Учора я була в кіно — дивилася українську комедію «Родичі». На перегляд мене спокусили відгуки в інтернеті: мовляв, фільм класний і справді смішний. Тепер розповім, що побачила я сама. Одразу попереджаю: далі трохи спойлерів.
Коротко про фільм
«Родичі» — українська комедія режисера Андрія Черешні. Продюсер та автор ідеї — Євген Таллер. Стрічку зняв продакшн «Маркер Медіа» на замовлення «Київфільму»; знімання тривали у квітні-травні 2026 року.
У фільмі зіграли Галина Корнєєва, Анастасія Іванюк, Назар Задніпровський, Віра Кобзар, Олександр Ярема, Ірина Мак, Антоніна Хижняк, Дмитро Волканов та інші.
За сюжетом Марія вперше за кілька років приїздить на день народження до бабусі, яка збирається переписати на онуку свою хату. Про це дізнається Маріїн дядько Григорій — і між родичами розгортається справжня війна за нерухомість у селі під Києвом.
Село, яке показують згори
Фільм стартує вдалим прийомом: поки Марія їде до бабусі, титри виринають просто на побутових предметах, ніби вплетені в саму дорогу.
У центрі сюжету — бабусина хата. Вона одна така на все село: двоповерхова, аж вилискує золотом і зовні, і всередині — палац серед хат, де за все життя люди навіть на металопластикові вікна не розстаралися. Контраст такий, що очі ріже.
Кілька разів нам показують село з висоти пташиного польоту — і воно виглядає так, ніби зійшло просто зі шкільної хрестоматії: біленькі хати, майже мазанки, вишневі садки — і хрущі над ними гудуть.
На початку глядачу пояснюють, звідки розкіш: колись місцева продавчиня продала бабусі виграшний лотерейний квиток на десять мільйонів. На ці гроші бабуся й відгрохала собі маєток. А продавчиня згодом повісилася. Комедія.
Золото, консервація і пророщена цибуля
Окремо — про інтер'єр бабусиної оселі.
Попри золото й показну розкіш, на кухні мирно вживаються розсада, закручені банки з компотом та іншою консервацією (на кухні, не в погребі, ага), а в лоточках зеленіє цибуля. Цибуля в лоточках — у селі, де, судячи з усього, вже весна в розквіті. І вишенька на цьому натюрморті — бутель з натягнутою медичною рукавичкою, у якому, схоже, бродить брага. З чого, цікаво? Деталь ніби дрібна, але саме з таких деталей і складається враження, що сільський побут тут ліпили за чек-листом стереотипів: банки — є, розсада — є, цибуля — є, все в один кадр, аби глядач напевно зрозумів, де відбувається дія. І щоб водночас стало ясно: автори цього кіно якщо колись і бували в селі, то із заплющеними очима.
Гумор: ми це вже бачили
Якщо не чекати від «Родичів» надто багато, місцями можна навіть посміятися.
Чоловік тягнеться хильнути, а дружина перехоплює і питає: «Ти що, хороброї води випив?» Далі — вічний конфлікт свекрухи й невістки, важка доля самотньої жінки за сорок, карикатурні поліцейські, брехливий сільський староста, дружина, яка завжди права, та ще ціла колекція до болю знайомих образів і ситуацій.
Решту переказувати не буду. Захочете — побачите самі.
Музика — це плюс
Що мені справді сподобалось, то це музичний супровід. Фільм відкривається піснею «Забудь печаль», і музика тримає загальний настрій точно на потрібній ноті.
Фінал — взаємне примирення, після повчального монологу одного з героїв про те, що вони родина, а родина мусить миритися. І всі, звісно, миряться.
Загалом у мене склалося враження, що у фільмі є лише один по-справжньому позитивний персонаж — ветеринар у виконанні Дмитра Волканова.
Мій висновок простий: не очікуйте від «Родичів» забагато — і тоді, можливо, не розчаруєтесь. Це не «Ти — космос», не «Кайдашева сім'я» і навіть не «Потяг до Різдва».
А ось я не можу позбутися відчуття розчарування і якоїсь образи, чи що. Мало нам було, що десятиліттями радянське кіно показувало, а тепер російське показує українців карикатурними — недалекими, сварливими, жадібними й завжди готовими хильнути. Тепер ми й самі знімаємо себе такими?
І так, поверніть мені мої 180 гривень!
