Як пережили лихий 2022-й ті, кому і за мирних часів зазвичай доводиться вирішувати більше проблем, ніж середньостатистичному громадянину? Ті люди, хто потребує особливої уваги та підтримки від суспільства, адже це ставлення і є маркером цивілізованості? Журналіст Гард.City поспілкувався з первомайчанкою, учасницею ініціативної групи «Нам не байдуже» Аллою Гінкул.
2022-й став випробуванням для всіх нас разом та для кожного окремо. Ми нервували, дратувалися побутовими проблемами, зривалися. А як пережили цей лихий рік ті, хто потребує особливої уваги та підтримки і, здається, жаліються на життя менше за всіх — люди з інвалідністю? Алла Гінкул, учасниця ініціативної групи «Нам не байдуже», розповіла, як вона, її друзі та їхня організація пережили цей бентежний рік.
Алла Гінкул та її нова робота
Був хлопець, якому ми допомогли евакуюватись до Німеччини, оскільки вдома не було кому його доглядати
— Це був важкий рік. Ми повністю вийшли із зони комфорту. Щойно нам вдалося якось пристосуватися до умов ковідного карантину, як раптом почалося вторгнення. Всі наші були у стресі, всі закрилися. Не було розуміння, що відбувається. Але ми — група «Нам не байдуже», почали зв'язуватись з людьми, телефонувати. Запитували, яка потрібна допомога, кому, можливо, потрібна евакуація. Був хлопець, якому ми допомогли евакуюватись до Німеччини, оскільки вдома не було кому його доглядати. Таких людей насправді багато в нашому місті — за ким немає кому доглянути. Багатьом була потрібна і продуктова допомога, ми вишукували донорів, фонди усілякі, які б допомогли вирішити ці питання. Ми ж люди на візках, і якось швидко допомогти комусь фізично було вкрай важко і майже неможливо. Тому, аби довго не думати, ми почали шукати допомоги для наших людей онлайн.
Про допомогу армії
Потім, трохи згодом, ми організовували благодійні виставки — збирали кошти для військових. Наразі ми також хочемо провести якийсь благодійний захід, скоро маємо зібратись в колі активістів і обговорити всі нюанси. І взагалі вже дуже хочеться змінити обстановку і атмосферу, адже морально і психологічно дуже важко зараз.
— Ви цього року часто збирались саме в приміщені Товариства людей із інвалідністю?
— Ні, дуже рідко. Приміщення практично не працює, як Центр. Там роздають гуманітарну допомогу, а так, щоб зустрічатися там, то такого наразі немає.
— В Центрі людей з інвалідністю ви раніше бачились регулярно. Поза приміщенням Центру ви якось зустрічаєтесь, спілкуєтесь?
— Ми зв'язуємось телефоном, зустрічаємось, коли є така можливість. У нас є декілька таких активістів, яким тільки дай клич і вони одразу готові зібратись, побачитись, щось обговорити.
З друзями у Миколаївському художньому драматичному театріФото: фейсбук-сторінка ініціативної групи «Нам не байдуже»
— У вашому Товаристві з'явились переселенці?
— До нас із Херсону приїхали люди з інвалідністю. Допомагали їм із пошуком житла. Ми з ними були знайомі ще до вторгнення. Оскільки ми відвідуємо чимало семінарів, то маємо безліч знайомих по всій Україні. Тож зараз плануємо і наших знайомих з Херсону також долучати до зустрічей та організації наших майбутніх заходів.
— Хто допомагав вам цьогоріч: фонди, організації?
— Є організації, з якими ми співпрацюємо, є громадські радники, що дуже багато нам допомогли з гуманітаркою. Загалом допомоги було чимало.
— Тобто гірше не стало, я правильно розумію?
— Гірше ні. Десь, можливо, навіть щось покращилось.
Про доступність інфраструктури для людей з інвалідністю у Первомайську
— Якось ви з нашою колегою з Гард.City проводили в Первомайську моніторинг доступності для людей з інвалідністю.
— Ну, це було давно вже (посміхається — авт.).
Аптека в центрі ПервомайськаФото: архів Гард.City
— Від того часу з'явились якісь зміни на краще в плані доступності?
