Журналістика — то, звісно, справа нервова. Але ніщо так не гартує характер, як домашня заготівля виноградного соку. Бо якщо тобі здається, що ти вже пережив дедлайни та «бойові» матеріали — просто спробуй перетворити десять відер «Ізабелли» на щось, що не вибухне в банках.
Плантація і я
Маю невеличку виноградну плантацію. Ну, плантацію — це голосно сказано. Насправді це три кущі, які щороку розростаються, як мої життєві амбіції. Їх не приборкати, але рубати шкода.
Кожної осені стою перед ними, як Наполеон перед картою Європи, і думаю: що робити з цим багатством? Минулого року я просто милувалася урожаєм і роздавала його. Цього вирішила діяти.
Операція «Соковарка»
У хід пішла соковарка. Така, знаєте, старенька, ще з тих, які працюють на газу й гріють не тільки кухню, а й душу. Електричну я теж мала, але вона така делікатна, що з нею можна й до пенсії чекати на першу краплю. А газова — то як справжній чоловік: шипить, кипить, і результат не змушує себе чекати.
Фізкультура і трохи драматизму
Весь процес, до речі, дуже корисний для фізичної форми. Бо поки переносиш відра винограду, спина каже «ой», руки — «все», а мозок тихенько шепоче: навіщо мені це було треба?
Але коли на плиті з’являється перша банка гарячого рубінового соку, ти раптом розумієш: жоден фітнес не дає такого відчуття перемоги.
Технологічна частина: я стала експерткою
Маю кілька інсайтів, якими й ділюся:
- «Ізабеллу» не треба перетискати — пар зробить усе за вас.
- Не поспішайте — навіть якщо ви варите на газу.
- Піну не знімайте — у ній аромат, характер і, можливо, трохи вашого терпіння.
- І головне — дегустуйте. Бо контроль якості — це святе.
Фінал: я і мій рубіновий тріумф
Коли процес завершено, баночки виставлені в ряд, а кухня нагадує поле після бою, я стою посеред ароматів і думаю: ось вона — суть життя.
Виноградний сік — це не просто напій. Це символ того, що навіть якщо ти втомлена, липка, із фіолетовими пальцями й злегка димить волосся, — ти все одно можеш створити щось прекрасне.
