Первомайщина багата на добрих і світлих людей, на патріотів та романтиків, на фахівців та експертів, на лідерів та волонтерів, на творчих та неординарних особистостей. Ми практично щодня з ними перетинаємося, вирішуємо якісь питання, просто спілкуємося і дуже рідко замислюємося над тим, як людині вдається в цей час бути на вістрі, не падати духом та робити свою справу на відмінно. Сьогодні знайомимо вас із однією з таких особистостей, людиною, залюблену у свою справу, невиправну оптимістку та велику патріотку. Наталя Капацина — керівниця краєзнавчо-туристичного гуртка «Орелі» та співзасновниця клубу туристів-мандрівників «Романтик».
Наталя Капацина (праворуч) з колегамиФото: з особистого архіву
«Наше життя, як на гойдалці, — розкачується то вниз, то вгору, але завжди у рухові»
Робочий тиждень Наталі ненормований. Щосуботи її можна зустріти в походах, на змаганнях, орієнтуваннях — і обов’язково в колі дітей та молоді. Вона давно уже не пам’ятає іншого графіку і не уявляє свого життя без цих активностей. Останніх півтора року довелося поєднати роботу з дітьми онлайн / офлайн. У суботу — наживо, в інші дні — дистанційно.
— Діти люблять живе спілкування, — ділиться Наталя, — їм нудно, коли немає ігор, вікторин та перегонів. Ми навіть у часи блекауту намагалися не припиняти своєї діяльності. Збиралися у мене вдома, під свічку мотали ляльку-мотанку, грали на гітарі та співали пісень. Це дітям сьогодні потрібно, як повітря. Вони без цього не можуть, та і я по-іншому уже не зможу. Бо їхнє життя — то моє життя. І коли розпочалася повномасштабна, найперше, що я зробила, – це зателефонувала своїм вихованцям і сказала: «Ми всі маємо бути мужніми». І вони відгукнулися: двоє з них відразу пішли захищати Батьківщину, мій син залишився в місцевому ТРО, інші почали волонтерити разом зі мною. А тепер працюємо над проєктом «Сучасна російсько-українська війна». Це має хтось документувати, аби потім, коли буде перемога, ми могли всім розповісти про наших героїв. У нас сьогодні чимало переселенців. Це діти, зранені війною, тож наші активності їм — як зцілення. Окрема історія з нашим Богданом, який поїхав на початку війни на Сумщину і став свідком усіх жахіть. Після того дитина почала заїкатися. То я практично з ним була на постійному зв’язку, не давала можливості падати духом. Тепер, коли він знову з нами, долучаю його до усього, чого тільки можна. Нещодавно він став першим в обласному конкурсі «Пліч-о-пліч». Загалом усі діти, які ходять до нас, — це така дитяча родина. Вони полюбляють збиратися разом, просто відпочивають або ж виконують певні завдання. Ви б бачили, як вони раділи, коли дізналися, що заняття будуть офлайн! А наші походи на змагання — це не просто про поїхати та позмагалися. Це про культуру поведінки на природі, це про рятування нашого краю від засміченості і, звісно, це результати. На останніх змаганнях, до речі, мої діти отримали три перших призових місця. І це їх окриляє. А ще ми поприбирали територію від сміття. До речі, це ми робимо щоразу, як буваємо на змаганнях. Сумно від того, що люди так бездумно ставляться до природи, забуваючи, що саме вона є нашим джерелом зцілення.
— Чому гурток називається «Орелі»? – цікавлюся.
— Знаєте, ця назва вийшла сама собою, — відповідає Наталя. — По-перше, всі брали участь у назві гуртка, по-друге, це було під час обласних змагань, коли хтось із колег сказав мені: «Он твої леви». А я відповіла: «Орли!» А тоді така думка: «А чом би не взяти це слово за основу?» Десь читала, що козаки, які таборувалися у нашому краї, дійшли до Парижу, тому там і аеропорт є Орлі. А потім подивилася, що орелі — це гойдалка. Тож постановили, що будемо «Орелі». І так ми уже восьмий рік з цією назвою. Наше життя, як на гойдалці, — розкачується то вниз, то вгору, але завжди у рухові.
— Знаю, що ви співзасновниця туристичного клубу «Романтик». То туристичний напрямок гуртка — це ваша ініціатива?
— Так, я дуже давно в туристичному клубі.
То як же без туристичного напрямку. У програму внесла такий пункт, нам це дозволяється. Дітям завжди кажу, що похід — це дзеркало, де видно усіх, як на долоні. Тож виховую у них туристичні навички та займаємося популяризацією культурно-туристичної привабливості регіону. Визначаємо місця, куди гіпотетично можуть приїздити туристи з інших міст та країн. Мрію, аби в Кінецьполі зробили туристичну локацію, непогано було б, щоб у нас були екскурсії регіоном. От, для прикладу, була в Чернівцях, а там така кількість екскурсій і по доступним цінам! Нам би теж не завадило б розвивати туристичну інфраструктуру. Знаєте, я завжди бачу наші місця з іншого кута. От була у нас колись митниця, і то чому б не подумати про такий варіант. Це ж такий потенціал! До речі, у нас зараз в планах дослідницька робота по старим млинам, по млину Гана. Загалом, намагаємося шукати цікаву інформацію: то про Бебюш Капон писали, то про назву міста «Первомайськ чи Орлик», про острови. Словом, є над чим працювати та над чим думати. Розумієте, сьогоднішній туризм він інший, аніж був раніше. Люди хочуть комфорту. В житті все змінюється, романтиків стає все менше. Тому потрібно думати і над цією проблемою. Зараз опікуємося питаннями екології, готуємося до фотомарафону, беремо участь у роботі краєзнавчої школи, а в травні буде у нас історичне краєзнавство. Ми тісно співпрацюємо з Миколаївським обласним центром національно-патріотичного виховання учнівської молоді. А вони ще ті креативники! Знаєте, я не буваю без роботи. Вона завжди є. Але найперше — це живе спілкування з дітьми. А що може бути важливішим за комунікацію?
— Що на перспективу?
— Після Перемоги обов’язково поїдемо до Миколаєва, де відзвітуємо про свою роботу, — ділиться задумами Наталя Капацина. — Завжди наголошую: після Перемоги, а не після війни. Ми віримо в краще майбутнє нашої держави, молимося і активно працюємо.
