Як організований процес сімейного навчання на прикладі родини з Первомайська | Сімейна освіта у Первомайську

Тетяна Кострикіна Журналістка

03 жовтня 2020 08:30

Офіційно скористатись сімейною формою навчання українці змогли відносно недавно. Така форма освіти передбачає, що всю відповідальність за навчальний процес та його результати беруть на себе батьки. Для цього потрібно самостійно організувати навчання вдома. Серед первомайців є родина, яка практикує таку форму навчання вже протягом п'яти років. Юлія Руднева стала вчителькою для своїх двох синів і результатами такого рішення цілком задоволена. Нам вона погодилась розповісти, як це працює.

З чого все почалось

Я вчилась, вийшла заміж в Первомайську. Все моє життя пройшло тут.

Після заміжжя й народження другого сина ми переїхали до Одеси (чоловік будівельник), там прожили 5 років. Зараз знову повернулись до Первомайська і це вже наш одинадцятий переїзд.

Маю вищу освіту психолога. Коли закінчувала університет, ми проходили практику у школі. Спілкувались з дітьми 9-10 класів, проводили з ними різні тренінги, і я побачила, що, по-перше: знань нуль, якщо з усього класу дві-три людини щось знали, було добре. По-друге, під час тренінгів вони мали розповісти, про що мріють, яких цілей прагнуть досягнути. Ні про що вони не мріяли, цілей не мали. Я подивилась на це все й зрозуміла, що не хочу такого для своїх дітей. Тоді дітей я ще не мала.

Коли настав час ухвалювати рішення — йти старшому сину до школи чи ні (садочок він також не відвідував), я слухала батьків, чиї діти вже відвідують школу, дізнавалась, які проблеми у них є. Серед іншого вони озвучили такі: відсутність індивідуального підходу до дитини; цікавість до нового швидко зникає. Воно й не дивно, якщо за програмою клас вивчає мишенят, то зайченят не вивчатимуть, навіть якщо саме зайці цікавлять дитину.

Я почала поступово вивчати різні методики, програми, літературу. Коли наблизився час школи, зацікавилась методикою викладання шкільних предметів, щоб це було цікаво дитині.

Один із основних моментів, чому ми перейшли на сімейну освіту — це наші постійні зміни місця проживання (щороку). Так часто змінювати клас, вчителя й школу — це було б занадто для старшого сина.

Ще одна причина — я хотіла зберегти їхнє дитинство. Для мене це дуже важливо. Я дивлюсь на дітей: вони йдуть до школи, потім гуртки, потім домашнє завдання. А коли ж жити?! Я не хотіла, щоб у моїх дітей так було. Соціум нав’язує та тисне на батьків — треба, щоб діти ходили на танці й інші гуртки (чи ж моя дитина гірша). Насправді: чи потрібно це дитині?!

Щоб оформити дитину на сімейну освіту, потрібно спершу піти у міськраду та дізнатись, які школи зможуть надати таку форму навчання. Далі йти до школи і домовитись з директором.

Хто так вирішив?

Рішення про СО (сімейна освіта) було моїм і я потрохи готувала до цього чоловіка

Звісно, увесь процес навчання на мені, чоловік відповідає за те, щоб ми були усім забезпечені.

Спершу у рідних був шок. Пройшов час і батьки зрозуміли й прийняли нашу позицію, зараз активно усіх агітують переходити на СО.

У великих містах таких сімей більше. В Первомайську їх мало й мені трохи одиноко. Часом хочеться поспілкуватись з людиною, яка пройшла цей шлях й точно мене зрозуміє.

Як організоване сімейне навчання?

Було страшно та ми вирішили спробувати — вийде чи ні. Але не могло не вийти.

Домашня освіта — це коли дитина навчається вдома з допомогою репетиторів чи вчителів, які приходять додому. А сімейна освіта — це коли дитину навчають батьки. Ми обрали сімейну освіту.

Ми обрали варіант, який передбачає мінімальне спілкування зі школою. Школа надає методички й онлайн-підручники. Один раз на чверть нам надсилають контрольні роботи, які маємо вирішити й надіслати.

Більше всього часу в мене йде на початку вересня, коли я все обмірковую та планую. По кожному предмету необхідно виписати теми, скласти розклад на кожен день. Та коли я це зробила, на саме навчання потрібна година-дві максимум на день.

Перед початком нового навчального року я заходжу на сайт Міністерства освіти і там є всі потрібні методички з кожного предмету, що дитина має вивчити за рік. Виписую теми, навички, які необхідно опанувати і потім шукаю в інтернеті різні цікаві ідеї, як подати теми. Для підготовки до уроків користуюсь перевіреними посібниками, з якими працюю постійно.

На сайті Міносвіти є методичка, де розписано, яка кількість уроків з кожного предмету має бути на тиждень. Я дивлюсь, наприклад, українська мова й математика: по 4 уроки на тиждень, відповідно я складаю розклад.