— Деякі заклади таки встановили пандуси. У нас навіть на «Фрегаті» з'явились заклади доступні, чого я не пам'ятаю взагалі в цьому районі. Трохи ніби й змінилась ситуація, але цього майже не видно. І досі більшість підприємців вважають, що людям з інвалідністю не потрібно заходити до їхніх закладів: магазинів, аптек, кафе тощо. Ми намагаємось до них донести, що це потрібно не тільки нам. Ще ж є люди похилого віку, котрим легше піднятись пандусом, аніж сходами. Також є мами з дитячими візочками. Як їм заїхати? Але підприємці не слухають. Мені здається, що в них ще залишились якісь радянські принципи, коли людей з інвалідністю приховували від суспільства. Якби ж то люди почали трохи змінюватися.
Про спроби діалогу з міською владою
— Ми зараз намагаємось налагодити діалог з міським головою, щодо того, як вирішити питання з доступністю. При міській раді був створений комітет доступності, але цьогоріч, наскільки мені відомо, жодного засідання цього комітету так і не відбулось. Я розумію, що рік такий, але все ж таки.
— А напряму з головою ви обговорювали ці питання?
— Так. Нам пообіцяли, що приймуть до уваги наші звернення і прохання, але поки що все й далі стоїть на місці. Мабуть, їм це не потрібно. Але я розумію, що зараз з фронту почнуть повертатися люди без рук, без ніг, на візках. І їм ця доступність буде більш необхідна, аніж нам. Адже якщо говорити, наприклад, про мене, то я давно з хворобою, я росла з цією проблемою. А от людині, котра усе своє життя ходила, спокійно підіймалась сходами і таке інше, раптом стати безпорадним — це жахливо. Мало того, що вони травмовані психологічно, то ще й лишаються ізольовані від нормального життя.
Ми спілкуємось із владою, готові йти на конструктивний діалог, давати якісь поради щодо доступності. Ми більше розуміємо, як воно має бути. Цьогоріч ми планували один захід, але війна стала на заваді. Ми хотіли запропонувати нашим підприємцям, депутатам спробувати якийсь час пересуватися містом на візку. Хоча б недовго побути на нашому місці. Ми хотіли б це спробувати з підприємцями, представниками влади. Сумніваюсь, що міський голова погодився б сісти у візок, але таким чином було б, мабуть, найефективніше привернути увагу до наших проблем. По-іншому, мабуть, вони нас не зрозуміють.
В моєму районі, наприклад, максимум, куди я можу дістатись — базарчик. Далі — ні. Далі потрібне вже таксі або машина. В громадський транспорт сісти не можу не тільки я. В принципі, з будь-якої точки міста ніхто на візку не може сісти до маршрутки. В нас є, здається, одна низькопідлогова маршрутка, але ти туди залізеш з візком і більше ніхто до салону не пройде. Це ще якщо взагалі заїдеш в салон. Адже з наших тротуарів ще треба якось зуміти потрапити до салону. Якось я була в Краматорську. Тоді там громадський транспорт цілком пристосований до людей з інвалідністю. І там ти відчуваєш себе такою людиною, яка може з будь-якої зупинки сісти на громадський транспорт і поїхати туди, куди тобі треба і абсолютно не переживати.
Під час тривоги ми можемо ховатися хіба що вдома
— Окрім доступності і транспорту ми також неодноразово підіймали питання бомбосховищ. Це ще до лютого було. В Первомайську, мабуть, немає жодного укриття, до якого може спуститися людина на візку. Ми робили в Мережі публікації і запитували: де в нашому місті можуть сховатися люди з інвалідністю? Позначили всіх депутатів, нашого голову, журналістів. На нас взагалі ніхто не відреагував. І коли вже почалось вторгнення, мені дзвонить друг і каже: «Що будемо робити? Де ховатимемось?» Кажу: «Я не знаю, я просто вдома». От і все. Під час тривоги ми можемо ховатися хіба що вдома.
Потім, коли перевіряли сховища восени, ми писали в коментарях: «Де нам ховатися? Війна триває, у нас тривоги». І знову нуль реакції.
Буде в нас Перемога, тоді і все інше ми зуміємо
— Як відволікаєтесь від стресу? Картини продовжуєте робити?
— Так.
— Від часу минулої вашої виставки щось з'явилось нове?
— Пара робіт є: одна — вишивка, інша з бісеру. Портрет Хемінгуея вишивала. Чомусь так мені сподобалась ця робота.
— Це вам допомагає заспокоїтись?
— Так. Треба вдома хоч щось робити, аби відволіктись від цих жахів.
— Чого доброго чекаєте від 2023-го року?
— Перемоги. Всі ми чекаємо на неї. А буде в нас Перемога, тоді і все інше ми зуміємо. І всі оті проблеми, про які я говорила, вони вирішуються. Але для початку нам потрібна Перемога. І вона обов'язково буде, просто треба трішечки почекати.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
