«Ми тримаємось. Але якщо немає виходу емоцій — немає життя», — каже режисерка. 27 березня у світі відзначають Міжнародний день театру. Журналістка Гард.City побувала на репетиції первомайського театру Atoms та поспілкувалася із режисеркою Тетяною Гаврилюк.
У 2021-му Гард публікував інтерв'ю із ресижеркою театру. Що змінилося з тих часів, які були виклики й досягнення, чому театр важливий як глядачам, так і акторам, і під час війни — особливо: читайте.
Виклики: блекаути й тривоги
Незабаром розпочнеться репетиція. А поки актори збираються, щиро вітаються одне з одним і з нами, є час трішки поговорити про театр загалом та первомайський Atoms Дитячого центру національного відродження зокрема. Насамперед запитую, що змінилося за п'ять років.
Незабаром почнеться репетиція
— Багато чого змінилося, — каже Тетяна Гаврилюк. — Ми вийшли на інший рівень. За ці роки, з початку повномасштабного вторгнення, чимало вистав, і вони більш складні. По-перше, діти стали більш зібрані, більш дорослі. По-друге, нам поталанило: приїхав з Києва Едуард Козачок. Він тоді щойно закінчив університет Карпенка-Карого, і приніс такий свіжий вітер. Ми разом із ним робили декілька вистав, і це було дуже важливо для мене, бо я теж вчусь. Режисер має все життя вчитись.
Під час репетиції
На запитання щодо викликів пані Тетяна ділиться, що працювати заважали блекаути і повітряні тривоги: доводилося переривати репетиції. На початку повномасштабки актори не могли працювати у своєму приміщенні: якийсь час проводили заняття в інших навчальних закладах, де були укриття. У 2024-му неподалік облаштували бомбосховище, тож змогли повернутися до ДЮЦНВ. Тут трішки краще, бо рідні стіни, усміхається режисерка.
Досягнення: складні вистави і плейбек-театр
Що стало найбільшими досягненням за ці роки? Тетяна Гаврилюк відповідає: «Як я вже казала, ми стали більш складні вистави робити. Зараз ставимо нову виставу: Селінджер, «Ловець у житі». Це дуже складна вистава, ми вкладаємо туди дуже глибокі смисли».
Також пані Тетяна згадує постановку «Вінок на березі юності», створену спільно з оркестром «Граймікс». Це була незвичайна робота, бо жанр досить рідкісний, Під репертуар орксетру підібрали декілька сонетів Вінграновського, які читав Богдан Пахолок.
«А ще я пішла навчатися на плейбек: це новий напрям театру, — додає режисерка. — До нас приходить глядач, він розказує історію, і ми тут-таки граємо. Я вже більше року вчусь, і одразу це впроваджую».
Журналістка мала нагоду тут-таки побачити на власні очі, як працює плейбек-театр: актори зіграли одну з моїх історій. Вразило, як миттєво, без підготовки і навіть без попереднього обговорення, вони змогли зіграти те, про що почули щойно. Причому зіграти так, щоб викликати щирі емоції. І ці емоції допомагають поглянути на свою історію з іншого ракурсу, заново прожити її і врешті відпустити. Адже тому люди й тягнуться до театру, що це мистецтво, яке допомагає відчувати, трансформуватися і рухатися далі.
Актори плейбек-театру
Чому театр важливий під час війни
— Чому під час війни люди стали більше цікавитися театром? Он в театрі Франка повсякчас аншлаги, — цікавлюся.
— Сказати, що до нас стали люди ходити ті, які не ходили, — не думаю. Ходять все одно ті самі люди, які ходили, — каже пані Тетяна. Та додає: — Театр — це не розвага, це робота. Глядач, який приходить, емоційно працює. Вмикається емпація, емоційний інтелект. І мені здається, що це важливо. Я й плейбек-театром стала займатися більше, тому що саме під час війни це форма театру, яка дуже потрібна.
Чому важливо? Бо людина має проживати емоції. І не тільки проживати, а неодмінно випускати їх, пояснює режисерка: «Ми маємо стояти, маємо, як нам не болить, ми тримаємось... Не дарма є така фраза «стоїмо». Але якщо немає виходу емоцій, то немає життя. Тобто ти стаєш, по суті, куклою якоюсь, манекеном». Тому, особливо під час війни, коли люди скуті і не дають своїм емоціям виходити назовні, театр стає для глядача своєрідною розрядкою.
Що для вас театр
Із таким запитанням журналістка звернулася до акторів.
- Богдан Пахолок: «Що для мене театр? Якщо коротко, то це місце, де я якось самореалізовуюсь, те, що витягує мене з рутини, те, що допомагає пережити почуття, які в рутині, наприклад, на тому ж навчанні, пережити не вдається».
- Анастасія Чеглокова: «Для мене театр — це місце, де я відчуваю себе собою. Тут моя сім'я, всі люди, які тут, для мене є дуже важливими. Хоч іноді вони є індивідуальними, не кожного можна зрозуміти, але щоразу я сюди приходжу, і навіть якщо день був поганий, у мене з'являється настрій»
- Єва Семенова: «Театр... Я тут знайшла себе, тут усі мої друзі. Тут неймовірна енергія є. Я приходжу сюди — і кожного разу це як нова пригода. Я дуже люблю театр».
Перед репетицією
Як проходить репетиція
Тим часом репетиція розпочалася, і проходила вона не зовсім так, як авторка цієї статті уявляла на початку. Уявлялося, що актори будуть грати сцени з вистави, повторювати репліки тощо. Насправді виявилося складніше та цікавіше. Репетиція нагадувала спочатку підготовку до спортивних змагань чи танцювального вступу: тут вправи на увагу, швидкість реакції, розминка.
Далі ще цікавіше: завдання на вміння говорити і слухати, швидко добирати слова, переконливо розповідати історії. Усе це, як на мене, цілком стане в пригоді не тільки акторам, а й будь-кому.
Актори театру
І врешті актори тренувалися відтворити одну зі сцен майбутньої вистави: на сцені мав з'явитися клаптик великого Міста з його метушнею, велелюдністю, ритмом та характером. Як вдалося, дивіться у відео.
Як записатися
Якщо маєте бажання долучитися до творчого колективу, телефонуйте Тетяні Пилипівні. Набір зазвичай відбувається у вересні, із початком навчального року, проте, якщо охочий звернеться і посеред року, будь ласка.
- +38 (095) 895-08-54, Тетяна Гаврилюк.
