Сьогодні, 6 березня, серед українців фінішує опитування в «Дії» про те, чи варто залишити вихідним 8 Березня. Станом на сьогодні в опитуванні взяли участь понад 2 мільйони українців і українок. Гард.City спробував розібратися в тому, чи таки потрібен вихідний 8 Березня, чим відрізняється «Міжнародний жіночий день» від «Дня боротьби за права жінок», і чи такий він міжнародний, як нас переконували роками? Ми зібрали думки експертів та експерток, а також провели опитування серед земляків: ділимось із вами.
Що сталось
Верховній Раді запропонували скасувати святкування 8 Березня, 1 Травня та 9 Травня. Такий законопроєкт зареєстрували в парламенті 13 лютого. Автори законопроєкту: Оксана Савчук (позафракційна), Наталія Піпа, Соломія Бобровська, Ярослав Юрчищин (усі із «Голосу»), Ігор Гузь («За майбутнє»), Ростислав Тистик («Слуга народу»).
Замість цих свят група нардепів пропонує встановити нові:
- 25 лютого — День української жінки (День українки), День народження Лесі Українки;
- 9 березня — Шевченків день, День народження Тараса Шевченка;
- друга неділя травня — День матері.
У пояснювальній записці до законопроєкту йдеться, що зараз, під час війни з агресором, відновлюється український погляд на світ і формуються нові традиції нації-переможця, які потребують закріплення і на символічному рівні державного календаря, покінчивши з нав'язаними традиціями минулої спадщини.
«Досі на державному рівні визначено вихідним днем 8 березня — так званий «Міжнародний жіночий день», встановлений окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль та місце жінок. Натомість вважаємо за доцільніше відзначати День української жінки в дату народження найвідомішої української письменниці та громадського діяча — Лесі Українки. У березні слід відзначити пам'ять Великого Кобзаря Тараса Шевченка у день його народження, 9 березня. Щоб уникнути економічних втрат через ще один вихідний, слід усунути інші комуністичні рудименти — насамперед 1 травня», — вважають депутати.
Водночас, з огляду на те, що ініціатори проєкту представляють опозицію, в парламенті з великим скепсисом ставляться до шансів на потрапляння навіть цього питання до порядку денного, не те що ухвалення. Наразі законопроєкт на розгляді профільного комітету.
Окрім того, у воєнний час і так всі свята скасовані і додаткових вихідних немає. Статтею 6 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлені інші правила на період воєнного стану: призупинена дія статті 73 КЗпП щодо визначення святкових та неробочих днів. І тому, здавалося б, про що тоді суперечка? Але, наполягають ініціатори, проблема на часі і позбуватися «радянської спадщини» треба вже зараз. Однак чи позбудемося ми її саме у такий спосіб?
Історія свята в Україні та світі
Вперше 8 Березня відзначили у 1917 році, а до цього датою святкування було 28 лютого. Офіційно, згідно рішення ООН, цей день називається «Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир». Таке формулювання пояснюється тим, що якраз на початку ХХ століття інтенсивно розвивався і заявляв про себе жіночий правозахисний рух. Як бачимо, ніякого «Жіночого дня» чи «Дня жіночої краси» і тому подібних епітетів.
Святкуємо чи боремося за права?
Отже, по ідеї, цей день не про букет квітів «для галочки» чи листівку зі школи від дитини. Цього дня жінки в багатьох країнах зазвичай влаштовують марші, через які нагадують про власні права і намір за них боротись. Приміром, у 2021 році в Києві відбувся марш жінок за ратифікацію Стамбульської конвенції.
А звідки ж тоді «Женскій день»? Правильно, з недалекого минулого. Радянські науковці, в прагненні догодити офіційній позиції держави та трудовій комуністичній ідеології, змістили акценти у всьому, де тільки могли. Не обійшло це стороною і жінку. В суспільстві на ній були ролі: робітниця, мати, активна громадська діячка. Здавалося б, нічого страшного, бо ж і чоловіки теж активні, і працюють. Але жінка все ж не позбавляється ролі «берегині домашнього вогнища та матері-господині». Тому з роками на зміну «Дню боротьби за права» 8 Березня стали вважати просто «Жіночим днем». І саме через це тепер прогресивні проукраїнські політики і чимала частина суспільства певна, що свято непотрібне та є пережитком СРСР.
У 2017 році Український інститут національної пам'яті спробував відновити історичну справедливість і розробив проєкт Закону «Про державні та інші свята, пам'ятні дати та скорботні дні», де пропонувалося 8 Березня вважати Міжнародним днем боротьби за права жінок. А у 2021 році УІНП створив законопроєкт, за яким хотіли позбавити 8 Березня статусу державного свята. І, відповідно, позбутися вихідного, з усіма стереотипними атрибутами і залишити оригінальний контекст, закладений ООН 100 років тому.
Якими є реалії 8 Березня нині
Сьогодні 8 Березня визнається офіційним національним святом у більшості пострадянських країн: Азербайджані, Вірменії, Білорусії, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Молдові, Росії, Узбекистані, Україні, Таджикистані та Туркменістані. Також Міжнародний день жінок відзначається в Анголі, Гвінеї-Бісау, Замбії, Камбоджі, Кенії, КНДР, Мадагаскарі, Монголії, Уганді та Еритреї. При цьому в Лаосі цей день є вихідним для жінок, а у Китаї 8 березня жінки мають скорочений робочий день. У столиці Німеччини Берліні 8 Березня є регіональним святом.
