтивно, і якби не прискіпливість голови військової адміністрації Сергія Саковського, то, можливо, все так і залишилося б. Саме він нас спонукав до створення організації, за що дякуємо. Тож у вересні 2022-го ми уже мали зареєстровану ГО «Туристична українська родина». А сьогодні уже маємо 1 128 людей, які пройшли нашу реабілітаційну програму. І лише двом вона не зайшла. Але це змусило нас замислитися і ми почали робити опитування до і після. Така аналітика нам допомагає робити висновки і знаходити ключик до кожного.
— Можете назвати ключові аспекти програми?
— Вони дуже прості. Найперше — це родинна терапія, насичений графік, поєднання фізичних активностей на природі з творчими арттерапевтичними практиками, смачна домашня кухня, українська природа. Ось це й є секрет нашої програми. Хоча насправді це робота команди терапевтів, інструкторів, психологів, кухарів, водіїв, волонтерів. Кожен із нас робить свій внесок в психоемоційне оновлення та стабілізацію наших родин.
— Як в цьому році здійснюватимуться заїзди та хто може стати учасником вашої програми?
— Просто зараз ми відкрили реєстрацію на два заїзди в Садибу: з 01.07.24 до 05.07.24 та з 08.07.24 до 12.07.24. Групи до 24 осіб, але не менше 10 осіб. Вартість для усіх бажаючих за 5 днів: 9 800 грн з однієї людини. 25% від цієї суми (2400 грн) ми перераховуємо в ГО «ТУР» для тих, хто потребує такого відновлення, але не може собі дозволити. Вартість для соціальних категорій за 5 днів: 6 740 грн з однієї людини. Це родини, які мають статус ВПО 2023-2024 років, родини військовослужбовців, ДСНС, поліції, багатодітні родини. Більш детальна інформація за посиланням. Всі платежі здійснюються офіційно на розрахунковий рахунок ФОП Бурдейна. З кожним учасником підписуємо договір та акт. З цих платежів ми сплачуємо всі податки та всі витрати, пов'язані з якісним проведенням програми. Реєстрація на заїзд та деталі за номером: +38 (067) 135-86-53, Людмила Бурдейна.
Про майбутні заходи, про фестивалі і садибники, про відпочинок і перезавантаження. Але скрізь в розмові була людина з її емоціями та відчуттями. А ще величезне бажання Олексія та Людмили допомогти тим, у кого війна забрала рідних.
А зараз у Куріпчине достигла суниця
Наостанок пропоную переглянути відео, де коментарі від Олексія й Людмили, та надихнутися природою й побачити переваги відпочинку в Куріпчине.
До речі, просто зараз там достигла суниця. І місцеві уже її збирають та варять варення. Тож не баріться.
