Єдиний із 346-ти, який діє й до сьогодні, незабаром він святкуватиме своє 120-річчя. Це — Кінецьпільський млин братів Собанських. Пам'ятка архітектури та свідок минулих часів, мальовнича будівля та сучасний переробний комплекс. Тут ви можете змолоти зерно чи влаштувати колоритну фотосесію. Вирушаймо до Кінецьполю разом із Гард.City.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття на Південному Бузі та його притоках збудували сотні водяних млинів. Постійні читачі Гард.City вже знають, що в 1889 році цих чудових споруд було аж 346. Що ж маємо сьогодні? Мальовничі руїни на обох берегах та лише два млини, що добре збереглися: млин Скаржинських в Мигії та млин Собанських в Кінецьполі. Мигійський млин в радянські часи переобладнали на ГЕС. І тільки Кінецьпільський млин донині працює саме як млин — хоча, звісно, вже не на водяному приводі, а на електричному.
Дорогою до млина перед вами розгортаються просторі краєвиди: ріка із зеленими острівцями, плеса, де можна побачити лебедів; гранітні схили, порослі травою та шипшиною.
Якщо будете уважні, то внизу схилу обіч дороги, ліворуч, помітите старий камінь із вигравійованим на ньому написом: прізвище та ініціали засновників млина. 1904 рік. Ще трохи уважності — і з'ясується, що ви не просто на дорозі, а на мосту. Саме в цьому місці дорога перетинає кам'яний арковий міст, що зберігся ще з тих давніх часів. Його теж збудували брати Собанські в 1904 році, а камінь із написом — то була їхня реклама.
Візитівка братів Собанських, 1904 рік
Цікаве відео про млин в Кінецьполі від Ку-ку тревел:
Мірошник Олександр Володимирович Кравцов розповідає:
— В районі Кодими була Кам'янець-Подільська губернія. У Кам'янець-Подільському музеї є мапа тієї губернії, а на ній є Кінецьпіль. Це крайня точка губернії. Вони дуже дорожили цією точкою, тому що це найближче було до Очакова, виходу в море та водних шляхів.
В 1800 році Кінецьпільські землі перейшли до володіння поляка Ієроніма Собанського. Він був дідусем вже відомих нам братів Генріка та Вітольда та мав маєток в Ободівці Вінницької області. Син Ієроніма, Станіслав Собанський, був власником садиби у Верхівці Тростянецького району Вінницької області. Це окрема історія: садиба у Верхівці дуже гарна й чудово збереглася дотепер.
В 1886 році її успадкували сини Станіслава Генріх та Вітольд. Також їм у спадок дістався й Кінецьпіль, де брати в 1902 році збудували водяний млин. Такі млини також є у Кіровоградській області, наприклад, у Гайвороні, де теж розміщувалася одна з 99 економій пана Собанського, розпорошених по всій Україні.
Кінецьпільський млин мав великий попит серед населення. Зерно завозили з усіх ближніх губерній гужовим транспортом. Дотепер на шляху до млина можна помітити залишки бруківки. Більшу частину борошна брати Собанські відправляли в Одесу; бо, окрім борошномельної справи, володіли також хлібопекарською. Після революції 1919 року хлопці змушені були втікати.
На той час млиновий комплекс являв собою потужне виробництво. Млин виробляв до 10 тонн борошна за зміну: 1-го, 2-го та вищого ґатунку, а також манну крупу. Готову продукцію переправляли поромом на станцію Голта для подальшої реалізації.
На території млина влаштували заготівельний пункт, де зерно зберігалося буртами по 300 тонн. Працювало вісім вальцьових станків; річку перегороджувала гребля 1,5 м заввишки. Греблю щороку ремонтували після весняних паводків. Для цього на березі був постійний запас каменю, який видобували щодня. Поряд із млином розташовувався гранітний кар'єр, і під час видобутку каменя довкола здригалося все, тільки не млин: будівля дуже міцна, на ній немає жодної тріщини.
Але 23 лютого 1937 року сталася велика пожежа. Перекриття між поверхами та всі дерев'яні конструкції згоріли, механізми зруйнувалися, і млин не працював до 1950-х років.
Надія Миколаївна Кравцова, дружина мірошника:
— Лише в 1950-х, 60-х роках млин відбудували, але працював вже не водяний, а електричний привід. На той час завідувачем млина був Леонід Петрович Обара. Саме його велика заслуга у відбудові млина. Багато зробив для реконструкції Кінецьпільського млина Володимир Дмитрович Кравцов.
Спочатку млин працював у складі Райхарчокомбінату, заводу продтоварів, а приблизно в 1975 році перейшов до Миколаївської облспоживспілки. Якийсь час виробництво ще працювало у частині великої будівлі, тоді повністю перемістилося в колишні складські приміщення.
Ретросвітлина Кінецьпільського млина у 1970-х роках, виклав Крамар на форумі Первомайська в темі про млини
Млин в Кінецьполі, 1970-ті рокиФото: 1maysk.3bb.ru
Місця дуже мальовничі; Надія Кравцова каже, що багато хто влаштовує біля млина фотосесії: й молодята з Кінецьполю, і гості з інших міст.
Олександр Кравцов:
— У 1990-х роках, за часів незалежності, вирішили щось відбудувати. Зробили дах, бо даху ж не було. Перекриття поставили металеві. Наскільки хватило сили, стільки й зробили. Тоді в місті та районі було два хлібзаводи. Вони брали борошно тут. Багато військових було, теж брали. А потім... Один хлібзавод став, другий хлібзавод став, і ми почали працювати з приватними особами. От є у вас мішок зерна — ви привезли, поміняли.
— Скільки це коштує?
— Двадцять п'ять відсотків. Наприклад, привезли мішок 100 кілограмів, отже, забираємо 25 кг зерна. Якщо хочете заплатити грошима, то дивимося, яка вартість зерна. Позаминулого року зерно коштувало 4 гривні за кілограм, тобто 25 кілограмів — то було 100 гривень. Минулого року ціна піднялася до 6 грн/кг, а в цьому році ще точно невідомо, бо жнива ще тривають, але, ймовірно, зерно коштуватиме 5 гривень за кілограм.
— Яке борошно наразі виробляє млин?
— Першого та вищого ґатунку. Але потихеньку, за моїми спостереженнями, з кожним роком це діло глохне. А чого? Бо люди стали ледачі. Ніхто не хоче пекти. А ще багато людей виїхали, в селах залишились, в основному, пенсіонери.
Оце так, маємо єдиний млин, що діє та зберігся з давніх часів, і той потрібен все менше. Звучить сумно, адже хотілося б, щоб ці чудові споруди й надалі прикрашали наші береги. До того ж, борошно, змелене на таких ось малих млинах чомусь смачніше, ніж те, що продають у крамницях. Батьки авторки колись міняли зерно на млині поблизу Києва та привозили борошно. Якогось особливо тонкого помелу, біленьке та ніжне. Хліб, пиріжки та торти з того борошна виходили відчутно смачніші, ніж із придбаного в АТБ. Тож якщо маєте зерно — везіть до Кінецьполю! Матимете найсмачніше борошно, якого у крамниці не купиш.
Більше світлин Кінецьпольського млина ви можете подивитися на форумі Первомайська за посиланням. А авторка розраховує про цей млин написати продовження: адже пан Олександр обіцяв прогулянку та знайомство зі стародавнім обладнанням. Далі буде.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
