Як херсонцям ведеться під щоденними обстрілами, чи працюють крамниці і транспорт, чому люди не виїздять, а дехто, навіть з дітьми, повертається назад? Як живе прифронтове місто, погодилася розповісти журналістці Надія Клімошенко, котра весь час проживає в Херсоні, перебула окупацію, нікуди не виїздила і увесь цей час допомагає людям: займається волонтерською діяльністю.
Надія Клімошенко, ХерсонФото: з особистого архіву
У матеріалі використані світлини з особистого архіву мешканки Херсона, на яких зафіксовані наслідки давніх обстрілів.
«У Херсоні ніколи не знаєш, куди, де і що упаде»
— Як зараз у Херсоні, чи працюють підприємства, магазини?
— Підприємства майже не працюють, дуже-дуже мало хто працює. Якісь СТО, шиномонтажі ще працюють, а як раніше, підприємства, які щось виробляють, то таких немає. Крамниці працюють у деяких районах. Ближче до Дніпра, до мосту — там взагалі нічого не працює. Сестра в Кіндійці живе, у них там нічого не купиш, від них треба їхати. Може, хліб ще привозять у маленькі кіоски і все. А нормального магазину там немає, треба їхати в місто. Дехто намагається відчинятись, сьогодні йшла, жіночка відкрила магазин одягу, всіх запрошує.
Навіть якщо треба взуття купити, не знаєш, де його шукати. Знаєш, де раніше воно продавалося, але об’їздити все місто, щоб дізнатися, чи відкритий магазин із взуттям... Простіше з’їздити в Миколаїв — і швидше, і не настільки небезпечно.
— Які зараз в Херсоні ціни на продукти?
— АТБ працює, то ціни такі ж самі, мабуть, як і в інших містах. Щоби зараз ціни були дуже завищені, не скажу. У порівнянні із окупацією взагалі все дешево. Під час окупації печиво коштувало 800-900 гривень за кілограм, і це було нормально. Балик, припустимо, м’ясо якесь копчене, — теж 800 грн/кг.
— Чи все можна купити? Немає дефіциту продуктів чи ліків?
— Ні, зараз немає. Зараз нормально. Просто треба знати, де що: є риночки в різних мікрорайонах, де більш-менш, так, відносно... Бо в Херсоні ніколи не знаєш, куди, де і що упаде. У цей четвер, сидиш увечері, тихо начебто, нічого ніде, наче тиша, тільки чую — гуп! свист, прильот, дуже швиденько. Один удар — у сусідів будинку немає. І навіть не сказати, що це обстріл, бо зазвичай, коли починають стріляти, то мінімум шість прильотів. А це один удар.
— Сусіди цілі?
— Збіг обставин, як то кажуть. Вони за півгодини-годину до цього поїхали в Одесу. Вони тут у місті жили, просто поїхали до Одеси. І от вони тільки поїхали, як в їхню хату прилетіло. Були б дома, не знаю, вижили б чи ні, бо там однієї стіни геть немає, навпроти стінка вигнута, все в хаті потрощене.
Хата у ХерсоніФото: із особистого архіву Надії
«У нас б’ють не по тривогах, у нас б’ють просто так»
— Тобто навіть тривоги немає, і не вгадаєш, коли бігти в укриття?
— Ні, на тривоги ми не реагуємо, тому що їх вмикають, коли авіація летить, балістика летить. А нас же артою обстрілюють. Артилерія, РСЗО — це не тривоги. У нас не по тривогах б’ють, у нас б’ють просто так.
Щоб у нас було так, як по всій Україні, де працюють тривоги, і в людей є хоч деякий час, щоб кудись піти, в якесь укриття, — то це треба, щоб їх (окупантів, — прим. авт.) у самий Крим як мінімум загнали. Те, що до цього — вони будуть діставати. РСЗО, артою будуть діставати.
— Сподіваємося, що наші Збройні Сили їх проженуть.
— Сподіваємось, молимось.
