Яку хворобу переніс журналіст

Володимир Галузінський Журналіст

04 вересня 08:37

Ця історія не про те, щоб налякати. Вона про досвід, який може трапитися в кожного. Можливо, мій комусь стане у пригоді. І допоможе убезпечитись, вчасно зреагувати абощо. Історія про хворобу Лайма, про яку я лише читав раніше і вважав цілковитою екзотикою. Тепер не вважаю.

Певні речі роблю з собою спеціально, аби перевірити стан і розповісти про це. Щоб потім ви знали і точно не робили того, що шкодить.

Перші симптоми: що передувало

Що передувало. 2 серпня: одразу після омріяної та довгоочікуваної відпусточки вирішив попрацювати на вулиці, у дворі приватного будинку. І дарма. Щось вкусило, чухалось, на вечір навколо укусу утворилось червоне коло. Упродовж наступних кількох днів чухатись перестало, а коло стало ледь помітним і потроху віддалялось від місця укусу. Але не зникало. Ще за пару днів дивно «відчув» коліна. Тягне, неприємно, при навантаженнях більше.

До лікаря пішов аж за понад тиждень, бо наша лікарка була у відпустці, йти до іншої не хотів. Ніколи не робіть так, як я. Тому що чим швидше звернетесь, тим швидше почнете лікуватись, тим менше шкоди для організму буде.

Ілюстрація, фото не моє, але схоже. Хвороба Лайма також відома, як бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліозФото: onclinic.ua

Діагноз і початок лікування

День візиту до лікаря, 11 серпня: крепатура (відтермінований м'язовий біль — ред.) після річки й рачкування з молодшою донькою уздовж берега особливо відчувається в колінах. Показав свій червоний, ледь помітний «німб». Лікарка скрушно похитала головою і призначила аналізи, попередивши про те, що це може бути, та ретельно пояснила мої подальші дії та ймовірні наслідки. Все вичерпно, зрозуміло. Паралельно призначила антибіотики, бо сумнівів у тому, що це хвороба Лайма, майже не було.

Якби аналізи виявились негативними, то ліки перестав би приймати на 5-й день. У разі позитивного аналізу — курс 21 день. Лікарка зазначила, що це той випадок, коли краще не чекати, тим більше, що понад тиждень часу згаяно. Додала, що ця хвороба лікується ефективно антибіотиками, але може мати неприємні наслідки для суглобів і серця. Ось вони, мої коліна! Тож наступного дня вранці, одразу потому, як здав кров, почав приймати доксициклін. Окрім того, мені призначили пробіотик, аби відновити організм від впливу антибіотика.

Все-таки бореліозАвтор: Володимир Галузінський

Перші дні лікування: зміни в самопочутті

1 день — особливих змін у відчуттях та самопочутті немає. Коліна все так само неприємно ниють.
2 день — катались на ровері, ввечері спробував спеціально «вкрутити» на гірку, маючи позаду у велокріслі молодшу доньку. Коліна не подякували, але задачу виконали. Загалом втомився від нетривалої покатухи значно швидше. Але температури, тиску чи чогось подібного – не було.
3 день — провів з огляду на велику кількість робочих задач у русі по місту. При ходьбі якихось «не ок» відчуттів немає.
4 день — коліна «відчуваються» ще трішки сильніше, все ще некритично, але дискомфорт при вставанні та сіданні таки присутній. Особливо якщо пробувати сісти, приміром, у крісло-мішок, а потім встати.
5 день — суто в якості експерименту про те, що антибіотики не можна поєднувати з алкоголем, спробував склянку сидру. Ні, дві. На честь Дня археолога. Результат — не можна їх поєднувати. На ранок шумна голова і «пожмаканість» така, як наче того сидру було літра два.
6 день — самопочуття упродовж дня об’єктивно оцінювати важко, бо через пізній фініш робочих процесів (проєктів, в яких залучений, не один і навіть не два) дуже сильно не доспав, сумарно спав менш як 6 годин, а від ранку треба було братися за інші робочі задачі, їх було багато, «пригальмовування» відчувалось весь день. Але складно сказати, чи це через антибіотики, чи через банальний недосип. Певно, сукупність факторів. Надвечір відправився з дітьми у розважальний центр, де врешті забув сумку з усіма документами й картками. Але вплив антибіотиків тепер позначився уже і на роботі ШКТ. Треба стартувати пробіотики, як і радила лікарка. Але між прийманням антибіотиків і пробіотиків має бути розрив у мінімум кілька годин, а краще приймати їх в різну пору доби, приміром, ввечері та вранці відповідно. Інакше одне буде нівелювати ефект іншого.
7 день — роботи було відносно небагато і була надія на передих, натомість дався взнаки накопичувальний ефект антибіотиків (діарея). І відійти кудись далеко від дому, а точніше, від певного конкретного приміщення, було проблематично. Так день і минув. А особливо потім веселою була ніч. Але що ж, це закономірний ефект, ніц не поробиш.

