Кохання-зітхання, яке закінчується весіллям, — зазвичай щасливий кінець фільму. Навпаки в реальності. Як підсміюються мудрі тітки: чекай-чекай, дівчино, то лише початок. А оскільки схильність до магічного мислення нікуди не поділася навіть у XXI столітті, Гард.City поцікавився: яких саме весільних прикмет та забобонів дотримувалися наші мами та бабусі?
Щоб розворушити спільноту, закинули запитання до соціальних мереж, і тут на нас очікувало незвичне: повна мовчанка. Чи то тема здалася читачам нецікавою, чи, що більш імовірно, жінки просто не хотіли відкривати свої секрети на загал.
Що ж! Довелося влаштувати допит досвідченим родичкам. І найцікавіше — відгукнулася вчителька зі Степківської школи Вікторія Трегубчак. Її донька Оксана Трегубчак під керівництвом педагога Любові Ізотівни Голубецької за дослідницьку роботу «Весілля у Степківці» отримала ІІІ місце на конкурсі у Києві. Тож матеріал поділимо на два розділи: що нам вдалося зібрати та як святкували у Степківці (звісно, у дуже скороченому вигляді, а повністю зацікавлені можуть прочитати його за посиланням).
Весілля в Первомайську в 70-х роках ХХ століття. Авторці на ньому 3 чи 4 роки.
Як кажуть старі люди
- «Ото раніше, як пекли хліб на весілля, то окремо виробляли два — на молодого й на молоду. І слідкували: який зійде пишніший, то той і пишніше в житті буде».
- «На весільний коровай ставили дві свічки — молодої й молодого. Чия швидше згорить чи там згасне, той раніше й помре».
- «От як пекли коровай, то дивилися: якщо при випіканні репнув, то наречена не чесна».
Із сучасніших.
- «Фату та прикраси на голову нареченій має прикріплювати тільки мама».
- «Як виходять до розпису і вже поблагословили батьки, в жодному разі не можна обертатися, оглядатися назад».
- «Вже як розпишуться, не можна молодій фотографуватися без жениха».
- «Хто перший на рушник стане — той головою в родині буде».
- «Треба бути уважними: погана прикмета як впадуть обручки у РАГСі».
- «Треба слідкувати за бокалами, з яких при розпису п’ють шампанське: щоб в жодному разі не розбилися дорогою із РАГСу».
- «Свічки на весільному короваї має і запалити, і загасити (як самі не згаснуть) мама — чи нареченого, чи нареченої, все одно».
Кумарі, Первомайський район, початок 50-х років ХХ століття
Весілля у Степківці
Згідно з традицією українського народу степківчани проводили давнє весілля у три етапи: передвесільний (сватання, випікання весільного хліба, запросини, викуп букетів); власне весільний (викуп нареченої, вінчання, посад молодих, покривання, частування короваєм); післявесільний (зустріч гостей, гостини, чоботи, вінки, кілки).
Сватання
Весілля у Степківці починалося із сватання. Оскільки успіх сватання залежав від уміння вести розмову, у старости обирали комунікабельних і дотепних людей. До обряду також залучалися сам хлопець, майбутній наречений, його батьки, брати, сестри і просто родичі. Сватати дівчину вирушали пізно увечері, щоб на випадок відмови зберегти все у таємниці.
Після згоди дівчини старости обмінювалися з батьками хлібом, ставили могорич, а вона перев’язувала старостів і нареченого. Якщо з якихось причин була відмова, дівчина виносила гарбуз (степківчани розповідають про це, але у селі такого випадку не пам’ятають).
Випікання весільних хлібів
Складовою частиною підготовки до весілля було випікання весільних хлібів. Кожному виду печеного було своє призначення. З шишками ходили запрошувати на весілля, короваєм і гільцем пригощали гостей при завершенні першого дня весілля. Папушники давали до холодного з молока та холодного з вишень і ряжанки.
