27 березня світ відзначає Міжнародний день театру. Напередодні знаменної дати журналістка Гард.City поспілкувалася з режисеркою театру Atoms Тетяною Гаврилюк. Говорили про сьогодення та майбутнє народних аматорських театрів, роботу постановника та плани на майбутнє.
Довідка: театр Atoms Первомайського дитячо-юнацького центру національного відродження добре відомий публіці. Колектив має звання Зразкового, неодноразовий лауреат обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів та фестивалів.
Тетяна Гаврилюк
— Пані Тетяно, розкажіть про ваш шлях у професію.
— Я завжди багато читала, особливо мені подобалася і давалася поезія, тож відчувала, що розмовний жанр — це моє. У школі брала участь у конкурсах читців, сама до них готувалася. Вступила до Харківського коледжу культури, обрала режисерський факультет. Продовжувала навчання в інституті культури. Сучасні заклади культури не готують режисерів театру, а навчають режисерів масових видовищ. Режисерів театру готують вищі мистецькі заклади Києва та Харкова.
— Чому не залишилися у Харкові — місті великих можливостей для театралів?
— Була можливість залишитися, у студентські роки я вже мала непогану роботу в Харкові, але мене приваблював Первомайськ можливістю для занять туризмом. Ще до вступу в коледж я займалася туризмом, відвідувала туристичний клуб, мала там багато друзів. І це відіграло вирішальну роль. Керівник турклубу «Романтик» запросила мене працювати інструктором по туризму. Уявляєте, яка це романтика для молодої дівчини — поїздки, змагання, походи, палатки, багаття, пісні. З розпадом Радянського Союзу клуб закрився, перейшла в будинок піонерів, там працювала інструктором по дитячому туризму до 1997 року. Ми з дітками ходили у походи, їздили у Крим, Карпати. І так сталося, що для огляду художньої самодіяльності потрібно було поставити уривок з твору Лесі Українки. Мені запропонували мені взятися за постановку. Все пройшло на високому рівні, і так я стала керівником дитячого театрального колективу.
В студії театру
— Як, на вашу думку, розвивається театральна справа в Первомайську?
— Дуже складно, тому що всіх вибив із колії карантин. Робота над виставою, прем’єра якої планується на квітень, розпочалася минулого року. Все було готово, коли по нас вдарив перший локдаун. Восени почали все заново відновлювати, не тому що контингент змінився, а тому що діти виросли з віку персонажів. І якщо нам не вдасться поставити спектакль ще й цього року, буде дуже шкода.
— У Первомайську немає професійного театру, тим не менш, багато дітей пішли навчатися до театральних вишів, стали акторами театру й кіно.
— Так, для мене це і дивно, і приємно. Дійсно, наша молодь навчається у театральних вузах, і теперішні мої учні вже готуються до вступу цього року — Тетяна Остапенко, Богдан Ставратій. Місто може пишатися талановитими акторами, яких ми бачимо з екранів телевізорів, вони знайшли себе у мистецькій та акторській діяльності.
— За ці роки ваш «Зразковий художній колектив «Театр Atoms» має численні нагороди. Яка його найзначущіша перемога?
— Всі конкурси і фестивалі для мене — це не перемоги, я не ставлю за мету привезти нагороду чи призове місце. Це, насамперед, порівняння себе з іншими, можливість познайомитися з цікавими людьми, набути нових знань, показати своїм гуртківцям інші міста. Як можна порівнювати колектив з села чи маленького селища з театральними трупами міст? Це різні можливості. Та головне, що дітки із сіл теж люблять те, чим займаються, викладаються на повну так, як їх навчили, переживають свої ролі, вірять у них. Тож найбільшим досягненням вважаю те, що діти йдуть до нас, що театральні колективи живуть у нашому провінційному містечку. Пам’ятаю часи, коли я починала режисерську діяльність, у нас було 6-7 дітей, ми ставили з ними вистави і були щасливі. Тепер це три різновікові чисельні групи.