Далі мали би бути кілька цитат від знайомих в Європі, які живуть там багато років і могли би розповісти, як 8 Березня відзначають там. Але цитати з одного слова «ніяк» вам навряд будуть цікаві, тому лише варто задуматися над «міжнародністю» отого «Жіночого дня», який є в наших календарях.
Якщо казати про Європу, то, приміром, у Польщі цей день не вихідний. Але чоловіки, зазвичай, не забувають вітати жінок. І подібно до України, на квіткових базарах з’являються у більшій кількості, ніж зазвичай, весняні квіти, які створюють ажіотаж і мають шалений попит. Деякі поляки вважають, що це комуністичне свято і його не потрібно святкувати, але вони швидше в меншості. Тож у сусідів цей день дещо схожий, але не вихідний. Фіксуємо це.
У Німеччині свято 8 Березня так само не має суттєвої популярності, і цього дня вихідного також нема. Раніше, за часі ФРН і НДР, Східна Німеччина вітала жінок, а Західна навіть не чула про таке свято. Сьогодні у деяких засобах масової інформації 8 Березня згадують про «Міжнародний жіночий день», але серед німців прийнято вітати жінок у травні, на День матері.
Не має популярності «Міжнародний жіночий день» і у Франції. Його святкують тут тільки комуністи та «ліві». Жінок у Франції вітають так само у травні, на День матері. До молодих дівчат це свято також не має жодного стосунку, їх вітають на День святого Валентина.
Точка зору експертів
З пояснювальної записки законопроєкту 9009, яку ми цитували вище, стає зрозуміло, що якраз таки справжнього контексту і змісту 8 Березня автори і не врахували. І на думку юристки Анни Даніель, не виключено, що в такий спосіб нова назва може відповідати старим змістам. Адже до рівноправності в «Дні української жінки» далеко.
«Як на мене, перенесення 8 Березня на 25 лютого значно звужує зміст свята. Його породжено рухом за права жінок, привернення уваги до питань гендерної рівності, сексизму, репродуктивних прав, насилля. Тобто, за логікою авторів законопроєкту, українці повинні зректися всього цього і натомість відзначати день народження Лесі Українки та День української жінки...», — висловлює свою позицію кандидатка юридичних наук Анна Даніель.
«Я не проти, якщо ми десь за літературою і патріотизмом не забудемо й про права жінок. За статистикою, щороку в Україні від домашнього насильства гине близько 600 українок, жінки отримують на третину меншу зарплату, ніж чоловіки. Чим вищий орган влади, тим менше там жінок. Цей перелік можна продовжувати. Що із цим робити нам пропонують законодавці?» — ставить риторичне запитання експертка.
Якщо вже мова йде про визначних діячів літератури, то в цьому контексті, цікава й експертиза сучасних українських літераторів. Адже виходить так, що з-поміж сотень інших творці законопроєкту пропонують виокремити на державному рівні лише двох. І тут дуже чітко на наш погляд (хай і дещо розлого), висловився письменник Андрій Кокотюха.
«Як трошки причетного до літератури мене теоретично має потішити введення державних вихідних саме в літературний контекст. Заважає радіти одне але: позбавляючись колоніального минулого й радянської спадщини, ініціатори змін у календарі все одно лишають радянські вуха й хвости. Бо наскрізь фальшивий, штучно створений радянською владою в 1966 році так званий Міжнародний жіночий день знецінив, позбавив первісного змісту День боротьби за права жінок. І зробив цей процес легітимним у свідомості мільйонів завдяки червоному дню календаря — державному вихідному.
Тому зачистка українського календаря від колоніальної спадщини й надання святам та датам нових, правильних, притаманних Україні смислів потрапляє в пастку вихідного дня. Адже насправді важить він, а не сенс події, про яку нагадує і яка святкується. Саме святкується, а не відзначається.
Ось чому ініціатори згаданого законопроєкту вирішили перехитрити водночас самих себе і українське суспільство. Відмовляємося від так званого жіночого дня радянського зразка, забираємо вихідний — і водночас запроваджуємо жіночий день в його українській версії з перенесеним вихідним. День української жінки замість Міжнародного жіночого дня. З тим самим джентльменським набором тюльпани + шампанське + парфуми + тортик. Пафосними текстами, промовами, тостами. Даруйте, але, як і з нагоди 8 березня, все це заради колективної випивки й завершиться похмурим ранком. Незалежно від того, війна чи мир за вікном.
Сарказм сарказмом, проте явно проглядається намір поміняти все, не міняючи нічого по суті. Не переглянути, не переосмислити суть 8 березня, а лише перенести вихідний зі збереженням формату такого собі дня дівчаток».
Опитування в Первомайську
Замість висновку
20 червня 2022 року Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію («Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами»), а 1 листопада минулого року вона набула чинності.
Це міжнародна угода Ради Європи. Документ з'явився 2011 року, наразі його підписали 47 країн, 36 (включно з Україною) — ратифікували. Україна підписала конвенцію ще у листопаді 2011 року, проте ратифікувала її тільки минулого літа.
Мета документу — зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насилля життя та забороняє всі види дискримінації жінок. І пропонує встановити кримінальну відповідальність за насильство щодо жінок і забезпечити за нього покарання.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
