У дитинстві мене водили до місцевої знахарки «викачувати переляк», удома мама шмалила на пательні сіль від пристріту, а перед кожною важливою подією обов'язково шепотіла молитву. Роки потому, аналізуючи ці спогади, я намагаюся розгадати феномен народної магії. Звідки в наших родинах взялася така непохитна віра в замовляння, цілителів і народні обряди? І чи стоїть за ними щось більше, ніж звичайні забобони та ефект плацебо?
Останнім часом ця тема сама повертається у моє життя. Можливо тому, що з віком починаєш краще розуміти своїх батьків. А можливо тому, що кожен із нас рано чи пізно намагається знайти відповіді на питання, які колись здавалися дивними або навіть смішними.
Ми часто сперечалися.
— Та що ти вигадуєш? — казала я.
А вона лише усміхалася і відповідала:
— Проживеш моє життя — тоді зрозумієш.
І сьогодні я дедалі частіше ловлю себе на думці, що дещо справді починаю розуміти.
Баба Таня, до якої йшли люди з усього міста
У Первомайську свого часу добре знали бабу Таню. Вона жила на тодішній вулиці Готвальда, нині — Сидора Білого. Її невелика хатинка стоїть там і сьогодні. Наші родини були пов'язані кумівством, тому для мене вона була не просто знахаркою, про яку говорило все місто, а родичкою, до якої ми приходили в гості. Я добре пам'ятаю ту оселю та особливу атмосферу. Пам'ятаю розмови дорослих, людей, які приходили по допомогу, і ту беззаперечну довіру, яку вони відчували до господині дому.
Про бабу Таню говорили багато. Одні щиро дякували їй за допомогу, інші ставилися скептично, але байдужих майже не було. Мама вірила їй беззастережно. Саме від баби Тані вона перейняла багато молитов, замовлянь і народних практик, які згодом використовувала сама. Сьогодні, наскільки мені відомо, її справу продовжують син і донька. Але зв'язок із цією родиною ми давно втратили.
КатеринаФото: кадр із документального фільму Ірини Зозулі «З вірою вашою — стане вам»
Як мене «викачували» яйцем
У дитинстві мене неодноразово водили до баби Тані «викачувати переляк». Тоді це було звичною справою. Якщо дитина погано спала, часто плакала або чогось сильно злякалася, її несли до знахарки. Я пам'ятаю, як вона водила яйцем навколо голови, читала молитви й щось тихо шепотіла. Мама уважно спостерігала за кожним її рухом. А одного разу сталася історія, яка й досі викликає в мене усмішку. У п'ятому класі перед важливою контрольною я попросила в баби Тані якесь зілля на удачу. Вона щось дала, мама схвально кивнула, а я була абсолютно переконана, що тепер точно отримаю гарну оцінку. Коли ж у щоденнику з'явилася п'ятірка, сумнівів у мене не було:
— Це через зілля.
Сьогодні розумію, що оцінку я отримала завдяки підготовці, а не магії. Але тоді віра була настільки сильною, що працювала не гірше за будь-який оберіг.
Катерина крайня праворучФото: з родинного архіву
Сіль, свічка і мамині правила захисту
У мами завжди були свої способи захистити дім і родину. Наприклад, вона вірила, що сіль здатна забирати негативну енергію. Якщо хтось приходив із поганими намірами або після неприємної події в домі ставало тривожно, мама ставила на плиту пательню і прогрівала на ній сіль.
— Хай пече тому, хто недобре подумав, — казала вона.
І робила це абсолютно серйозно. Не менш важливою була свічка. Мама часто запалювала її після важких розмов, хвороб чи тривожних подій.
— Свічка очищає дім, — пояснювала вона.
Тоді я посміхалася, а сьогодні ловлю себе на тому, що іноді сама запалюю свічку, коли хочеться заспокоїтися і впорядкувати думки.
Фото: кадр із документального фільму Ірини Зозулі «З вірою вашою — стане вам»
Чому немовля не показували чужим людям
Однією з маминих непорушних настанов було правило не показувати маленьку дитину стороннім людям.
— До трьох місяців краще не треба, — повторювала вона.
Причина, звісно, була традиційною:
— Щоб не зурочили.
Сьогодні ми можемо посміхатися з таких слів, але цікаво інше. Сучасні лікарі також радять обмежувати контакти новонароджених із великою кількістю людей через слабкий імунітет та ризик інфекцій. Виходить, що народна мудрість часто мала під собою цілком практичне підґрунтя. Просто пояснювали його наші бабусі по-своєму.
