Турецький музикант Озан Дайі до повномасштабної війни 5 років жив у Києві, а зараз знаходиться у Стамбулі, записує пісні українською мовою, щоб підтримати українців та ЗСУ. Займається збором коштів на армію та допомагає українським біженцям. Вважаючи Україну рідною землею, співак робить усе можливе, аби пришвидшити її перемогу. Про це — в інтерв’ю з ним на Гард.City.
Фото: З особистого архіву Озана Дайі
Від редакторки: Озан Дайі написав до нашого видання, коли прочитав матеріал «Музиканти світу записують пісні на підтримку України: 8 найяскравіших композицій». Ми щиро дякуємо йому за теплі слова підтримки, за його гаряче серце та за ту допомогу, яку співак направляє в Україну.
— Де вас застала звістка про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну?
— Буквально за тиждень до того я приїхав до Стамбулу навідати свою родину. Коли дізнався, що почалась війна, дуже хвилювався, як і всі. Я одразу почав шукати, як допомогти, як рятувати нашу Україну. І не зупинявся ні на день з того часу. І я продовжуватиму це робити до кінця.
— Як довго ви жили в Україні? Чи вважали її рідною країною?
— До повномасштабної війни я майже 5 років жив у Києві. У мене були родичі, друзі, раніше була сім`я. Я займався музикою та перекладами з англійської. Трохи вчив українську мову. Я обрав Україну, тому що серцем любив ці землі, цю культуру, її людей. Україна стала моєю Батьківщиною. Зараз я допомагаю тут, у Туреччині, українським біженцям, а також відправляю допомогу в Україну. Я складаю пісні на підтримку українських воїнів та збираю пожертвування через спеціальний фонд для ЗСУ. Намагаюсь врятувати Батьківщину. В Туреччині, на жаль, не так багато офіційної допомоги, в основному, це громадські організації, які допомагають українцям і турбуються про них. Я намагаюсь мотивувати наших українських солдатів своїми піснями та допомагати завдяки своїм можливостям. Моє серце з ними. Вони захисники моєї Батьківщини. Я багато чого роблю для українців, але не задля «реклами», тому мало ділюсь деталями.
Підтримую Україну всім, чим можу: збираю благодійні пожертвування від людей, намагаюсь організувати евакуацію. Даю інтерв’ю міжнародним каналам і кричу, кричу про цей воєнний злочин. Я намагаюсь повідомити всьому світу про цей злочин. Це не війна — це різанина. Це злочин!
— Чи часто ви спілкуєтесь зараз зі своїми друзями і знайомими з Києва?
— Так, кожну годину. І не тільки з Києва, а й з Одеси, зі Львова, з Черкас, із Запоріжжя. Різні люди знаходять мене в соцмережах і діляться зі мною своїми історіями, своїми почуттями. З початку війни я зустрів ще більше людей з України. Люди телефонують і дякують за підтримку, за мотивацію, за мою позицію. Я намагаюсь залишатись на зв’язку з усією Україною, адже людям потрібна і психологічна підтримка.
— Як пишуться пісні в такий емоційно важкий час? Як добре володієте українською мовою? Для кого і для чого ви пишете пісні українською?
— Важче, ніж зазвичай, займатися мистецтвом у таких умовах, в печалі та болю. Це ще більше роз’ятрює мій біль. Але я музикант, і продовжу використовувати своє мистецтво для нашої України. Я оголошую світу про цю жорстокість своїм мистецтвом, і буду моральним духом і мотивацією українців. Мої пісні в основному українською мовою, я продовжую швидко вчити українську. Дві мої роботи двомовні, українсько-турецькі. Моя остання пісня, яку я написав для ЗСУ, повністю україномовна. І я продовжую писати. Зовсім скоро опублікую нову роботу — свою версію «Ой, у лузі червона калина», у супроводі турецьких інструментів. Мій пріоритет — показати світу важливість української мови і те, що ця мова жива.
— Чи змінилась ваша особиста думка про український народ з 24 лютого 2022 року?
— Так, вона змінилась. Українці показали всьому світу, як вони можуть бути єдиним цілим, як можуть захищати свою країну ціною власного життя. Якими вони можуть бути творчими і сильними. Якими б різними не були переконання у людей, вони змогли зібратись разом і показати героїчний супротив. Вони не покинули свою країну і не втекли. Вони борються до останнього і проявляють героїзм. Українці здивували світ. Українці показали, яка у них глибока історія. Як турок, який жив в Україні, я вже знав про це, але побачив, що українці сильні та єдині — більше, ніж я очікував.
— За вашими спостереженнями, як турки ставляться до війни в Україні?
— Звісно, тут також є різні думки, але більшість турків бачать реальність. Я не хочу говорити про всіх. Це моє бачення. У кого є родичі в Україні, ми всі дуже переживаємо і намагаємося допомогти по-максимуму. І ми так впевнені, що Перемога буде за Україною. Україна вже показала всьому світу, яка вона єдина і сильна разом. Наші серця і наша допомога з Україною. Щодня з Туреччини гуманітарна допомога вантажівками відправляється в Україну. А ще з того часу, як почалась війна, багато хто з нас намагається піти до армії добровольцем для боротьби за свободу України.
— Чи плануєте ви повернутись до України?
— Обов’язково повернусь на нашу землю. Я кажу «наша земля», тому що я так сприймаю українські землі, це і мій дім. Я повернусь і буду жити в Україні. Доки не помру. Я намагався повернутись, але, на жаль, не зміг. Так багато допомоги ще потрібно саме тут. Моя відповідь: однозначно, я повернусь на нашу славну землю, і ми святкуватимемо нашу перемогу. Ми разом заспіваємо наші переможні марші і крок за кроком відбудуємо Україну. І ми будемо сильніші, ніж раніше.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