Фото 2017 року. Виготовлення гільця
У середу, четвер і п’ятницю збиралися виробляти та пекти весільні хліби. Папушники випікала мати або хтось із сусідок чи рідних. У виготовленні короваю, шишок, гільця брали участь тільки запрошені і тільки заміжні, приносили із собою борошно, яйця, цукор, молоко, сметану, курку чи качку, щоб у новоствореній сім’ї завжди був достаток. Кількість жінок обов’язково мала бути парною, найчастіше чотири або шість, щоб молодята весь вік прожили у парі.
Коровай був великий, круглий, прибраний різними фігурками із тіста, він символізував єднання молодих у сім’ю та їхній перехід до вищої соціальної групи, об’єднання двох родин, продовження роду. В тісто клали монети, «на щастя», і того, кому вони попадалися, вважали щасливим.
Гільце випікали із плодового дерева, частіше всього вишні, оздобленої тістом. Після випікання його прикрашали цукерками, невеличкими яблуками, горіхами, різнокольоровими стрічками і вставляли у коровай із свічками.
Степківчани вірили у прикмету: якщо тісто не вдасться (порепає, не висходить, буде розливатися), то й молоді не житимуть у парі. Тому жінки «задобрювали» тісто: усі запрошені обов’язково брали участь («хоч руку вмокали») у виготовленні весільного хліба, тоді молоде подружжя житиме щасливо. Щоб коровай, шишки, гільце були гарними, обряд супроводжувався піснями та жартами.
Запросини
В суботній вечір перед весіллям наречена збирала дружок, а наречений — бояринів. Свахи запрошували сусідів, родичів, кумів і просто односельчан так: нав’язували вузли із шишками і ходили з хати в хату, промовляючи: «Молодий і молода, батько та мати просили вас на хліб-сіль і на весілля».
Наречені заздалегідь домовлялися, якими вулицями прямуватимуть, щоб не зустрітися, бо це погана прикмета.
Молода обов’язково вклонялася перехожим, якщо зустрічалися діти — цілувала їх і дарувала шишку.
Світлина 1948 року
Викуплення букетів
У суботу після запросин молода збирала своїх дружок у гості, сюди ж приходили молодий з бояринами викупляти букети. Усіх запрошували за стіл. Кожен боярин намагався сісти напроти дружки, яка йому подобалася. Дружки виставляли на тарілки свої букети. Починалася «торгівля», яка супроводжувалася піснями.
Весілля
Відбувалося в неділю. Рано-вранці молодий разом із своїми бояринами готувався йти за молодою. Його виводила до воріт мати, бажаючи успіхів, багатства, щасливого життя.
Фото 1977 року. Батьки зустріли молодих
Потім — викуп нареченої та вже саме вінчання.
У церкві молоді ставали на рушник, священик читав молитву, одягав їм на голови вінці, обводив три рази навколо столу, зв’язував руки, пригощав вином і вітав повінчаних.
Від церкви до батьків нареченої обвінчані уже йшли поряд: наречена по ліву руку від нареченого, який ніс у руках хліб-сіль.
Фото 1999 року. Молоді стають на рушник
Посад молодих
На порозі батьки зустрічали повінчаних з іконою і хлібом-сіллю. Мати обсипала дітей та гостей житом, дрібними грішми, цукерками, горіхами на щастя, на добро. Не можна посипати пшеницею, бо жито – на життя, а пшениця – на сльози, молоді весь вік житимуть у сльозах.
Жених віддавав батькові хліб. Зв’язавши руки дітей рушником, мати заводила їх у світлицю, садила на кожух чи на подушки як символ благополуччя родини, запалювала свічки.
Головним на весіллі був староста, він слідкував, щоб на столах усього було доволі. Горілки на столах не було, староста наповнював чарки і припрошував гостей випити за здоров’я і щастя молодих.
Фото 2017 року. На весіллі. Танець «На рєчєньку» у виконанні фольклорного ансамблю та учнів
Дарування
На весіллі обов’язковим було дарування. У неділю дарувала молодь. За традицією, на тарілку клали дві чарки, наповнені горілкою, і шишку. Староста промовляв:
- У нашого молодого і молодої є рідний брат, просимо його на хліб-сіль і на цей подарок.