Звідки взялася ця віра
Мама часто згадувала свою бабусю Варвару. За родинними переказами, вона теж знала особливі молитви, лікувала травами та мала дар допомагати людям. Можливо, саме від неї через покоління й передалася ця віра в силу слова, молитви та народних знань. Адже раніше люди жили значно ближче до природи. Не було інтернету, психологів, сучасної медицини в нинішньому розумінні. Тому підтримку шукали там, де могли її знайти: у молитві, травах, обрядах і порадах старших жінок.
Магія чи сила віри? Що про це кажуть психологи
Щоб зрозуміти, чому народні ритуали досі залишаються частиною нашого життя, я звернулася до психологині Любові Патрушевої.
Любов ПатрушеваФото: з особистого архіву
Ритуали як спосіб заспокоїти тривогу
За її словами, більшість таких практик мають насамперед психологічне значення.
«Ритуали допомагають людині впоратися з тривогою та відчути більший контроль над ситуацією. Наприклад, якщо людина перед виходом із дому хреститься або читає молитву, тому що так робили її батьки, мозок сприймає цю дію як сигнал безпеки. Виникає відчуття: я зробив усе необхідне, тепер усе буде добре», — пояснює психологиня.
Схожі механізми працюють і в сучасному житті. Коли ми хвилюємося перед важливою подією, то складаємо план дій, беремо із собою необхідні речі, намагаємося підготуватися до різних сценаріїв. Такі дії також допомагають знизити рівень тривоги.
Чому народні вірування пережили століття
На думку фахівчині, багато народних вірувань виникли не лише через містичні уявлення, а й через реальні життєві обставини. Наприклад, традиція не показувати немовля стороннім людям могла бути пов'язана з високою дитячою смертністю та відсутністю знань про інфекції й гігієну. Згодом практичні правила отримали пояснення через вроки та пристріт. Так само працювали й багато народних способів лікування.
«Якщо після замовляння чи молитви зникав ячмінь або дитина ставала спокійнішою, люди пов'язували це з діями знахарки. Хоча багато станів минають природним шляхом. Крім того, може спрацьовувати ефект плацебо — коли сама віра в допомогу покращує самопочуття людини», — говорить Любов Патрушева.
Водночас психологиня наголошує: важливо не плутати ритуал як спосіб самозаспокоєння з перекладанням відповідальності за власне життя на зовнішні сили.
«Якщо молитва чи сімейний обряд допомагають людині почуватися краще — це її ресурс. Але не варто покладати відповідальність за свої рішення на долю, вроки, гадалок чи провидиць. Проблеми вирішуються через дії, а не через очікування дива», — зазначає вона.
За словами психологині, саме бажання отримати швидке пояснення або легку відповідь часто приводить людей до ворожок і цілителів. Значно простіше повірити, що невдачі сталися через «порчу», ніж чесно проаналізувати власні рішення та поведінку.
«Коли людина передає відповідальність за своє життя комусь іншому, вона фактично відмовляється від власного впливу на події. Якщо хтось сказав, що у вас нічого не вийде, і ви в це повірили, то ризикуєте почати поводитися так, ніби цей прогноз уже став реальністю», — пояснює фахівчиня.
Інтуїція — не магія
Любов Патрушева також звертає увагу на поняття інтуїції. На її думку, інтуїція не є містичним даром. Найчастіше вона формується завдяки життєвому досвіду, знанням і спостереженням, які мозок аналізує навіть без нашого усвідомлення.
«Кожна людина має внутрішні ресурси, власний досвід і здатність приймати рішення. Ритуали можуть підтримувати, але відповідальність за власне життя, вибір і майбутнє завжди залишається за самою людиною», — підсумовує психологиня.
Що залишилося від маминих уроків
Чи вірю я сьогодні в пороблення, зурочення або магію? Напевно, але не так, як вірила мама. Втім, я точно знаю інше: усі мамині молитви були про добро. Усі її ритуали були про бажання захистити дітей. Усі її страхи народжувалися з любові. І коли згадую маму, бабу Таню, запах воску від свічки чи сіль, що потріскувала на пательні, думаю вже не про магію. Я думаю про покоління жінок, які по-своєму боролися за спокій своїх родин. Можливо, саме в цьому і була їхня справжня сила.
Післямова
Колись, коли я ще працювала редакторкою на телебаченні, мені довелося бути дотичною до дипломного проєкту журналістки Ірини Зозулі «З вірою вашою — стане вам», де головною героїнею стала моя мама. Стрічка була присвячена народним віруванням, забобонам і тому, що сьогодні часто називають магічним мисленням. Довгий час я не наважувалася показувати цю роботу. Мені здавалося, що з мамою «щось не так», і через це хотілося приховати її особливий світогляд. Але з роками моє ставлення змінилося.
Я зрозуміла, що магічне мислення — це частина нашої культури, досвіду й особистої історії багатьох людей. І в цьому немає нічого соромного. Тож сьогодні, з дозволу Ірини, хочу поділитися цією роботою з вами.
