У день, коли ми зустрілися з Аполлінарієм Войтенком — первомайцем, громадським діячем, відомим у місті співаком, учасником народного вокального ансамблю української пісні «Червона калина» — сталася знакова подія: з центральної площі Первомайська прибрали залишки постаменту комуністичного лідера.
Аполлінарій Войтенко крайній ліворуч
Про його брата Володимира Войтенка — краєзнавця, історика, автора туристичних проєктів, громадського діяча, учасника Революції Гідності, вже є стаття на Гард.City. Два брати, дві різні долі і одна спільна любов до України.
Аполлінарій та Володимир Войтенки
Аполлінарій народився у селі Вітольдів Брід, його батько родом із Зеленої Левади, мати — з Довгої Пристані, а брат Володимир з’явився на світ у Первомайську. Жартують, що родина завжди проживала на берегах Бугу, нашої життєдайної артерії, мабуть тому ріка не полишає братів все життя. Один з їхніх прадідів, отаман Буго-Гардівської Січі, був висланий до Сибіру, але зумів втекти і дістався польської частини майбутнього Первомайська. Тут і вкоренилося міцне розгалужене родинне дерево дідів та прадідів, а брати досі знаходять родичів по всій країні та у дальньому зарубіжжі. У долях їхніх пращурів переплелися грецьке, польське та українське коріння.
Скільки себе пам’ятає, Аполлінарій Войтенко був небайдужий до історії рідного краю та країни
Аполлінарій Войтенко навчався у школі №17 Первомайська, сидів за тією ж партою, що і Микола Вінграновський, був знайомий із нашим геніальним земляком. У шкільні роки захоплювався астрономією, посів перше місце в області з цього предмету і їздив на республіканську олімпіаду до Ялти. З дитинства співав, а вчила народних пісень бабуся по материній лінії. Так народна пісня назавжди оселилася в його житті та серці.
Скільки себе пам’ятає, був небайдужий до історії рідного краю та країни, слухав спогади тата, мами, від бабусі дізнався про страшні для України часи — Голодомори. І про те, як Південний Буг рятував життя людей, бо влада не вигадала, як заборонити людям ловити рибу і діставати молюсків.
«Південний Буг в Голодомори рятував життя, бо влада не вигадала, як заборонити людям ловити рибу і діставати молюсків»
«Мої громадянські погляди утвердилися, коли ще був студентом Одеського політехнічного вузу. Нас, україномовних, намагалися зробити російськомовними, так би мовити «один совєцкий народ», але були активісти-патріоти, біля яких збиралися осередки. Один із таких осередків очолював я. В той час організовувалися пікети, на яких студенти висували вимогу здавати іспити українською. Моя бабуся трохи знала польську мову, тож я оселився у гуртожитку з поляками і вчився у них мови. Поляки ніяк не могли зрозуміти, чому ми, українці, розмовляємо російською мовою. Ще тоді варто було задуматися, а дійсно, чому?» — розповідає Аполлінарій і додає, що знаходився на «особливому» обліку у вузі за свої погляди й переконання. Неодноразово за пропагування ідеї незалежності України викликався в КДБ коли вже працював в Первомайську.
А в роки становлення незалежності України його було обрано депутатом міської ради, на той час чоловік співав в народному ансамблі «Чиста криниця», популяризуючи українську пісню. Згадує, що мав намір вступити до «Народного руху», але, прослідкувавши за перевертнями, які на той час були в керівних органах партії на місцях та ходили в КДБ, як на роботу, полишив ідею і в жодну партію ніколи не вступав.
«У 90-х роках у Первомайську запрацювало Товариство української мови, яке організувала директор бібліотеки Наталія Самолевська. Я став членом Товариства і ми щодня вивішували жовто-блакитний прапор на балконі у круглій кімнаті бібліотеки з видом на мости. Директору неодноразово робили зауваження, але вона все одно таким чином демонструвала нашу громадянську позицію, що ми — українці і маємо цим пишатися, а не соромитися і ховатися. Товариство пропагувало рідну мову, поети читали вірші, бібліотекарі ознайомлювали з українською літературою, ми співали українські пісні. До нашого товариства входив і поет, мовознавець, дисидент Олекса Різниченко.
Пам’ятаю випадок, коли у часи мого депутатства до міста приїхала закордонна делегація. Я сховав український прапор, прикріплений на гімнастичній палиці, під курткою, а біля пам’ятника Шевченка розгорнув його. Тодішній міський голова Всеволод Головчанський (міський голова в 1991-1996 роках – ред.) каже: «Чого ти мене підставляєш?» А я відповідаю: «Ми ще будемо разом встановлювати український прапор над містом». Так воно згодом і вийшло. А на той час наша фракція налічувала всього з десяток людей з проукраїнськими поглядами», — згадує мій співрозмовник.
Аполлінарій володіє польською мовою, неодноразово відвідував Польщу і привозив газети, які у 90-ті роки не можна було знайти у нас, одна з них називалася «Відрижка» — про радянські часи. «Щоб провезти ці газети через кордон до України, підходив тільки до україномовних митників з галицьким діалектом, вони мене пропускали. Підтримував ідеї помаранчевого майдану, Революції Гідності, але не був учасником, бо на той час працював на залізниці зв’язківцем, робота відповідальна, не полишиш», — розповідає Аполлінарій.
Каже, мови давалися досить легко, свого часу вивчав грецьку: «Як заповідав Шевченко, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Ми не повинні забувати своїх коренів, своєї історії, хто ми є і звідки, завжди бути готовими захистити нашу самобутність та наші традиції й цінності, бо ми український народ і тут наша земля і земля наших дітей». З цими словами Аполлінарія Войтенка важко не погодитися.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
