Як живе Миколаївський академічний художній драматичний театр у воєнний час? З таким запитанням прийшли до театру студенти-медійники кафедри журналістики, реклами та PR-технологій НУК імені адмірала Макарова. Цікаво, що студенти мали можливість не лише почути відповідь на своє головне запитання, а ще й побувати за лаштунками. Тож далі про відвідини та розмову з в.о. директора драмтеатру Артемом Свистуном.
Артем Свистун, в.о. директора Миколаївського академічного художнього драматичного театру
Передісторія
Викроїти час з-поміж робочих моментів для зустрічі гостей — завжди певний дискомфорт, принаймні, добре знаю по собі. Втім, коли написала Артему, що маємо бажання відвідати зі студентами театр, реакція, на моє щастя, була миттєвою. Узгодивши день і час, почала планувати поїздку, а студенти — запитання. І ось ми під театром. Артем нас зустрічає щирими привітаннями і запрошує на каву. За мить ми в його кабінеті, куди рік тому влучила ворожа ракета. Про приліт я чула від Артема ще минулого літа, коли ми приїздили на урочистості. Ще тоді мене вразила історія, як в ніч прильоту Артем мав залишитися в кабінеті, але, дякувати богові чи інтуїції, ночувати вирішив вдома. Напевне, то доля, бо вціліли в кабінеті лише ікони та годинник. Годинник тепер в театральному музеї як експонат, а ікони все так же оберігають господаря.
Ми зручно вмостилися на запропоновані місця, осмислюючи інформацію про розстріл миколаївської культури, і розпочали розмову. Точніше, ми встигли лише повідомити про свої наміри, Артем же легко й професійно перехопив ініціативу — і почалося знайомство з театральними справами. Якраз з середини лютого 2024 року в театрі новинка — допрем’єрна пресконференція для медійників. Апробація нової провокативної вистави «Перебіг звичайного божевілля». «Перед тим, як пропонувати глядачеві, — говорить Артем, — цікаво, що скажуть медійники». Звісно, ми подумки уже лаштуємося на захід.
«Головний меседж, який ми беремо — це вичавити із себе всі радянські наративи та стереотипи»
— Це нова форма роботи — прес-показ напередодні прем’єри, — розпочинає розповідь директор театру. — Прем’єра за п'єсою сучасного чеського драматурга Петра Зеленки «Příběhy obyčejného šílenství». Хочу сказати, що ця вистава — експериментальна для нашого театру. Це провокативна робота, яка, як лакмусовий папірець, показує, що відбувається у суспільстві. І ви маєте можливість все це побачити на власні очі, коли є робочі моменти «генерального прогону». Вистава може зупинитися, режисер — внести правки перед прем’єрою. І ми повинні робити це сьогодні, щоб театральний продукт був цікавим для будь-якого спектру. У нас багато комедій, зараз попит на них, на ліричні драми, але треба, щоб були повчальні вистави -- просвітницького спрямування. І після повномасштабного вторгнення, зі зміною назви російського театру драми, змінилося і ставлення до репертуару повністю. У нас тепер все лише українською мовою. Наразі плануємо вистави англійською та болгарською. У нас підписані творчі меморандуми з театрами інших країн: Болгарією, Грузією, Молдовою, Румунією. До речі, ці проєкти із закордонними колегами ми планували до війни. На жаль, поки довелося прийняти наших жінок з дітьми як біженців. А повертаючись до прем’єри, хочу сказати, що вистава «Перебіг звичайного божевілля» для тих, кому 18+, бо тут є усілякі сцени. Але треба говорити молоді, що відбувається в мозку людини після повітряних тривог, обстрілів, втрат рідних та близьких. Людям треба допомагати, щоби відбувався катарсис душі: щоб вони плакали, сміялися. Головний меседж, який ми беремо, — вичавити із себе всі радянські наративи та стереотипи. Це свого роду переродження, чистка психологічного стану душі. Може це занадто філософськи, але таке бачення нашого головного режисера, заслуженого діяча мистецтв України Євгена Курмана.
І друга вистава — це спільний проєкт з Херсонським драмтеатром, наш коопродукт — «Котигорошко». Ми зараз залюбки приймаємо цей колектив на своїй базі, бо ж ви розумієте, що в Херсоні небезпечно. Хоч там і є хаб, і актори намагаються працювати в укритті, але обстріли не дають їм можливості нормально працювати. Цікаво спостерігати, коли в чергах за квитком на дитячу музичну виставу стоять рокери, бо їм подобається, що на сцені жива рок-група.
Сьогодні театр повинен дивувати. Ось ми зробили виставу про Леонтовича, автора відомої «Щедрівки». Це екскурс в історію, щоб показати, хто такий Леонтович, розповісти його біографію. Вперше у 2022 році ми зробили український вертеп просто в укритті, в підвальному приміщенні. Ми не припиняли роботи навіть під час обстрілів. Єдиний місяць — це березень 22-го, коли в Миколаєві було все жахливо, ми переорієнтувалися на волонтерські роботи. А далі ми працювали для людей, бо треба було рятувати їхні душі. Ми робили концерти, різноманітні заходи — і все це було затребуваним, бо в Миколаєві було багато переселенців.
