Складно скласти ці слова у речення. Бо й складати не особливо є що. Та й всі довкола і так вже все сказали, всі правильні слова висловили. Правильні думки озвучили, правильні заклики оголосили. Та воно, мабуть, і на краще. Значить, ми на одній хвилі. Принаймні, в моїй «бульбашці». А згуртованість і спільні цілі — це те єдине, що нам нині треба найбільше.
Раніше перед Новим роком були відчуття якогось таїнства. Ніби новий розділ у книжці. Коли гортав сторінки синього кольору, а тут бац! Перегорнув, а наступний розділ вже червоний! Цікаво... Отака інтрига приблизно була і раніше з Новим роком. Було цікаво. Були очікування і піднесена невідомість.
Нині, звісна річ, відчуття інші. Побачив у пості близьких друзів фразу, яку вирішив позичити. Бо вона якнайкраще передає відчуття нині.
Смуток, бо точно не про таке життя для себе та своїх дітей мріялось. Але світлий, бо все одно віра у краще є. Бо довкола багато людей, які стараються. Багато корисного роблять. Людей жертовних, самовідданих, щирих. Справжніх.
Дивно, але, мабуть, це природній процес. Однак коло оточення, спілкування, взаємодії — звужується. Залишаються лише найближчі, найцінніші.
Рік минув шалено, відтак, хочеться бодай пару днів стати на павзу. Зупинитись, перепочити. І далі перти. Бо інакше ніяк. Долучаюсь до слів колег, що маємо не зупинятись: донатити, робити посильний вклад в спільну справу. Ми втомлюємось, це нормально. Маємо право на втому і викид емоцій, і це також нормально. От чого ми собі дозволити не можемо, то це зупинитись. Здатись і скласти руки. Тож на тому й так.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