Щоби росіяни не діставали до Херсона, треба загнати їх щонайменше у КримФото: із особистого архіву
— Аптеки працюють, ліки можна купити, — продовжує розповідь пані Надія, — також і в лікарняних аптеках. Зараз є навіть гуманітарні ліки, якщо люди приходять до лікаря, він їм виписує, вони йдуть в аптеку і видають безкоштовно.
— Транспорт ходить?
— Ходить, але не весь і не всюди. У нас є вулиця Перекопська, раніше на ній декілька маршрутів тролейбусів їздили і маршрутки. То зараз по ній нічого не їздить, бо вона недалеко від Дніпра. Її дуже обстрілювали, там всюди пошкоджені дроти.
Для того, щоб там щось запускати, по-перше, треба все відновлювати. Маршрутки також не їздять, тому що дуже близько до Дніпра, і це дуже небезпечно. Є декілька маршрутів тролейбусів, які їздять вище, подалі, і є декілька маршруток, навіть маршрутка в Антонівку, не дуже часто, але їздить. Для мене це — герої, ті, хто працюють на цих маршрутках, тому що це така рулетка щохвилини, щодня.
На вулицях ХерсонаФото: із особистого архіву
«Просто так гуляти по вулиці не буде ніхто»
— Чи є люди на вулицях? Чи переважно сидять вдома?
— Просто так ходити, гуляти не буде ніхто. Ходять, якщо кудись треба. У кого є можливість, намагаються просто так не виходити. За весь час війни я, мабуть, міським транспортом проїхала два чи три рази. Тобто намагаєшся пересуватися швидко, на машині, — сів, швидко проїхав, зайшов у крамницю, скупився, назад на машину і додому. Або ж на роботу / з роботи люди йдуть. Просто так гуляти ніхто не ходить. Дуже мало які магазини працюють допізна. Майже скрізь до другої, до третьої години дня.
— Кажуть, після 15-ї надворі майже нікого немає.
— Після 15-ї взагалі немає, хіба що люди з роботи повертаються. Також від району залежить. Якщо взяти Кіндійку, то там і вдень нікого не зустрінеш. Де-не-де хтось швиденько-швиденько пробіжить.
Ті райони, що ближче до Дніпра, туди ніякі служби не хочуть їхати. Кіндійка, Антонівка — в них немає опалення, немає світла, як вирубили ще місяці за півтори до звільнення, то вони ще досі без світла. Його там ніхто не відновлює, тому що там весь час обстріли, обстріли жахливі. Мабуть, 90 відсотків домівок в Антонівці знищені. У такі райони ніхто ні дрова не повезе, ніяка служба не приїде, щоби щось полагодити. Брат намагався викликати, то врешті світло самі люди зробили: кидали дроти аж до тієї вулиці, де вже було підключене. Він намагався підключити газовий котел, знаходив майстрів у Херсоні, але в той район їхати ніхто не хотів.
Уламки російських снарядів, якими окупанти обстрілювали ХерсонФото: із особистого архіву
Місто, у якого орки вкрали Різдво: на вулицях Херсона цьогоріч знов немає святкових вогнів
У той час, коли чимало міст України мерехтять різдвяними вогнями, — на херсонських вулицях темно. Не світять ліхтарі, автівки їздять із вимкненими фарами, щоб не стати ціллю для ворожих дронів. Що вже й казати про якісь новорічні вогні чи гірлянди у вікнах: із настанням вечора Херсон причаюється в темряві. У цього міста росіяни другий рік поспіль вкрали Різдво, як у старому сюжеті для дітей. Тільки це, на жаль, не казка.
— Може, це запитання некоректне, але невдовзі Різдво, люди якось прикрашають крамниці, оселі, буває, що вивішують якісь вогники у вікні, щоб створити трохи різдвяного настрою. Чи є в Херсоні таке?