Хлопець клав на тарілку подарунок чи гроші, забирав шишку і чарку, промовляючи побажання. Усе надароване віддавали молодим, тарілку розбивали на найдрібніші шматочки, щоб у молодих нічого не переводилося, і танцювали на ній.
Світлина 1949 року
Частування короваєм
За даруванням відбувався урочистий обряд «Частування короваєм». У Степківці існував термін «роздавати дівування». Старший дружок три рази просив дозволу в старости ділити коровай і гільце, розрізав їх на частини і наділяв ними усіх присутніх.
Покривання голови молодої
Близько дванадцятої години ночі наречену покривали. Цей обряд означав прощання дівчини-нареченої з дівоцтвом, з подругами, рідною сім’єю і перехід її під владу чоловіка.
Молоду садовили на подушку, молодий або його мати знімали вінок і фату, покривали голову хустиною. Вона танцювала з дружками і світилками прощальний танець, одягаючи кожній з них вінок і фату.
Для молоді цим весілля закінчувалося, а для інших продовжувалося і другого, і третього дня.
Світлина 1948 року
Післявесільний період
У понеділок рано-вранці чіпляли на воротах засмалену сковороду, поряд на табуретці клали банку, перев’язану стрічкою з бантом. Під звуки веселої музики зустрічали гостей і брали плату за вхід. Хто кидав у банку мало грошей, або зовсім не хотів платити, цілував сковороду. Тих, що запізнювався, звозили на візку чи на тачці, попередньо застеливши її рядниною. За «транспорт» теж треба було платити. На зібрані гроші купляли посуд і дарували новоствореній сім’ї.
Віталися у цей день, потиснувши один одному руки через хустинку, щоб молоді «не були голими і босими».
У цей день носили молодій сніданок. Зазвичай це були вареники, млинці чи куплене щось у магазині.
Після сніданку готувалися до дарування: накривали столи, вносили шишки, калачі, дарунки. Першими дарували бабусі і дідусі, батько та матір, хрещені батьки, а потім усіх запрошених. Наречена і наречений під час дарування стояли. На честь гостей звучала мелодія — вітання («туш»). Померлих вшановували хвилиною мовчання. Подаровані гроші збирали у вузлик, і наречений клав їх у пазуху нареченій.
Гостини
Фото 1971 року
Традиційно у понеділок батьки йшли у гості один до одного разом із усіма гостями. Вулицями села прямували ряжені: зображували фальшиву наречену і нареченого (вимазувалися сажею, вирізали і вставляли зуби із картоплі чи буряка), тут були «цигани», «міліціонер», «моряк», «лікар», кому що подобалося і на скільки вистачало гумору і фантазії. Весільну процесію супроводжували музики, які умудрялися грати на будь-чому, на гармошці, затулці з качалкою, тарілці з ложкою, а хтось підсвистував на пляшці або видзвонював ложками.
Чоботи
У цей день теща із зятем танцювали «Чоботи». Одягнувши якнайбільше за розміром взуття, заготовлене наперед, теща йшла у танець, ще й підспівувала.
Спостерігачі, ставши у коло, підспівували і кидали гроші, а зять збирав, нагинаючись за кожною монетою окремо, і клав їх у фартух. Танець тривав до тих пір, поки кидали гроші.
Фото 2003 року. Теща танцює «Чоботи» із зятем
Після цього зять садив тещу на стілець і мив їй ноги, витирав рушником. Зібрані гроші витрачали на купівлю чобіт тещі і вручали їй одразу на весіллі.
Кілки
У вівторок запрошували гостей на борщ. У цей день проводили обряд «Кілки» у батьків, які одружували останнього сина чи доньку. Після частування гостей борщем усі виходили на двір і з піснями, жартами, веселою музикою під гармошку забивали кілки кругом хати в знак того, що у цьому подвір’ї уже ніколи не буде весілля.
Вітаємо, ви переглянули матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