«Керівні посади мають обіймати творчі люди, які прагнуть змін»
— А тепер щодо мого директорства. Я був призначений у квітні 2017 року. До цього я з 2011 року служив тут директором-розпорядником. Свого часу я тут був артистом, потім в українському драмтеатрі. Створив власний молодіжний театр, студентський театр університету культури. Це була цікава й насичена робота, але мав бажання бути керівником. Тож закінчив управлінську академію при Президентові України, напрямок — соціально-гуманітарної політики. Маю чотири вищі освіти, тож у жовтні 2016 року переміг в конкурсі на посаду директора і був призначений лише через півроку. Це був такий політичний тиск, коли в творче життя вмішується політика, коли старе керівництво трималося усіма силами за свої позиції. І я півроку чекав на своє призначення. Я людина не з вулиці, пройшов всі етапи в театральному мистецтві — від акторсько-режисерської роботи і до керівної. Розуміюся на тонкощах. Тому вважаю, що керівні посади мають обіймати творчі люди, які прагнуть змін, які відтворюють те, що відбувається в суспільстві. З того часу повністю змінився репертуар в театрі, з’явилася поліфункційність локацій. Тепер у нас у фойє — виставки, різноманітні заходи. Тут відбуваються вечорниці, філармонічні заходи. Створили експериментальний літній майданчик, який, на жаль, постраждав від ворожої ракети. Та і багато чого постраждало. Зараз майже все відновлено: і музей, і гримерні кімнати. Ми робимо театральні квартирники, літературні вечори. От зовсім скоро університет культури буде проводити студквартирник. А мала сцена і досі на відновленні.
«Не хочемо і не маємо права мати бодай щось спільне з країною-агресоркою»
— Що стосується назви. Ми з колективом звернулися щодо зміни назви ще в 2016-2017 роках, але депутатський корпус, переважно Опозиційна платформа, не виносив на розгляд це питання. І зрозуміло з яких причин — очікували на події, які відбулися в 2022 році. Ми це все знаємо, бачили, як люди готувалися. 24 лютого 2022 року ми знову звернулися до обласного депутатського корпусу, військової адміністрації і Міністерства культури. Пояснили, що не хочемо і не маємо права мати бодай щось спільне з країною-агресоркою. Скликали позачергову сесію, і хоч онлайн депутатів було непросто зібрати, та сесія відбулася, й документи ми мали 15 липня, а 28-го на дві доби відкрився наш ЦНАП, ми зробили перереєстрацію, й театр отримав нову назву.
«Сьогодні театр не розважає, а співпереживає»
— Знаєте, від початку повномасштабного вторгнення ми не просто працюємо, ми переродилися. Ми всі пережили певні історії, тому сьогодні так багато уваги приділяємо ментальному здоров’ю: і акторів, і глядачів. Сьогодні театр не розважає, а співпереживає. У нас є імерсивна вистава «Наше містечко», де глядачі й актори знаходяться разом на сцені. Ми через сльози передаємо емоцію. Іноді нам кажуть, що у нас багато сумних вистав. На те ми й драматичний театр! У нас немає артистів оркестру, балету, артистів-вокалістів, ми драматичний театр. Артист драми: словом і дією. До речі, наших шестеро провідних акторів нині захищають Батьківщину. Ми їм допомагаємо, весь час тримаємо зв'язок. Ми тут всі, як одна родина. Ми всі служимо мистецтву. Не припиняємо волонтерську роботу: шиємо балаклави, в’яжемо сітки, відраховуємо щомісяця на потреби ЗСУ. І, звісно, плануємо своє подальше творче життя. В липні запланована літня театральна школа «ТЕАТРОН», яку ми проводили раз на два роки. В цьому році плануємо провести телеміст в онлайн-форматі з нашими закордонними колегами. Це майстеркласи з постановки, акторського мистецтва, з мови. Проводимо відкриті репетиції, щоб можна було подивитися, оцінити, запитати.
«Професійне життя — воно таке: навчає на ходу»
Ми слухали Артема, затамувавши подих. Це був свого роду майстерклас для медійників, коли респондент бере на себе відповідальність за розповідь про головне. А тоді, коли ще залишаються запитання, можна уточнювати. Як кажуть журналісти — позитивний кейс. Так от: нам з Артемом дуже пощастило. Тож студентам довелося на ходу переорієнтовуватися і вчитися ставити запитання в ході розмови. Чим не позитивний кейс в теорії та практиці журналістики? Професійне життя воно таке: навчає на ходу.
А далі ми зазирнули за лаштунки, побачили те, що звичайний глядач не бачить і чого не знає. Ми побували на сцені в укритті, де під час нальотів грали артисти театру. Ми зазирнули до театрального музею, відвідали гримерні, костюмерні; побачили, як готуються актори до вистави (з декотрими навіть вдалося поспілкуватися). Завітали до художньої майстерні театру, де працюють художники-декоратори. Ми відчули атмосферу життя зсередини, ту, де живе справжнє, непідробне мистецтво. А під кінець потрапили на живу репетицію акторів вистави «Перебіг звичайного божевілля» з зупинками режисера, з відточуванням гри, звуку та усіляких сценічних моментів. У мене було відчуття, що я доторкнулася до великого таїнства народження — народження мистецтва і відродження життя, за що щиро дякую Артему Свистуну. Дякую за простоту в інтелігентному спілкуванні, за час, виділений нам і за служіння мистецтву. Тепер чекатиму на відгуки та роботи студентів. І обов’язково запланую поїздку на допрем’єрну виставу. А у березні має бути «Катерина»! Тож до зустрічі, театре!
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