— Крамниці, ті, які працюють, — то їх прикрашають. У домівках, де є діти, може, щось і ставлять, — бо це все ж таки діти, і вони хочуть свята, і хочеш їм якесь свято зробити, щоби вони хоч трошки відволікалися від цих реалій. Але у вікнах ніхто нічого не буде виставляти. Вікна зашторюють, щоб було мінімум освітлення. На вулицях ніякого освітлення немає, ні ліхтарів, взагалі нічого. У нас комендантська година із восьмої вечора до шостої ранку. Якщо вже по темряві їдеш, треба їхати дуже обережно, тому що багато хто їздить навіть без фар. Ти можеш їхати з фарами, а назустріч тобі — автівка без фар. Це прифронтове місто, ніхто не буде щось вмикати, щоб зайвий раз маякувати: «Ось, я тут їду».
Був випадок тижні два чи три тому: Бериславське шосе, це далеко від Дніпра, виїзд на об’їзну дорогу, за містом, то ганявся дрон за автівками. Якусь догнали і скинули гранату.
«Тільки двічі за рік було таке, що не видавали людям допомогу»
— Розкажіть про вашу волонтерську діяльність.
— Ми, наша родина, залишилися в Херсоні, тому що у мене брат священник і зять священник. Скажемо так: ми того не шукали, воно саме прийшло. Просто почали приїздити люди, вже більше після звільнення, — не знаю, як вони одне одному передають, — що є церква, що почали привозити допомогу: і продукти, і ковдри, і речі, і буржуйки, і ліки, — і ми стали це фасувати, роздавати. За рік після звільнення, за весь цей час у нас було тільки два тижні (ми щонеділі роздаємо продуктову допомогу), що тільки дві неділі не видавали допомогу. Один раз була цілодобова комендантська година, а другий просто не було нічого, щоб видавати. За весь рік тільки два тижні, а так весь час допомагаємо людям, щось роздаємо. Якщо спочатку це був тільки один мікрорайон, то зараз, коли по місту вже дуже мало організацій роздають допомогу, то багато людей почали їздити.
— А хто передає допомогу? Люди самі приносять чи якісь міжнародні організації?
— Більше церковна спільнота. По-різному: із заходу України привозять, є така допомога, що просто люди збирають: видно, що приносили, що в кого було. Є цілеспрямована закупівля. Є від організацій. Саме ми працюємо із церковними спільнотами, християнськими організаціями з-за кордону і з України.
«Якщо є змога щось зібрати — краще зберіть для військових»
Питаю, чи є наразі якісь потреби, щоби первомайчани щось зібрали для херсонців.
— Я так думаю, як є можливість щось зібрати, краще — для військових, — каже пані Надія. — Тому що у нас тут на «нулі» хлопці, у нас острови, лівий берег, це постійна вода, постійний холод, постійне болото. І хлопцям дуже багато чого не вистачає. Вони весь час під обстрілами. Якщо люди збирають на човен, збирають тиждень на той човен, що коштує, наприклад, 50-70 тисяч, — човен потрапив раз під обстріл — і все, його немає. А вони потрібні весь час.
— А чи потрібні для людей речі або солодощі для дітей?
— Речами нас забезпечують, також привозять міжнародні християнські організації. Солодощі нам до свята привезли з Німеччини. Я ж розумію, що люди збирають не з великих своїх статків.
«Люди із дітьми, що виїздили, повертаються в Херсон, бо житло в Україні надто дороге»
— Які настрої зараз у людей в місті?
— Настрої можуть бути дуже різними. Все залежить від інтенсивності обстрілів. Якщо це тільки після обстрілу, то одні емоції, якщо поміж ними, — живеш життям, не знаю, як висловити... У нас щодня — «день бабака». Весь час просто проживаєш, сьогодні вижив — і слава Богу, що буде завтра — ніхто планів особливих не складає.
Щоб якась паніка у людей була — ні, люди вже звикли. Виїздити багато хто не може, тому що житло по Україні дуже дороге. Знаю багато родин із дітьми, які виїздили, а зараз повернулися назад, тому що немає за що знімати житло. У мене кума виїхала у Швецію, ще на початку окупації. Вона залишила ключі від хати, я запустила туди людей. Люди живуть безкоштовно, родина з Антонівки, бо у нас є розуміння того, що тут відбувається. І сумління не дозволить стягувати якісь кошти додаткові. Якщо є змога комунальні платити, то платять, якщо ні — потім будем розбиратися.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
