Для багатьох українців туристична Миколаївщина асоціюється з рафтингом у Мигії або «містом корабелів». Проте для 25-річної блогерки Саші Рігоц із Первомайська цей край став джерелом натхнення та наукового дослідження. Юристка за фахом, сьогодні дівчина відкриває тисячам підписників унікальний світ українського степу. Про те, чому гори програють перед рідними краєвидами, як розвінчувати міфи про степ та чого бракує Миколаївщині для туристичного буму — Саша розповіла в інтерв'ю журналістці Гард.City.
Від юриспруденції до природи
Історія Сашиного захоплення природою розпочалася з простого бажання «змінити картинку» після виснажливих робочих буднів. Спочатку це були сімейні поїздки до Грушівки, які згодом переросли в самостійні одиночні походи та дослідження місцевої флори й фауни.
«Я почала ходити на природу, щоб відволіктися від якихось робочих моментів, і почала фотографувати. Потім мені стало цікаво, що за рослинка росте, що там за ящірка попалась. Так воно потроху-потроху переросло в науково-туристичний блог, тому що я розказую про нашу місцевість з біологічно-натуралістичної точки зору: ми разом досліджуємо сліди тварин, вивчаємо рослини».
Сьогодні Саша — провідниця у світ степових змін. Вона вивчає сезонність цвітіння та ділиться цим із аудиторією, показуючи, що степ — це не випалена сонцем пустеля, а живий організм, який постійно змінюється, має свій характер та здатен зачаровувати своєю тихою красою.
Особлива магія Миколаївщини: каньйони, квіти та улюблені маршрути
Для багатьох краса степу залишається непоміченою, адже вона, на відміну від масштабних гірських хребтів, вимагає уважності до деталей. Найкращий час для знайомства з Миколаївським степом, за словами дослідниці, — з березня по травень, коли одна за одною зацвітають рідкісні рослини: від галявин гадючої цибульки та яскравих півників до ковили.
Серед улюблених локацій мандрівниці — Петропавлівський, Мертвоводський (Актівський) та Арбузинський каньйони, які вражають своєю масивністю та скелястістю. Але є й особлива, особиста стежка.
«Від Грушівки, якщо йти під Мигію, дуже подобається саме та доріжка. Мені подобається, що там доволі проста стежка і не треба дертися по скелях, але навпаки — ми бачимо з сусіднього берега Мигію і всі ці скелясті масиви. Тобто ідемо ми по-простому, а бачимо дуже красиві краєвиди».
Унікальність краю Саша бачить у неповторному поєднанні ландшафтів та історії: «Поєднання степу і порогів — не в кожній області таке можна зустріти. Тим більше, що це цікаво ще й з історичної точки зору, адже пов'язано з козаччиною».
«У гостях» в Карпатах та «вдома» в степу
Попри те, що Саша має досвід походів у Карпати (нещодавно вона підкорила гору Пікуй із важким 15-кілограмовим наплічником), її серце назавжди належить південним просторам. Ба більше, дівчина ділиться дивовижним спостереженням: досвідчені туристи-гірники, звикнувши до маркованих карпатських стежок, у степу іноді відчувають дискомфорт і навіть страх через безкраї плоскі горизонти.
«Карпати мені подобаються менше, ніж степ. Я там, як в гостях просто. А тут я все ж вдома. І я завжди після Карпат приходжу на природу до нас і відпочиваю. Краса степу — вона дуже непомітна і тиха, тому щоб її побачити, треба зупинитися, роздивитися і відчути».
Саша зізнається, що відчуває себе продовжувачкою справи відомого первомайського фотографа Дениса Кривого, який загинув на фронті, захищаючи Україну: він так само міг годинами вичікувати в траві потрібний кадр пташки чи зірок, засліплений красою рідного Бузького Гарду.
Руйнування міфів та туристичні болі регіону
Однією з головних місій свого блогу Саша вважає розвінчування стереотипів, які панують в суспільстві щодо природи Миколаївщини. Дівчина активно спілкується зі своєю авдиторією й проводить опитування. Так, згідно з останнім, можна сформулювати такий топ-3 найпопулярніших міфів про степ:
- «Степ — це поле».
- «Усі українські степи зараз окуповані (Донеччина, Луганщина, Херсонщина)».
- «Унікальні місця Миколаївщини знають лише місцеві, про них немає актуальної інформації в інтернеті».
Останній пункт Саша активно виправляє, публікуючи детальні маршрути. Проте, опитавши своїх підписників, вона виділила ключові проблеми, які заважають Миколаївщині стати потужним туристичним магнітом:
- Логістика та дороги: жахливий стан дорожнього покриття, через який водії бояться «вбивати» автівки, а також вкрай незручне залізничне сполучення (наприклад, потяги із західних областей прибувають уночі, коли не працює громадський транспорт).
- Брак інформації в інфопросторі: регіон досі слабо просувається блогерами, на відміну від, до прикладу, гірського ком'юніті.
- Питання безпеки: близькість до зони бойових дій та ризик обстрілів змушують багатьох внутрішніх туристів обирати більш безпечні регіони.
Окрім природних багатств, Саша нагадує про незаслужено забуті локації, як-от: унікальний Музей ракетних військ стратегічного призначення, про який молодь віком 20-25 років із інших областей часто взагалі нічого не знає.
Плани на майбутнє
Попри регулярні запити від підписників, дівчина наразі не планує організовувати комерційні тури вихідного дня через велику відповідальність за безпеку людей. Проте її амбітна мета залишається незмінною — бути інформаційним провідником.
У планах Олександри — продовжувати онлайн-просвітництво, створювати зручні дорожні карти для мандрівників та навіть дослідити численні, поки що недоступні острови Південного Бугу. Степ змінюється щодня, і Саша готова фіксувати кожну цю зміну, закохуючи в Миколаївщину все більше українців.