Ми навчаємось за принципом заглиблення (я це так називаю). Що це означає — математику й українську мову ми вивчаємо два тижні, наступні два тижні: російська й англійська. Тобто щодня, два тижні підряд, ми вивчаємо ці предмети. Плюс музика, малювання, фізичні вправи — так розважаємось.

Наш звичайний день виглядає так: прокинулись, вмились, зробили зарядку, снідаємо, потім діти займаються своїми справами. Марік вигадує ігри й на принтері роздруковує собі паперові фігурки. Це час для мене — привести себе до ладу, прибрати. Коли закінчила усі свої справи, сідаємо за навчання. Якщо він тему вже знає, просто необхідно відпрацювати навичку, то займається сам, а я тим часом вчусь з молодшим. Позаймались, потім відпочинок, далі наступний урок. На навчання йде максимум 2 години на добу.

Це наш особистий шлях, багатьом він не підходить. Мені подобається проводити час з дітьми, я отримую задоволення, коли бачу результат своєї роботи. Сьогодні ми повторювали Державну підсумкову атестацію (ДПА), її скасували через карантин, хотіли вирішити 1 варіант. Син відкриває його й питає: «Мамо, а який це клас?» — «Четвертий», — кажу. — «А чому так легко?» Звісно, мене це тішить.

Домашніх завдань у нас немає, все встигаємо вирішити на уроці. Візьмемо урок у школі — доки всі сядуть, запишуть, хто присутній, перевірка домашнього завдання: проходить хвилин 15-20, на опрацювання теми лишається 25 хвилин. Я тему пояснила і одразу починаємо виконувати вправи. Я за те, щоб вправ було багато, для напрацювання навичок. Мінус школи в тому, що вправ мало.

Канікул немає. Ми вчимося, почався навчальний рік, продовжуємо і я бачу, що він втомився, я просто кажу йому: синку, два-три дні відпочиваємо. Можемо сходити в музей, кудись поїхати. Ось наші канікули, просто тому, що він втомився. Все, він відпочив, морально наповнився і я бачу — готовий займатись далі. Літніх канікул також немає.

Чому є такий хороший результат на сімейному навчанні. Якщо взяти шкільну систему навчання — порахувати канікули, перед кожними канікулами десь тиждень діти не навчаються (це контрольні роботи). Діти навчаються лише 6 місяців. А ми на сімейному усю програму розписуємо на 12 місяців. Дитина простіше все засвоює, без поспіху, маленькими порціями.

Наші шкільні підручники не найкращі. Хоча, якщо порівнювати програму першого класу, коли старший син мав йти до школи і зараз — вона змінюється на краще, сьогоднішня мені набагато більше подобається. Приклади стають більш наближеними до життя. Сьогодні у нас була задача, де ми розраховували, скільки банок фарби потрібно, щоб пофарбувати певну площу. Це життєва ситуація.

Все так легко?

Коли розповідаєш про сімейну освіту, складається враження, що ми ідеальна родина й у нас ідеальні діти. Це не так. Мої діти, як і більшість, не люблять вчитись. Наприклад, старшого сина уся шкільна програма взагалі не чіпляє і я витрачаю багато зусиль на мотивацію, щоб пояснити, для чого йому це потрібно.

Не завжди все було гладко. Перші роки, 1-2 клас мені було страшно і я вимагала кожну тему, правило завчити назубок. А сину було не цікаво й складно. З часом починаєш краще розуміти свою дитину, поступово знаходиш спільну мову. Та головне — мені подобається це, подобається проводити з ними час, вкладати в них і отримувати результат — це мене надихає, я не втомлююсь.

Ми навчаємось у своєму ритмі, я вже знаю, скільки потрібно часу на засвоєння теми і поки ми її не засвоїмо, далі не рухаємось. Вся ж наша система освіти побудована по типу сходинок — тема на темі. Якусь тему пройшли швидко, дитина не встигла її зрозуміти, не відпрацювала навичку, інші пішли вперед і вже пробіл. Далі ці пробіли накопичуються і все — дитина не розуміє математики.

Спершу тему проходжу я, якщо вона нова й не зрозуміла і тільки потім викладаю її сину. До цього я перериваю інтернет, ютуб і мені це подобається — я сама росту й розвиваюсь. Я не стою на місці. Та я не виключаю, що нам доведеться долучити репетиторів з певних предметів, якщо він, скажімо, обере фізико-математичний напрям і захоче вступити в університет.

Я витрачаю багато сил на мотивацію. Користують простою формулою: зробиш те, що потрібно — робитимеш, що захочеш. Кажу, що життя дуже непередбачуване, і ти можеш обрати професію, працювати, та може статись якийсь форс-мажор. Якщо знатимеш добре ще українську мову, зможеш працювати в редакції, репетитором, наприклад. Якщо ще й вільно говоритимеш англійською — шансів ще більше. Так по кожному предмету — це твоя база. А чим їм ще зараз займатись, це зараз їхня робота.