З фестивалю дитячої творчості
— Що для вас є театр? Яким ви мрієте його бачити?
— Театр — це живе мистецтво, передача енергії, це те, що відбувається тут і зараз, сфальшувати не можна, перезняти не можна. Нещира гра — порожня гра.
Я завжди мріяла, щоб театр був з хореографом, музичним працівником, освітлювачем, де всі працюють для однієї мети. Мрію, щоб постановки були масштабними, планую поставити з дітьми інтерактивний спектакль.
— Яким спектаклем ви найбільше перехворіли?
— Кожним. Тому що це велика праця, кожну роль пропускаєш через себе, з кожною новою роботою ми ростемо, стаємо досвідченішими, мудрішими. Чим більше життєвий досвід, навички спостереження, знання психології у режисера, тим він краще може пояснити акторам, що вони мають передати на сцені.
— Підлітки надають перевагу класичним чи сучасним п’єсам?
— Звичайно, сучасним. Їм потрібна проблема, справжній конфлікт. І чим вона гостріша, тим краще. Наприклад, «Чучело», «Тля», «Ігри на задньому дворі». Діти надають перевагу не комедіям, а серйозним жанрам. Ми довго шукаємо репертуар, підбираємо, обговорюємо, але в кінцевому результаті вони самі обирають те, що хочуть. Сучасний театр став іншим, піднімає теми, близькі нинішньому поколінню.
— Які нережисерські проблеми вам доводиться вирішувати?
— Всі, починаючи з музики, хореографії, костюмів, і завершуючи світлом та декораціями. Робота режисера — це творча діяльність, він не повинен займатися електрикою, сценою. Під час спектаклю для мене важливо спостерігати за грою акторів, а я мушу, наприклад, перемикати світло.
Дуже добре, що у нас є своє студійне приміщення, ми придбали стробоскоп — прилад, що генерує швидко повторювані яскраві світлові імпульси, колонку, димову машину, ліхтарі. Потихеньку рухаємося в ногу з часом, без сучасних підходів сучасний театр неможливий.
— Зараз в тренді працювати з глядачем не як з пасивним спостерігачем, а як із співучасником. Ви застосовуєте такий досвід?
— Так. У спектаклі «Тля» ми брали інтерв’ю у глядачів, після «Ігор на задньому дворі» — проводили обговорення разом із глядачами. Це працює, хоча прямий діалог із залом для дітей вести важко.
— Яким ви бачите театральне мистецтво у Первомайську років через 10?
— Я його взагалі не бачу. Нинішні керівники немолоді, а зміни немає, ніхто не прийде на наше місце, тому що не бачить перспективи. Народний театр переживає не кращі часи, театральних режисерів у закладах культури не готують, а ті, що закінчують режисерські факультети вузів, налаштовані на роботу з професійними акторами. Можливо, народні театри переформатуються, або їм на зміну прийдуть якісь нові форми. Інакше до театральних вузів вступатиме молодь без базових знань і будь-якого досвіду.
— Що ви зараз читаєте і як проводите свій вільний час?
— Читаю дуже важкий для сприйняття роман «Улісс» Джеймса Джойса. Паралельно слухаю аудіозапис до цього твору, лекцію, яка готує мене до його усвідомлення. По кілька разів все прослуховую, щоб зрозуміти, бо поставила за мету осилити його. Вчуся постійно, займаюся саморозвитком, бо розумію, що багато чого не знаю.
Коли маю вільний час, беру собаку і йду в поле на прогулянку, або дивлюся детективи. Якщо раніше двері моєї квартири не зачинялися — пісні, гітара, друзі, розмови, любила слухати музику, то зараз люблю самотність.
Користуючись нагодою хочу привітати всіх театралів із Всесвітнім днем театру, побажати плідної та успішної праці на творчій ниві.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
