Університет третього віку у Первомайську продовжує розширювати програму занять для своїх слухачів. Віднедавна тут розпочала роботу керівниця театру Тетяна Гаврилюк, яка проводить заняття з плейбек-театру — інтерактивного формату, де учасники розповідають власні історії, а група одразу відтворює їх у сценічній імпровізації через рух, емоції та короткі сценічні етюди. Журналістка побувала на одному із таких занять.
Фото: Університет третього віку
Звичайні розповіді слухачів стають живими сценами
У просторі Університету третього віку уже кілька тижнів поспіль проходять незвичайні заняття. Тут розмовляють, сміються, розминають плечі, вчаться дихати глибше та проживають власні історії. Керівниця театру Тетяна Гаврилюк принесла сюди плейбек-театр і тепер звичайні розповіді слухачів стають мінівиставами, що народжуються просто на очах.
— Розкажіть, відколи ви тут і чим займаєтеся? — запитую режисерку.
— Я зараз опановую новий вид театру — плейбек-театр, — усміхається Тетяна Гаврилюк. — Це театр глядацьких історій. Людина розповідає свою історію, а ми тут же її повертаємо їй у сценічній формі.
Плейбек — це імпровізація, довіра і чесність. Це коли немає заготовленого сценарію, але є щирі слова, які одразу оживають у русі, міміці та пластиці.
— Перша половина заняття — це розминка. Ми робимо тіло гнучким, знімаємо стрес, працюємо над диханням. Усе, що потрібно для театру, — пояснює вона. — А потім — історії. Чесно, процес не швидкий. Але я відчуваю, що це потрібно. І мені це приносить задоволення. Я бачу, як люди відкриваються.
Заняття слухачки почали з простої руханки на стільцях. Вони працювали з нижньою частиною тіла. І для них це стало справжнім відкриттям:
— Вони відчувають, як засиджуються. Їм не вистачає руху, емоцій, виходу емоцій. А театр — це активний вихід. Ми сміємося, танцюємо, відкриваємося. Забуваємо про все важке і неприємне.
Фото: Університет третього віку
Сила плейбеку — в мобільності
У воєнний час така практика особливо потрібна. Бо тут можна говорити і про світле, і про болісне:
— Одна пані сьогодні розповіла історію про маленьких лебедів. Вона ледь не плакала. Бо згадала, відкрилася. Ми програли цю історію. І вона побачила, що її відчуття розділяють інші, що вона не одна.
У цьому і сила плейбеку: він мобільний, живий, народжується «тут і зараз». Це не сцена з кулісами, це коло людей, які слухають одне одного.
Сама пані Тетяна уже пройшла базовий курс і стала сертифікованою викладачкою плейбек-театру. Нині навчається на вищому рівні.
Повернути смак життя
— Це дуже потрібний сьогодні формат, — каже вона. — Бо людям треба проживати. Треба говорити, треба, щоб їх чули. Так вони повертають собі смак до життя. Тут і зараз.