Не всім це підходить. Є батьки, які мають працювати, щоб забезпечити родини. Хтось зайнятий своєю кар’єрою. Інші бояться взяти відповідальність на себе. Та це реально для всіх і всі зможуть, якщо захочуть.

Хочу навчати дитину вдома, що порадите?

Помилки все одно будуть. Усім батькам доведеться пройти шлях з вивчення своєї дитини.

Усі діти різні, до кожного потрібно знайти свій підхід. Я придивлялась, який у сина темперамент, як він краще засвоює інформацію, в якому вигляді, який тип мислення.

Починати потрібно з планування. Це дозволить уникнути зайвого стресу.Часом навіть дорослі не вміють планувати свій час. На цьому ґрунті можуть виникнути великі проблеми. Краще звернутись до того, хто вже пройшов через це й може допомогти та навчити правильно розпланувати навчальний рік.

Я б радила усім перед уроками наповнитись позитивною енергією: пообійматись, з’їсти щось смачненьке, потанцювати, подуркувати. Після цього малеча може більш продуктивно навчатись.

Коли дитина приходить додому після уроків, не змушуйте її одразу робити домашнє завдання. Дитина цілий день провела у школі, де була змушена робити не те, що хоче, витрачала свою енергію. І коли приходить додому, батьки одразу примушують робити домашнє завдання. Краще, щоб після школи дитина могла зробити те, що хоче: погуляти з друзями, щось подивитись, погратись.

Я раджу всім батькам, щоб була окремо облаштована зона навчання. Коли ти займаєшся на одному місці — мозок звикає, і коли дитина сідає, то вже одразу налаштована на навчання, так легше зосередитись.

Вміння тримати себе в руках приходить з досвідом. Коли був перший клас, я теж нервувала. Тепер: я пояснюю тему, не розуміє, я — синку, все, спробуємо завтра. І шукаю, яким іншим способом йому пояснити: Google, Pinterest, шукаю ідеї, як пояснити це інакше. Наступного дня пробую. Але таке буває рідко, щоб якась тема не зайшла. Наголошую, коли немає пробілів у знаннях, коли не йшли від теми до теми без достатнього її засвоєння, матеріал сприймається добре. Все йде логічно. Інколи я тільки починаю пояснювати, а він вже зрозумів.

Мета сімейної освіти — вивести на самоосвіту. Чому я зараз навчаю Марка, як вчитись самому, показую різні методи. Все, що зараз треба Марку від мене, — це пояснення теми. Пояснила, далі він все робить сам. Це одна з найбільш необхідних навичок сьогодні. Інформації багато й потрібно вміти знайти та взяти тільки те, що тобі потрібно.

У дитини, яка на сімейній освіті, є як мінімум чотири сфери, де вона може соціалізуватися: родина, де дитина проводить найбільше часу. Потрібно побудувати відносини з татом, мамою, братом, плюс бабусі, дідусі, двоюрідні брати та сестри. Друга сфера — це гуртки. Плюс дитячі майданчики та сусідські діти.

До дитини, яка навчається вдома, особливе ставлення: ніхто не принижує, всі люблять, думку враховують. Тобто дитина росте з нормальною самооцінкою. Якщо візьмемо школу — булінг, відносини з вчителем можуть бути різними. Навпаки, там дитину можуть зламати. Я спостерігаю за дітьми — перерва, усі сидять в телефонах, про яку соціалізацію може бути мова.

Коли ж мамі відпочити?

У мене багато вільного часу

Процес навчання займає 2-3 години на добу. Увесь інший час діти займаються своїми справами: гуляють, грають, малюють і коли вони зайняті — це мій час. Коли Марк був маленьким, я навчила його гратись. Це проблема, коли дитині 4-5 років, а вона ходить за мамою — що мені робити, постійно потребує маминої уваги.

Я раджу усім, у кого є діти, з року вчити їх гратись. Потім це дасть великі плоди. Спочатку ми грались разом: в зоопарк, ферму. Я показувала, як створювати діалоги, ситуації. Ми розвивали ферму: спершу була маленька ділянка й одна корівка, продавали молочко й збирали гроші, купили поросятко і т. д. Завдяки цьому старший син завжди знає, чим себе зайняти, він ніколи не скучає. А молодший тягнеться за ним.

Інколи дитячого контенту буває забагато в моєму житті. Для цього є бабусі-дідусі. Я люблю читати, кінематограф, работа зараз з’явилась. Заняття, які я зараз проводжу (Юлія проводить тематичні заняття з дітками) — це ті заняття з моїм старшим сином, те, як ми вивчали навколишнє середовище, природу. Просто зараз я вирішила показати дітям, що можна й так, довколишній світ — це цікаво.

Читайте також: Чотирнадцять самобутніх рушників, які вишили первомайські майстрині, представили у музеї