Тиждень другий: накопичення ефектів

8 день — весь день перед ноутом за роботою, водичка і чай, нічого цікавого. Хіба що на вечір знову спонтанний невеличкий експеримент: покатуха з дітьми на роверах. Навернули невеличке кільце навколо мікрорайону, і подолали нічогенький такий підйом. Виїхати вдалося відносно легко, але коліна знову «дякую» не сказали.
9 день — протилежний попередньому. Цілий день на ногах, кілька локацій, дуже інтенсивний ритм, годинник ввечері показав майже 10 кілометрів. Головне одкровення дня — відчуття, що не можу йти у звичному темпі. Зазвичай йду доволі швидко порівняно із середнім темпом пішої ходи. А нині це просто фізично неможливо, спроба прискорити крок впирається у відчуття бігу на місці. Відтак, йду десь вдвічі повільніше, ніж зазвичай. Був легкий флешбек до ковідного часу, тоді, коли хворів на коронавірус, відчуття з ходінням були подібні. Але вже опісля одужання.
10 день — знову більшість дня у робочих процесах перед ноутбуком. Хіба на вечір побігали зі старшою донькою від зливи. Врешті таки не втекли й намокли, але через те геть не засмутились.
11 день — нічого особливого, ноги все так само, загальне самопочуття нормальне.
12 день — так само, з огляду на мінімальні переміщення та невисоку активність — якихось особливих зсувів у самопочутті в той чи інший бік не фіксував.
13 день — чимало довелось попоратись вдома по хатніх справах. Спаду сил не відчув, але от звернув увагу саме цього дня і піймав себе на думці, що останні кілька днів дуже важко виспатись. На ранок прокидаєшся, наче дуже пізно заснув. Хоча лягаю останні дні відносно доволі рано.
14 день — знову не дуже активний фізично день. чимало роботи перед екраном, по обіді трошки хатніх справ. Нічого особливого.
15 день — от цього дня довелось побігати містом. Підтвердились ще раз ковідні флешбеки: відчуття «розрядженого акумулятора», сонливість, швидка втомлюваність — повний букет.

Фінальний тиждень: боротьба з втомою і випробування характеру

16 день — швидка втомлюваність відчувається весь день і доволі сильно. Дуже нагадує «корону». Реально пів години активної діяльності, як наче кілька годин відчуваються.
17 — та ж сама історія. Відносно стандартна кількість задач і процесів виснажує в рази швидше, ніж то буває зазвичай. Як трохи відпочив, здається, сил стільки, що ого-го, але за кільканадцять хвилин активної діяльності знов втомився. І відчуваю себе стариганем, якому сісти на призьбі та ностальгувати «а от ми в молодості...»

Забіг «Шаную Воїнів. Біжу за Героїв України»Автор: Антоніна Албул

18 день був особливим. Хоча напередодні до останнього вагався, чи варто втілювати в життя попередні плани, чи поберегти себе. Річ у тім, що ще понад півтора місяця тому зареєструвався на забіг «Шаную Воїнів. Біжу за Героїв України». Тоді ще все було ок, і думав, ну, що може статися. Та й дійсно, хто б міг подумати, що вхопиш хворобу Лайма. Але менш із тим десь тиждень тому зателефонували, аби підтвердити мою участь — відмовитись не наважився. Це така урочиста і потрібна місія, якою не можна було б знехтувати. Але як напередодні ввечері, так і на ранок дня забігу почувався, м'яко кажучи, не в ресурсі. Попри те, рушив у потрібне місце на домовлену годину. Врешті, піднесений настрій, якесь відчуття єднання та спільного пориву з усіма тими, хто також прийшов, допомогли забути про «не в ресурсі». Тим більше, коли побачив, що серед учасників забігу ветерани війни, один із яких на протезі ноги. Тож вирішив для себе, що будь-що пробіжу, саме пробіжу, без переходу на крок. І дану собі обіцянку виконав. Швидкість, звісно, була невелика, м'яко кажучи. Але дистанцію подолав усю і навіть ще потім мав походити й покататись містом у справах, врешті находив за день за даними трекера понад 10 тисяч кроків.
19 день — ледь ворушу ногами після забігу. І не лише ногами. Втома страшенна навіть зранку відчувається. Але воно й не дивно.
20 день — діватися не було куди, бо це був перший день навчання, довелось йти на шкільну лінійку, потім ще купа куди та чого. Врешті, за усталеним графіком останніх днів, відчуття під обід, наче перекопав гектар городу (колись копав, знаю, що це таке).
21 день — завершальний день курсу лікування. Особливих змін у самопочутті немає. Попереду буде новий контрольний візит до лікаря, подальше відновлення і сподіваюсь повернення до нормальних фізичних кондицій. Бо найближчі наступні дні скоріше за все так само будуть у стані розрядженої батарейки.

Не зволікайте з медичною допомогою

Висновок мій не про те, що слід сидіти вдома у скафандрі та боятися укусу кліща. Бо навіть для мене, приміром, ця ситуація не стане приводом перестати любити проводити багато часу на свіжому повітрі й бувати на природі. Єдине, про що шкодую, що не звернувся до медиків своєчасно. Тож саме до цього і закликатиму в усіх випадках, коли вам стає зле. Навіть трішки. Що раніше почнете розв'язувати проблему, то якісніше і швидше все владнаєте.

Читайте також: Про «кліща Валєру» й те, як довго може приховувати симптоми хвороба Лайма: розповідає інфекціоністка