Останнім часом, коли навколо стільки тривожних новин, особливо хочеться помічати щось хороше. Днями побачила цікаву осінню картинку: виноградна лоза тісно переплелася з гіллям сусідської айви. Зупинилася, роздивилася й подумала: ось він, сюжет для блогу. Трохи сонця крізь хмари. І запитання до підписників.
Виноградна лоза переплелася з гіллям айви — осіння картина, з якої почалася ця історія
А ще айва нагадала мені дитинство. У нашому саду її ніколи не було. Пам’ятаю яблуні, грушу, абрикоси, виноград, а айва здавалася чимось незвичним, майже чужим. Мама казала, що це не наш фрукт. До речі, батьки колись навіть мріяли прищепити айву на яблуню, але так і не здійснили цього задуму.
Сама я скуштувала айву вже в дорослому віці, та її терпкий смак мені не сподобався. Тож особливої дружби в нас не склалося. І лише тепер я замислилася: чому ж мама казала, що це не наш фрукт?
Звідки прийшла айва
Золотавий плід айви — терпкий на смак, але з виразним осіннім ароматом
Виявляється, цей золотавий плід має давню історію. Батьківщиною айви вважають Кавказ і прилеглі райони Азії. Звідти вона поступово поширилася до Середземномор’я, а згодом — і в інші краї.
Айву вирощували ще в давнину. Її цінували за запашні плоди, з яких можна було готувати різні страви й солодощі.
В Україні айва теж росте, зокрема в південних областях. Тож на Миколаївщині її також можна зустріти в садах. А от коли саме вона з’явилася на Первомайщині й наскільки поширеною була раніше, — це вже окрема історія, яку ще належить дослідити.
Чому айву частіше готують, ніж їдять сирою
Поки цікавилася айвою, дізналася, чому її частіше використовують для приготування страв, ніж їдять сирою. Вона тверда й терпка, зате після запікання чи тушкування стає м’якшою, а смак змінюється.
З айви варять варення, готують компоти, повидло та желе. Її запікають із медом, додають до м’ясних страв або тушкують з іншими фруктами й овочами. Аромат у неї виразний, тож навіть невелика кількість може надати страві особливого смаку.
Айва містить клітковину, зокрема пектин, і може стати частиною різноманітного раціону. Звісно, це не диво-фрукт і не ліки від усіх недуг, а просто ще один цікавий дарунок осені.
А може, час дати айві ще один шанс?
Не скажу, що після всього прочитаного я вже стала прихильницею айви. Але тепер дивлюся на неї з більшою цікавістю. За золотавими плодами й терпким ароматом — давня історія, кулінарні традиції та чимало способів приготування.
А ще є та сама осіння картинка: виноградна лоза тісно переплелася з гіллям сусідської айви. На тлі щоденних тривог приємно відволіктися на щось просте: осінні барви, знайомі запахи, дитячі спогади. Здавалося б, дрібниця, а настрій уже трохи інший.
А тепер цікаво: чи росте айва у ваших садах? Чи любите її? Що смачного готуєте? Можливо, маєте родинний рецепт або спогад із дитинства? Розкажіть у коментарях: може, саме ваш рецепт допоможе мені нарешті подружитися з айвою.
