Нагадаю, що Ірина та Петер Далльманн — проукраїнська подружня пара, яка надає допомогу Україні з моменту повномасштабного вторгнення рф. Саме Ірині належить ініціатива залучення Первомайська до волонтерського проєкту «Шана» та укладання угоди про побратимства міст Первомайськ та Нойкельн. Про це детальніше розкажу пізніше, а зараз історія про українських дітей, якими подружжя опікується уже рік.
Петер Далльман
Оповідь із Берліну
30 березня. Німеччина. Округ Нойкельн. Ми разом із подружжям Далльманн направляємося до школи, де навчаються українські діти. Це грюнд (фундаментальна) школа, названа на честь засновника антигітлерівської коаліції Йоханна Ека. Школа старовинна, багата традиціями та інтернаціональна. Тут навчаються турки, афганці, болгари, чеченці, а від початку повномасштабної війни — й українські діти. До речі, для них спеціально написали програму, розробили спецкурс та виділили кабінет. Класним керівником визвався бути Петер Далльманн, який має багатолітній педагогічний стаж. Ірина без розмов прийшла на допомогу. Діти потрапили сюди з різних куточків України: Полтави, Харкова, Одеси, Києва, Житомира та Дніпра. Вони всі рятувалися від війни і разом з батьками шукали прихистку.
Побачивши Ірину та Петера, кидаються в обійми. Щебечуть та розповідають про свої буденні справи. Про кожного із них подружжя знає майже все: чим живуть, чим цікавляться, хто захворів, хто не вийшов на заняття. Тепер вони, як одна сім'я.
Ірина пригадує, які вони були на початку: «Вони приїхали всі психологічно травмовані. Вони не посміхалися і практично не розмовляли. І у всіх було лише одне бажання — повернутися додому. Першу посмішку ми побачили, коли зробили свято вареників. Тоді їхні душі відігрілися, вони пригадували, як разом з бабусями дома ліпили вареники, як співали українських пісень. І ми тут, в Берліні, спробували відтворити їм українську атмосферу. Ми це робили у нас дома, на терасі, і теж ліпили вареники. А ще ми плакали разом з нашим Ростиком, у якого розгромило будинок, загинули бабуся та кіт... А сьогодні вони зовсім інші: вони вже адаптувалися, психологічно відновилися, вивчили мову, стали сміливішими. Але додому все рівно їм хочеться».
Ірина Далльманн
Коли ми зустрілися, у дітей саме була фізкультура. Хтось бігав з м'ячем, хтось стрибав на маті, хтось просто відпочивав. Але найважливіше — у них були посмішки на обличчях. А коли ще отримали привіт із України та українські цукерки, то щастю не було меж.
Вірю, що ці діти повернуться в Україну і обов'язково будуть щасливими на своїй рідній землі, а поки вони тут, в надійних руках Ірини та Петера.
До речі, в школі нас зустрічали дуже люб'язно. Багато розпитували про Україну, обіймали і бажали якнайшвидшої Перемоги.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
