12 серпня 2023 року в Ірпінському ліцеї інноваційних технологій нагородили лавреатів літературної премії Ірпеня за 2021 рік. Нагороди отримали четверо літераторів, серед них — наша землячка Людмила Гончарова. Гард.City розпитав молоду письменницю про враження, плани та де можна познайомитися з її творчістю.
Довідково. Людмила Гончарова закінчила у 2013 році Грушівську школу. За освітою — вчителька української мови та літератури, зараз живе в Одесі та працює у сфері, дотичній до книжок, а саме: продає їх. Як зауважила сама Людмила, вона «цікавиться усім, що стосується книг та літератури».
Літературна премія Ірпеня — щорічна всеукраїнська премія у галузі літератури, заснована 2020 року Товариством «Відважних» та Інвестиційною радою Ірпеня. Завдання премії — пошук нових авторів із метою їх мотивації до подальшої творчості.
На церемонії вручення преміїФото: Національна спілка письменників України
«Записки мандрівниці» — повна, завершена та цілісна історія
— Як зустріли звістку про нагородження?
— Книгу «Записки мандрівниці» я написала два роки тому, вручення літературної премії стало для мене дуже несподіваним. Премію мають вручати раз на рік. У 2021 році приймали заявки, а у 2022 мало бути вручення. Однак, зважаючи на те, чого зазнав Ірпінь, у 2022 році вручення не було.
— Яку свою книгу ви назвали б улюбленою?
— Фактично книга у мене лише одна — «Записки мандрівниці». А все інше — це розрізнені твори. Вірші зібрані у збірочку, але знову ж таки онлайн ця збірка лише існує. Книга «Записки мандрівниці» — друкована, а всі інші твори існують в різних станах: або на папері, або десь в електронному варіанті, або в соціальних мережах. І зараз, мабуть, не сказати, що найкращою, але повною, завершеною, цілісною якраз є книга «Записки мандрівниці». Це та історія, яку мені дуже хотілося розповісти, і мені це вдалося.
— А вам все-таки ближчі вірші чи проза?
— Проза однозначно. У мене навіть є вірш, який називається «Я не поетка». Це був якраз один із перших моїх віршів, але час від часу вірші все одно пишуться.
— У вас є і ютуб-канал. Про що він?
— Теж про книги. Останній рік, в основному, про читання розповідаю. Раніше говорила про своє життя, зараз, можливо, повернуся до цього, тому що не дуже хочу обмежуватися лише сферою читання. Хоча дуже люблю книги. Однак хочеться розповідати ще про щось.
Наступним буде роман, однак у ньому теж будуть подорожі
— Розкажіть про свої плани.
— Зараз я час від часу повертаюся до історії, яка з'явилася у моїх думках ще років зо два тому. І треба взятися серйозно до письма, тому що перші чорнові варіанти сюжету вже є. Це вже буде не автобіографічна книга, а художній роман, хоча, розкрию секрет, подорожі там все одно будуть. Мені здається, подорожі — це невід'ємна моя частина. Тому навіть у художній книзі хочеться додавати їх більше.
— Що б ви могли побажати авторам, які пишуть, однак ніяк не наважаться оприлюднити свої твори? Варто ризикувати?
— Ризикувати варто. Але ризикувати в тому випадку, коли ти хочеш цього. Іноді не хочеться ділитися написаним, тому що письмо — це часто дуже особисте, особливо, якщо це поезія, це часто якісь особисті емоції, переживання. І якщо не хочеться цим ділитися ні з ким, або ні з ким, окрім близьких людей, мабуть, і не варто. Але якщо є бажання почути відгук від людей інших, не друзів, не знайомих, не родичів, то варто ризикувати. Варто йти назустріч цьому страхові і пробувати подаватися на премії, публікувати свої твори у соціальних мережах, на своїх сторінках, створювати творчі сторінки. Варто у будь-якому разі спробувати, якщо є бажання ділитися.
Вікторія та Людмила ГончаровиФото: з особистого архіву
Місту хотілося б більш української назви
— Часто приїздите до Первомайська?
— Так, звісно, часто приїжджаю у Грушівку.
— Вас зачепила дискусія про перейменування міста?
— Кожного разу, коли я бачу усі суперечки навколо перейменування, у мене серце кров'ю обливається. Відколи ще почалися перші розмови про перейменування, відколи почалася хвиля декомунізації, я вже розуміла, що це буде дуже складно у нас. Але хотілося б нарешті перейменувати місто. Я взагалі з цього приводу читала різні думки, і схиляюся до першопочаткової назви на території міста, — Орлик або Орел. Або взагалі вигадати щось справді нове, чи то пов'язане з Південним Бугом, чи то з Бузьким Гардом. Це було б дуже цікаво. Тому що ті варіанти, які запропоновані зараз до голосування, мені якось не дуже подобаються. Читала якраз у вас на сайті статтю про перейменування подібного населеного пункту Первомайського в Харківській області. Мені сподобалось, як було в них організоване голосування. До речі, бачила, що наша залізнична станція вже Голта, якраз купувала квитки. В принципі, повернулися до старої назви, тут ані запитань, ані заперечень. А місту хотілося б більш української назви.
Прочитати «Записки мандрівниці» та інші твори Людмили Гончарової можна на сайті Букнет за посиланням.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
